Постанова 4851 № 440/4785/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 р.Справа № 440/4785/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції А.О. Чеснокова) від 07.07.2021 року по справі № 440/4785/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної державної адміністрації третя особа Полтавська міська рада про визнання діяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа Полтавська міська рада, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 20 квітня 2021 року № ФИ-12408006, поданого через Урядовий контактний центр; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення відповідача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу одноразової грошової компенсації в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неперенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення позивача від 20 квітня 2021 року № ФИ-12408006, поданого через Урядовий контактний центр, до повноважень яких входить вирішення викладених у зверненні питань; - зобов`язати відповідача повторно розглянути звернення позивача від 20 квітня 2021 року № ФИ-12408006, поданого через Урядовий контактний центр, та вжити заходи реагування з урахуванням обставин, встановлених судом та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення; - зобов`язати відповідача вирішити питання щодо забезпечення позивача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов`язати відповідача надати позивачу одноразову грошову компенсацію в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири; - зобов`язати відповідача направити за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення позивача від 20 квітня 2021 року № ФИ-12408006, поданого через Урядовий контактний центр, до повноважень яких входить вирішення викладених у зверненні питань. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення відповідача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу одноразової грошової компенсації в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири; зобов`язання відповідача вирішити питання щодо забезпечення позивача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов`язання відповідача надати позивачу одноразову грошову компенсацію в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири. Роз`яснено, що спір у зазначеній частині підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позивач, не погодився із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, а також винесена з порушенням норм процесуального права, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також суперечить сталій практиці Європейського Суду з прав людини. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду - залишити без змін. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач в апеляційній скарзі просив провести розгляд справи без його участі. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення відповідача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу одноразової грошової компенсації в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири; зобов`язання відповідача вирішити питання щодо забезпечення позивача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов`язання відповідача надати позивачу одноразову грошову компенсацію в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спір у вказаній частині не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір, це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для віднесення спору до категорії публічно-правових та, відповідно, до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (ні) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом. Для визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі тощо. Суд зазначає, що спір у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення відповідача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу одноразової грошової компенсації в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири; зобов`язання відповідача вирішити питання щодо забезпечення позивача квартирою упродовж двох років з дня взяття його на квартирний облік згідно пункту 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов`язання відповідача надати позивачу одноразову грошову компенсацію в сумі 909720,00 грн. на придбання однокімнатної квартири в разі ненадання квартири пов`язаний з реалізацією житлових прав позивача. Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а є приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства. У цьому випадку той факт, що відповідачем у цій справі є Полтавська обласна державна адміністрація, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на його думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з порушенням права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача. З огляду на зазначене спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічно-правовим, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства. У цьому випадку той факт, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із забезпеченням позивача житлом, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права. Отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07 липня 2020 року по справі № 826/8185/16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують не спростовують з наведених вище підстав. Доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду першої інстанції. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 року по справі №440/4785/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 13.12.2021 року