Постанова Київський апеляційний суд № 381/3310/20

Постанова Іменем України 13 грудня 2021 року м. Київ провадження № 22-ц/824/10059/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф., суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року в складі судді Ковалевської Л.М. у цивільній справі №381/3310/20 Фастівського міськрайонного суду Київської області за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, В С Т А Н О В И В: В грудні 2020 року позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу понесених витрат у виді регламентної виплати. Позов обґрунтовано тим, що внаслідок ДТП, яка сталася 24.01.2017 за участю транспортного засобу «ВАЗ 21103», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , пішоходу ОСОБА_2 було завдано шкоди здоров`ю. За результатами огляду проведення місця ДТП вказаний факт внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 24.01.2017 за №120017230240000187. Судове розслідування на момент подання позову тривало. Зазначав, що на момент ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим потерпіла ОСОБА_2 21.03.2018 звернулася до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, спричиненої в ДТП. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 05.07.2018 виплачено страхове відшкодування в розмірі 64 907,25 грн. Позивач, посилаючись на вказані обставини та положення ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, просив задовольнити позов та в порядку регресу стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 64 907,25 грн. 29 березня 2021 року відповідач, діючи через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до суду із заявою про долучення до матеріалів справи у якості доказів постанову про закриття кримінального провадження від 22.08.2019 (а.с. 80). В суді першої інстанції ОСОБА_3 , посилаючись на недоведеність позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на незаконність та необґрунтованість рішення, ухваленого з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Як на підставу скасування рішення суду вказував на те, що суд, встановивши, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито, дійшов неправомірного висновку про відсутність підстав для його цивільно-правової відповідальності. Суд зробив висновок про відсутність підстав для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, посилаючись лише на відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, але не врахував, що за приписами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особа, яка експлуатує транспортний засіб без наявності чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, несе відповідальність, встановлену законом. Суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме не застосував положення ст. 38, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Також суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема принцип змагальності сторін, внаслідок чого не врахував, що відповідач на спростування вимог позивача не подавав до суду заперечень. За вказаних обставин просив скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відповідач належним чином, через представника, повідомлявся про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 130-131, 134-135), однак своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 24 січня 2017 року, о 23 год. 50 хв., на автодорозі Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч 13 км+950 метрів у межах міста Олешки Херсонської області, автомобіль ВАЗ 21103, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка переходила дорогу поза межами пішохідного переходу, в результаті чого останню було доставлено до Олешківської центральної районної лікарні з тілесними ушкодженнями у вигляді переломів обох гомілок. За результатами огляду місця ДТП, 25 січня 2017 року внесено відомості до ЄРДР про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. На час скоєння ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов'язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 21 березня 2018 року ОСОБА_2 , як потерпіла в ДТП особа, на підставі ст. 35 та п. 41.1. ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернулася до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування. Згідно довідки №1 від 27.06.2018 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, а також платіжного доручення №909841 від 05.07.2018, МТСБУ виплатило потерпілій в ДТП особі - ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 64 907,25 грн (а.с. 45, 50). Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Таким чином, у зв'язку із настанням події, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ здійснило відшкодування шкоди ОСОБА_2 . Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону. Звертаючись до суду із позовом, МТСБУ просило суд відшкодувати в порядку регресу витрати, пов`язані з регламентною виплатою, натомість суд першої інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем не доведено вини відповідача у завданні шкоди ОСОБА_2 , а тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат у вигляді регламентної виплати в порядку регресу, оскільки ДТП сталося з вини останньої. Мотивуючи судове рішення, суд виходив із того, що 22 серпня 2019 року постановою слідчого у кримінальному провадженні кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрите, у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку послався суд першої інстанцій. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі N 466/4412/15-ц (провадження N 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі N 756/16649/13-ц (провадження N 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі N 447/2438/16-ц (провадження N 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі N 601/1304/15-ц (провадження N 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі N 345/3335/17 (провадження N 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі N 742/637/19 (провадження N 61-320св20), від 21 квітня 2021 року у справі N 450/4163/18 (провадження N 61-69св21). При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Разом із тим, під час розгляду справи відповідачем не доводилося та судом не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілої ОСОБА_2 або непереборної сили. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь МТСБУ в порядку регресу коштів у розмірі 64 907,25 грн, сплачених останнім потерпілій в ДТП особі, яка спричинена водієм транспортного засобу ВАЗ 21103, державний номерний знак НОМЕР_1 , - ОСОБА_1 06.07.2018 та 09.09.2019 МТСБУ направляло ОСОБА_1 лист про необхідність компенсації витрат у розмірі 64 907,25 грн, які були виплачені потерпілій в ДТП особі (а.с. 47). Матеріали справи не містять доказів сплати ОСОБА_1 на рахунок МТСБУ коштів у розмірі 64 907,25 грн. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, що рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог є незаконним та ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме не застосуванням положень ст. 1166, 1187 ЦК України та пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38, 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зважаючи на те, що вирішуючи спір, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскаржуване рішення у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір» МТСБУ сплачено судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 102,00 грн (а.с. 52) та за подання апеляційної скарги в сумі 3 153,00 грн (а.с. 104). Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, а також беручи до уваги те, що матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача від сплати судового збору відповідно до закону, сплачений позивачем судовий збір в сумі 5 255,00 грн (2102+3153) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - задовольнити. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2021 року - скасувати. Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Русанівський, 8) грошові кошти в порядку регресу в сумі 64 907 (шістдесят чотири тисячі дев`ятсот сім) грн 25 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір в сумі 5 255 (п'ять тися двісті п'ятдесят п'ять) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець