Постанова 4805 № 275/194/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №275/194/20 Головуючий у 1-й інст. Данилюк О. С. Категорія 31 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Шевчук А.М, Талько О.Б. з участю секретаря судового засідання: Дяченко Ю.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 275/194/20 за позовом Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Данилюк О.С. в с т а н о в и в: У березні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Місто Банк» (далі ПАТ «Місто Банк»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним та скасування державної реєстрації права власності. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Місто Банк», правонаступником якого є ПАТ «Місто Банк», у період з 2006 по 2008 рік було укладено сім кредитних договорів, згідно з якими позивачем було надано ОСОБА_1 кредитні кошти на умовах повернення, платності та строковості. В зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань за кредитними договорами, позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Рішеннями Брусилівського районного суду Житомирської області у 2011 році з ОСОБА_1 на користь Банку було стягнуто заборгованість за вказаними кредитними договорами на загальну суму 502 355,71 грн. На виконання вказаних рішень Брусилівським районним судом Житомирської області було видано виконавчі листи, які були пред`явлені до виконання до відділу державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції. В добровільному порядку заборгованість за кредитними договорами погашена не була. Однак 16 березня 2011 року, тобто під час судових процесів щодо стягнення заборгованості за кредитним договорами, відповідач ОСОБА_1 подарував належні йому на праві власності житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і земельну ділянку площею 0,2500 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1820982701:01:001:0595, своїй дочці ОСОБА_2 . При цьому, відповідач ОСОБА_2 зареєструвала право власності на вказаний житловий будинок лише 10 грудня 2019 року. Посилаючись на те, що зазначений правочин є фіктивним та таким, що порушує законні права Банка, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування, а лише з метою приховання належного боржнику нерухомого майна з метою ухилення від виконання рішень судів про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, позивач просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 16 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б.Б, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно житловий будинок АДРЕСА_1 № 4670575 від 10.12.2019 Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 16 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б.Б. та зареєстрований в реєстрі за №

111. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно житловий будинок АДРЕСА_1 № 4670575 від 10.12.2019, індексний номер рішення 50234163 від 16.12.2019.Вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Місто Банк». На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, однак позивач не довів, що сторони правочину, не мали на меті настання реальних юридичних наслідків, враховуючи його фактичне виконання. Також суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що більша частина заборгованості по вказаним судовим рішенням була сплачена боржником і на даний час сума боргу складає лише 72924,74 грн, що підтверджується листом державного виконавця від 02.12.2019 №5771, якому суд не надав належної оцінки. Крім того, зазначила, що оспорюваний договір був укладений, коли вона мала неповну цивільну дієздатність і договір був укладений за згодою її законних представників - батьків, а також органу опіки піклування, що виключає фіктивність договору. Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи були повідомлені. Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що рішеннями Брусилівського районного суду Житомирської області від 23.03.2011р, від 18.05.2011р. у справі № 2-110/11, від 23.03.2011р. у справі № 2-111/11, від 18.05.2011р. у справі № 2-112/11, від 23.03.2011р. по справі № 2-113/11, від 18.05.2011р. у справі № 2-114/11, від 23.03.2011р. у справі № 2-115/11 були задоволені позовні вимоги ТОВ «МістоБанк» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 502 355,71 грн. На виконання вказаних рішень Брусилівським районним судом Житомирської області було видано виконавчі листи, які були пред`явлені до виконання до відділу державної виконавчої служби Брусилівського районного управління юстиції. При цьому матеріали справи не місять доказів про погашення вказаної суми заборгованості на даний час у повному обсязі по всіх виконавчих листах, виданих на виконання рішень судів. В ході виконання зазначених судових рішень державним виконавцем ВДВС Брусилівського РУЮ Тараскіним С.В. у виконавчому провадженні № 46075270 27.01.2015р. було накладено арешт та оголошено заборону відчуження всього майна боржника ОСОБА_1 . На підставі вказаної постанови 28.01.2015р. державним реєстратором Брусилівського РУЮ Буравським В.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію обтяження, а саме арешту нерухомого майна - будинку, який знаходиться з адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 06.06.2006. Також судом встановлено, що 16 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б.Б. та зареєстрований в реєстрі за №

111. При цьому державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно за наведеним вище договором була здійснена лише 10.12.2019. 14 грудня 2019 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_5 », про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 видане Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Київ (а.с.138 т.1) Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірний житловий будинок від ОСОБА_1 до його неповнолітньої доньки ОСОБА_6 . Крім того, суд встановив наявність умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов`язань за кредитними договорами, що є підставою для визнання його недійсним. Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. Згідно зі статтею 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України). Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Звертаючись з позовом до суду ПАТ «Місто Банк» обґрунтував свої вимоги тим, що оспорюваний ним правочин є фіктивним, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, а лише з метою уникнення ОСОБА_1 звернення стягнення на належне йому нерухоме майно на виконання семи судових рішень про стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (Правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц). Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , відчужуючи належний йому на праві власності будинок, своїй доньці ОСОБА_6 був обізнаний про наявність рішень судів про стягнення з нього на користь Банку боргу за договором кредиту, правильно вважав, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення. Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 16 березня 2011 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, врахувавши також ту обставину, що після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_1 продовжував бути зареєстрований в даному будинку (а.с.103 т.1), а дії сторін правочину вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів ОСОБА_1 , суд обґрунтовано визнав недійсним оспорюваний правочини на підставі статті 234 ЦК України. Такими чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин у тому контексті, який на думку відповідача свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року. Головуючий Судді