Постанова 4850 № 200/5660/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 року справа №200/5660/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника відповідача Корнієнка А.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 р. (повний текст рішення виготовлений та підписаний 23.07.2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/5660/21 (головуючий І інстанції суддя Аляб`єв І.Г.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, ВСТАНОВИВ: 11 травня 2021 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю "Шахта "Білозерська", в якому позивач просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 698 633, 40 грн. та пеню у розмірі 2934, 33 грн. (а.с. 1-5). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 160-162). Представник позивача, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за унормуванням ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Апелянт посилається на ст. 19 Закону, ч. 1 ст. 20 Закону та постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 та зазначає, що звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, наданий відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становить 1402 особи, тобто повинно бути працевлаштована 56 осіб з інвалідністю, а фактично працювали -

52. Таким чином відповідач не виконав норматив по створенню 4 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Апелянт вважає, що звітування центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві, а саме подача звітності за формою № 3-ПН не є створенням робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання встановленого нормативу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник позивача до судового засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ТОВ «Шахта «Білозерська» у поданому до Відділення Фонду звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік відобразило, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 1402 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 52 особи, тоді як повинно працювати 56 осіб (а.с. 6). Тобто, відповідач не виконав норматив по створенню 4 робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю. У звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю ТОВ «Шахта «Білозерська» у 2020 році самостійно не визначило суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, зазначило фонд оплати праці штатних працівників 244871,00 грн., середньорічну заробітну плату штатного працівника 174658,30 грн. За проведеними позивачем підрахунками сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 698633,40 грн. (а.с. 7). За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня в розмірі 2934,33 грн. (а.с. 8). Загальна сума заборгованості становить 701567,73 грн. Спірним у цій справі є правомірність стягнення позивачем з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 698 633, 40 грн. та пеню у розмірі 2934, 33 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За змістом пунктів першого та п`ятого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 року № 129) Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Фонд відповідно до покладених на нього завдань: координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо: зокрема, збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації осіб з інвалідністю і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію осіб з інвалідністю, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом. За приписами статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 (надалі - Закон України № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Стаття 19 Закону № 875 встановлює для підприємств (об`єднань), установ і організацій (далі підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю: для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Правилами статті 20 Закону № 875 окреслено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону № 875-ХІІ). Статтею 18-1 Закону № 875-ХІІ встановлено: державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Частина 4 статті 20 Закону № 875 передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. За п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджені форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання (далі наказ № 316). Підпунктом 1.1. п. 1 наказу № 316 затверджена форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії); пп.1.2. п.1 цього наказу затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). З тексту п. 5 розділу І Загальні положення Порядку подання форми звітності № 3-ПН вбачається, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі ІІ Порядок заповнення розділу І форми № 3-ПН форми відображаються основні дані про вакансії: - порядковий номер запису. Під одним порядковим номером наводяться дані про загальну кількість вакансій за однойменними професіями з однаковими даними щодо оплати праці та місця проведення робіт. В інших випадках дані про вакансії відображаються під окремими порядковими номерами; - найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України Класифікатор професій; - кількість вакансій; - розмір заробітної плати з урахуванням основної заробітної плати, премій, надбавок, інших заохочувальних і компенсаційних виплат; - зазначається виключно розмір основної заробітної плати; - місце проведення робіт (область, район, місто, район у місті, селище, село); - робиться запис так, якщо у розділі ІІ форми № 3-ПН надано додаткові коментарі, або запис н, якщо таких коментарів не надано, та за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі особи з інвалідністю), що визначено пп.3.1.3. п.3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та наказом № 316 - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та порядком № 70; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Як вбачається із матеріалів справи, протягом 2020 року відповідач подавав до Добропільського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій для осіб з інвалідністю відповідно до кількості вільних місць (форма звітності № 3-ПН) (а.с. 12). Крім того відповідач звертався до Добропільського міського центру зайнятості з листами від 08.01.2020, 04.02.2020, 02.03.2020, 31.03.2020, 30.04.2020, 01.06.2020, 30.06.2020, 03.08.2020, 02.09.2020, 01.10.2020, 02.11.2020, 01.12.2020 про працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 101-112). Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю. Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять відповідних доказів, які б підтвердили відмову відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених для працевлаштування центром зайнятості. За унормуванням ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч. 4 ст. 77 КАС України). Із зазначеного вбачається, що відповідачем фактично були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у встановленій Законом кількості. Проте, підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало не працевлаштування осіб з інвалідністю. Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та належне інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності відповідача складу правопорушення з метою застосування юридичною відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками, а застосування принципу вини, як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання. Працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача не є його провиною, оскільки воно виконало усі передбачені законодавством заходи. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Судами встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18. За унормуванням ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 р. в сумі 698 633, 40 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Частиною 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки суд вважає, що позивачем не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога про стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню як вірно зазначено судом першої інстанції. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач діяв на підставі норм чинного законодавства України, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити. У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись ст.ст. 195, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 р. залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2021 р. у справі № 200/5660/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 листопада 2021 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді І.В. Сіваченко Е.Г. Казначеєв