Постанова 4823 № 750/2176/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 грудня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/2176/17 Головуючий у першій інстанції - Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/968/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Онищенко О.І., Харечко Л.К., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Чернігівська обласна рада, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівський базовий медичний коледж Чернігівської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальний лікувально-профілактичний заклад «Чернігівська обласна дитяча лікарня» Чернігівської обласної ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівського базового медичного коледжу Чернігівської обласної ради про визнання права на приватизацію житла та зобов`язання вчинити певні дії, місце ухвалення судового рішення - м. Чернігів, час проголошення рішення - 08 год. 30 хв, дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 03 травня 2017 року. У С Т А Н О В И В: У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому, уточнивши у подальшому позовні вимоги, просила визнати за нею право на приватизацію житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_1 ; зобов`язати Чернігівську обласну раду, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівський базовий медичний коледж вчинити дії та вжити відповідні заходи щодо передачі їй у власність (приватизацію) зазначеного житлового приміщення у відповідності із ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» та згідно з процедурою, передбаченою Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. У мотивування заявлених вимог зазначала, що на підставі ордеру від 27 жовтня 2008 року, виданого головним лікарем Чернігівської обласної дитячої лікарні, вона вселилась до гуртожитку по АДРЕСА_1 , а 30 жовтня 2008 року зареєструвала своє місце проживання за зазначеною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син, місце проживання якого також було зареєстровано за цією адресою. Рішенням виконкому Чернігівської міської ради від 17 листопада 2014 року внесено зміни в частині присвоєння поштової адреси будівлі гуртожитку, а саме, АДРЕСА_1 замість АДРЕСА_1 . Указувала, що неодноразово зверталася до відповідачів і третьої особи із заявами про передачу квартири у власність шляхом її приватизації, які залишалися без задоволення, чим порушується її право на житло, яке гарантовано Конституцією України та ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Рішенням від 03 травня 2017 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівського базового медичного коледжу Чернігівської обласної ради про визнання права на приватизацію житла та зобов`язання вчинити певні дії. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи судове рішення необґрунтованим і незаконним, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаржниця наполягає на тому, що кімната, в якій вона проживає на законних підставах більше, ніж п`ять років, а також і сам гуртожиток в цілому підлягають приватизації, тому вона на законних підставах набула право на приватизацію кімнати. Вважає висновок районного суду про те, що гуртожиток знаходиться в оперативному управлінні Чернігівського базового медичного коледжу, який має статус державного навчального закладу, що унеможливлює приватизацію жилих приміщень цього гуртожитку, таким, що суперечить вимогам матеріального права, оскільки вона набула права на приватизацію спірного приміщення задовго до прийняття рішення органом місцевого самоврядування про передачу гуртожитку навчальному закладу. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження з приводу того, що коледж відноситься до державних навчальних закладів. Зазначає, що рішення Чернігівської обласної ради від 23 лютого 2017 року про передачу гуртожитку в оперативне управління Чернігівському базовому медичному коледжу було оскаржено в судовому порядку, тому районний суд повинен був зупинити провадження у справі до розгляду зазначеної справи. Також вважає помилковим висновок суду про те, що передача спірного гуртожитку у власність його мешканців може бути здійснена виключно міською радою, оскільки обласна рада є також органом місцевого самоврядування та представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст області. Правом на подачу заперечень на апеляційну скаргу відповідно до положень ст. 298 ЦПК України (в редакції, що діяла станом на день подання апеляційної скарги) учасники справи не скористалися. Ухвалою від 26 липня 2017 року Апеляційний суд Чернігівської області скасував рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року та закрив провадження у справі. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 липня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постановою від 06 грудня 2019 року Чернігівський апеляційний суд залишив без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна дитяча лікарня», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду - скасувати з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що гуртожиток, у якому розташоване спірне жиле приміщення, знаходиться в оперативному управлінні Чернігівського базового медичного коледжу, який має статус державного навчального закладу, що унеможливлює приватизацію жилих приміщень у ньому. Цей гуртожиток у власність місцевої територіальної громади, якою є Чернігівська міська рада, не передавався, рішення про надання дозволу на приватизацію житлових приміщень у ньому цим органом місцевого самоврядування не приймалося. З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного. У справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 02 липня 1984 року № 346 затверджено акт державної комісії про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 232 місця, розташованого на АДРЕСА_1 , та передано його на баланс адміністрації обласної дитячої лікарні, про що свідчить архівна довідка Чернігівської міської ради від 18 лютого 2014 року (т. 1 а.с. 14). 29 липня 2008 року ТОВ «Грааль М» звернулося до головного лікаря обласної дитячої лікарні з проханням надати ліжко-місце у гуртожитку співробітниці цього товариства ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 12). На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Чернігівської обласної дитячої лікарні 27 жовтня 2008 року ОСОБА_1 видано ордер на право заняття сім`єю з однієї людини жилої площі у гуртожитку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13). 30 жовтня 2008 року позивачка зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта (т. 1 а.с. 8 зворот). Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15 грудня 2008 року № 354 доручено Чернігівському МБТІ оформити свідоцтво про право власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області на гуртожиток, розташований по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15). Відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане виконкомом Чернігівської міської ради 17 грудня 2008 року, згідно з яким гуртожиток по АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області (т. 1 а.с. 96). У зв`язку зі зміною поштової адреси гуртожитку на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 листопада 2014 року № 345 (т. 1 а.с. 19) та нумерації кімнат у ньому, 29 березня 2012 року ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 і цього ж дня зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9). Разом з ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні з 04 серпня 2009 року зареєстрований та проживає її син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідною довідкою (т. 1 а.с. 20). 02 березня 2016 року та 04 січня 2017 року позивачка зверталася із заявами відповідно до Чернігівської обласної дитячої лікарні та Чернігівської обласної ради, в яких просила оформити передачу їй у приватну власність житлового приміщення, яке займає у гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 , на підставі Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» (т. 1 а.с. 21, 25). Листами КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня» від 28 березня 2016 року та Чернігівської обласної ради від 12 січня 2017 року відмовлено у передачі в приватну власність позивачки спірного житлового приміщення (т. 1 а.с. 23, 27-28). Згідно з довідкою управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради від 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 та її дитина ОСОБА_3 , 2009 року народження, не приймали участі у приватизації житла (гуртожитку) по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 30). Рішенням Чернігівської обласної ради від 23 лютого 2017 року № 31-8/VII припинено право та вилучено з оперативного управління КЛПЗ «Чернігівська обласна дитяча лікарня» будівлю гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1 , та передано її в оперативне управління навчальному закладу «Чернігівський базовий медичний коледж» Чернігівської обласної ради (т. 1 а.с. 70). Актом приймання-передачі основних засобів від 02 березня 2017 року зафіксований факт передачі гуртожитку по АДРЕСА_1 в оперативне управління від Чернігівської обласної дитячої лікарні до Чернігівського базового медичного коледжу (т. 1 а.с. 71-72). Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року (т. 1 а.с. 141-144), що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (т. 1 а.с. 145-147), задоволено позов ОСОБА_4 , визнано протиправним і скасовано рішення Чернігівської обласної ради від 23 лютого 2017 року № 31-8/VІ «Про передачу в оперативне управління навчальному закладу «Чернігівський базовий медичний коледж» Чернігівської обласної ради будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ». Після ухвалення оскаржуваного судового рішення ОСОБА_1 неодноразово зверталась із заявами до Чернігівської обласної ради та Чернігівської обласної дитячої лікарні щодо приватизації житлового приміщення у гуртожитку (т. 1 а.с. 257, 262, 264-265, 267, 269-270), на які указаними установами надавались аналогічні відповіді про неможливість вирішення спірного питання (т. 1 а.с. 258, 263, 266, 271). 06 березня 2021 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_1 » (т. 2 а.с. 88). ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилася дитина - дочка ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 87). Звернувшись з позовом про визнання права на приватизацію житла та зобов`язання вчинити певні дії, ОСОБА_1 зазначала, що на законних підставах набула право на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, де зареєстрована і проживає з 2008 року, проте, гарантоване Конституцією України право на житло протягом тривалого часу порушується відповідачами. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. За правилами ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. У ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. Статтею 1 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» встановлено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації житла у гуртожитку. Громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради (ч. 1 ст. 4 цього Закону). У підпункті «а» п. 7 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» зазначено, що приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 кв.м загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв.м на сім`ю. Згідно з п. 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський Суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи у житловому приміщенні, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на приватизацію житла та зобов`язання вчинити певні дії за наявністю для цього законних підстав не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону. Так, за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 вселилася до приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 на підставі ордеру від 27 жовтня 2008 року, у якому зареєстрована з 30 жовтня 2008 року. Під час розгляду справи факт законності вселення та проживання позивачки у спірному приміщенні гуртожитку відповідачами не оспорювався. Неодноразові звернення позивачки з заявами про приватизацію спірного житла відповідачами безпідставно відхилені. Матеріали справи не містять доказів відсутності у позивачки права на приватизацію спірного житлового приміщення з підстав недотримання нею порядку подання усіх необхідних документів на підтвердження свого права на приватизацію. Із технічного паспорта на спірне жиле приміщення вбачається, що його загальна житлова площа становить 30,9 кв.м, що відповідає положенням п. 7 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» стосовно необхідного розміру житла для можливої його приватизації (т. 1 а.с. 31-32). Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції зазначав ту обставину, що гуртожиток, у якому розташоване спірне жиле приміщення, на підставі рішення Чернігівської обласної ради від 23 лютого 2017 року знаходиться в оперативному управлінні Чернігівського базового медичного коледжу, який має статус державного навчального закладу, що унеможливлює приватизацію жилих приміщень у ньому. У той же час, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 вересня 2018 року у справі № 750/7326/18 задоволено позов ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради «Про передачу в оперативне управління навчальному закладу «Чернігівський базовий медичний коледж» Чернігівської обласної ради будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1» від 23 лютого 2017 року (т. 1 а.с. 243-245). Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року наведене рішення суду першої інстанції залишено без змін. Таким чином, на думку апеляційного суду, оскільки рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого спірний гуртожиток було передано в оперативне управління навчальному заклад, скасовано у судовому порядку, правових наслідків у вигляді виникнення права оперативного управління гуртожитком вказане рішення для навчального закладу не створило. Отже, підстави стверджувати, що спірне жиле приміщення не може бути приватизоване з огляду на те, що гуртожиток знаходиться в оперативному управлінні навчального закладу, відсутні. Предметом цього позову є визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити заходи, спрямовані на реалізацію права на приватизацію. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. Оцінюючи належність обраного позивачкою способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, колегія суддів виходить з його ефективності. Судами різних інстанцій було встановлено, що відповідачі протягом тривалого часу неодноразово відмовляли позивачці у вирішенні її питання щодо приватизації житлового приміщення у гуртожитку з різних підстав. Указана бездіяльність Чернігівської обласної ради та Управління комунального майна Чернігівської обласної ради у сукупності, на переконання апеляційного суду, свідчить про порушення права позивачки на приватизацію жилого приміщення. Таким чином, якщо орган місцевого самоврядування та орган приватизації зволікають з винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача. Подібні висновки щодо ефективності зазначеного способу захисту права на приватизацію висловлено Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17. Беручи до уваги неправильне застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 , зобов`язавши Чернігівську обласну раду та Управління комунального майна Чернігівської обласної ради виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на передачу безоплатно у власність позивачки жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та на отримання нею у власність цього приміщення. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Позивачкою при зверненні з позовом був сплачений судовий збір у сумі 640 грн (т. 1 а.с. 1), за подачу апеляційної скарги на рішення суду - 704 грн (т. 1 а.с. 133) та за подачу касаційних скарг - 768 грн та 2 560 грн (т. 1 а.с. 188, т. 2 а.с. 47), що у загальному розмірі становить 4 672 грн. Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і задовольняє позов у повному обсязі, відповідно до вищенаведених правил належить стягнути з Чернігівської обласної ради та Управління комунального майна Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 по 2 336 грн з кожного у рахунок відшкодування судового збору. Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2017 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, Чернігівського базового медичного коледжу Чернігівської обласної ради про визнання права на приватизацію житла та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Зобов`язати Чернігівську обласну раду та Управління комунального майна Чернігівської обласної ради виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та на отримання нею у власність цього приміщення. Стягнути з Чернігівської обласної ради (14000 м. Чернігів, просп. Миру, 43, ЄДРПОУ 25618741) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 336 грн у відшкодування судового збору. Стягнути з Управління комунального майна Чернігівської обласної ради (14000 м. Чернігів, просп. Миру, 43, ЄДРПОУ 33469166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 336 грн у відшкодування судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року. Головуюча: Судді: