Постанова 4808 № 344/5416/21

Справа № 344/5416/21 Провадження № 22-ц/4808/1756/21 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А., секретаря Максимів Ю.В., з участю ОСОБА_1 і представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2021 року під головуванням судді Пастернак І.А. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою. Позов обґрунтовував тим, що 19.02.2008 він виступив поручителем та підписав з Івано-Франківською філією ПАТ КБ «ПриватБанк» договір поруки №ІFHA-4V, за яким поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 19.02.2008 № IFHAGL0000004V, згідно якого банк надав останньому кредит в сумі 60 000, 00 дол. США для купівлі нерухомості та 5 680,00 дол. США на оплату страхових платежів, на строк з 19.02.2008 по 18.02.2028 (включно). При цьому згідно графіка погашення кредиту останній платіж за кредитним договором позичальник мав сплатити 14.01.2028. Кредит банком був наданий для придбання приміщення, вартість якого становила 67 000,00 дол. США, з яких перший внесок позичальника становив 7 000,00 дол. США. Також на забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 по кредитному договору між позичальником та банком 19.02.2008 було укладено іпотечний договір про передачу придбаного приміщення в іпотеку банку. Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2010 року по справі № 2-8761/2010, з урахуванням права ПАТ КБ «ПриватБанк» вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_1 , на користь банку у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № IFHAGL0000004V від 19.02.2008 593 114,33 грн, що становило 74 857,66 дол. США по розрахунку станом на 12.05.2010. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком було здійснено продаж предмета Іпотеки за 524 800,00 грн, шляхом укладення 01.03.2013 договору купівлі-продажу квартири та кошти від продажу предмета іпотеки покупцем перераховані безпосередньо на рахунок банку. В той же час, в березні 2021 року він дізнався від ОСОБА_1 , що між останнім та ПАТ КБ «ПриватБанк» 29.05.2013 було укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору № IFHAGL0000004V від 19.02.2008, про що його не було повідомлено. Пунктами 1.5.3., 1.5.4. Додаткової угоди №1 передбачено збільшення обсягу відповідальності боржника за рахунок сплати Позичальником на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пені в розмірі 0,08% за кожен день прострочення та штрафу в сумі 37 221,07 дол. США. Окрім цього, вказаною додатковою угодою збільшено загальний термін погашення заборгованості та згідно зміненого графіка погашення кредиту останній платіж за кредитним договором визначено вже не до 14.01.2028, а до 17.02.2028. Він не узгоджував укладення Додаткової угоди №1 та не брав на себе нових зобов`язань по такому кредиту. Крім того, відповідно до п.12 договору поруки порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Згідно з рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 31.08.2010 банк скористався своїм правом згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Відтак термін повернення кредиту за кредитним договором настав з пред`явленням у 2010 році банком вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що визначено також рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області. Посилаючись на те, що без згоди поручителя відбулися зміни умов кредитного договору, внаслідок яких збільшився обсяг його відповідальності, то відповідно до положень ст. 559 ЦК України його порука за договором поруки є припиненою з дати укладення угоди щодо зміни зобов`язання, забезпеченого порукою, а також така є припиненою з огляду на закінчення п`ятирічного строку з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, просив визнати припиненою поруку за договором від 19 лютого 2008 року № ІFHA-4V, укладеним між ним та АТ КБ «ПриватБанк», за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.02.2008 р. № IFHAGL0000004V. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2021 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» про визнання поруки припиненою. Визнано припиненою поруку за договором від 19.02.2008 №IFHA-4V укладену між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором № IFHAGL0000004V від 19.02.2008. Вирішено питання розподілу судових витрат. У апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що оскільки зміни до основного зобов`язання в частині збільшення суми кредиту, відсотків, штрафу, пені та щомісячного платежу за кредитним договором призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя та такі зміни відбулися без згоди поручителя, порука з дати зміни основного зобов`язання, 19.02.2008, є припиненою. Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2013 між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 19.02.2008. Проте, з вказаної додаткової угоди не вбачається збільшення строку або обсягу відповідальності. Навпаки, строк за додатковою угодою встановлений до 17.02.2028, за кредитним договором був встановлений до 18.02.2028. Зменшилися ставки по процентам та ставка пені, зменшився щомісячний платіж. Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31.08.2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку 593 114,33 грн у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № IFHAGL0000004V від 19.02.2008. Після ухвалення вказаного рішення жодних позовів та вимог до ОСОБА_2 банк не пред`являв, тобто права позивача жодним чином не порушені. Припинення поруки у разі відсутності спору відбувається відповідно до закону і не потребує звернення до суду. За наявності спору, коли кредитор не визнає або заперечує факт припинення поруки на підставі закону, поручитель вправі звернутися до суду за захистом свого оспорюваного права. Також вказує, що позивач звернувся до суду лише у 2021 році, проте про порушення своїх прав дізнався у 2013 році, тому є очевидним, що він пропустив строки позовної давності, отже судом першої інстанції помилково не застосовано наслідки пропуску строків позовної давності. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що банком не заперечується те, що ОСОБА_2 не узгоджував укладення додаткової угоди № 1 та не брав на себе нових зобов`язань по такому кредиту. Доводи апеляційної скарги про те. що з додаткової угоди № 1 від 29.05.2013 не вбачається збільшення строку або розміру відповідальності, суперечить змісту даної угоди, оскільки: пунктами 1.5.3., 1.5.4. такої передбачено збільшення обсягу відповідальності боржника за рахунок сплати позичальником на користь банку пені в розмірі 0,08% за кожен день прострочення та штрафу в сумі 37 221,07 дол. США; збільшено загальний термін погашення заборгованості та згідно зміненого графіка погашення кредиту, останній платіж за кредитним договором визначено вже не до 14.01.2028, як зазначено в графіку погашення (додаток №2 до договору), а до 17.02.2028 (додаток 1 до додаткової угоди). Крім того, у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. В той же час, пунктом 1.4. додаткової угоди № 1 передбачено сплату позичальником відсотків за користування кредитом. Відтак, нарахування таких відсотків безпідставно збільшує обсяг відповідальності поручителя. Термін повернення кредиту за кредитним договором настав з пред`явленням у 2010 році банком вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що визначено також рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2010 року. Отже порука за договором від 19.02.2008 є припиненою також відповідно і до умов п. 12 Договору, з огляду на закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Щодо твердження апелянта про пропуск позовної давності, то відповідачі про укладення додаткової угоди від 29.05.2013 позивача не повідомляли, а твердження апелянта про те, що про порушення своїх прав він начебто дізнався у 2013 році не підтверджено будь-якими доказами. ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Представник АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України та необхідності дотримання судом строків розгляду, апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк». Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлено, що 19.02.2008 ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № IFHAGL0000004V, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку терміном до 18.02.2028 включно, у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 60 000 дол. США на купівлю нерухомості, а також у розмірі 5 680, 00 дол. США на оплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі суми «0% від суми виданого кредиту» (а.с.7-13). Погашення заборгованості за цим договором повинно було здійснюватися щомісяця в період сплати, за який приймається період з «10» по «15» число кожного місяця, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі згідно Графіку погашення кредиту (Додаток 2 до кредитного договору) 688,18 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди. Згідно п. 4.3. кредитного договору при порушенні позичальником строків платежів по кожному із грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язується сплатити банк штраф у розмірі 250 грн плюс 5% від суми позову. Між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 19.02.2008 укладено договір поруки № ІFHA-4V (а.с. 6). Відповідно до п. 1, 16 договору поруки предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 19.02.2008 № IFHAGL0000004V, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 65 680 дол. США, а боржник повинен виконати зобов`язання з: повернення кредиту в сумі 65 680,00 доларів США у строк з 19.02.2008 по 18.02.2028 включно; сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 1% на місяць у період сплати з 10 по 15 число кожного місяця; щомісячно у період сплати надавати Банку грошові кошти у сумі згідно графіку погашення кредиту; сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів щомісяця в період сплати, винагороди за проведення додаткового моніторингу; сплати пені в розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання, але не менше 1 гривні. Згідно п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором, у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Згідно п. 12 договору поруки порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Відповідно до п. 13 договору поруки зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № IFHAGL0000004V від 19.02.2008 року 593 114,33 грн (а.с.6-18). Між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 29.05.2013 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору № IFHAGL0000004V, згідно якої зменшено заборгованість, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на 37 221,07 дол. США, а саме відсотки у розмірі 34 312,28 дол. США, комісія у розмірі 45,45 дол. США, пеня у розмірі 2 961,34 дол. США (а.с.21). Відповідно до п. 1.2. дата остаточного погашення заборгованості за договором 17.02.2028. Згідно п. 1.5. додаткової угоди згідно ст. 212,651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 30 днів: термін повернення кредиту, зазначений в п.1.2 Договору є 31-ий день з моменту такого порушення. Пунктом 1.5.3. визначено, що позивальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,08% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Відповідно до п.1.5.4. позичальник сплачує банку штраф у розмірі 37 221,07 доларів США. Графік погашення кредиту викладено в новій редакції (додаток 1) та відповідно до такого щомісячний платіж становить 41,48 дол. США (а.с.21-23). Звернувшись до суду з цим позовом, позивач, у якості правової підстави для припинення поруки посилається на ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України, зокрема на те, що він не узгоджував укладення додаткової угоди до кредитного договору, якою збільшено його відповідальність як поручителя, та не брав на себе нових зобов`язань по такому кредиту, а також порука припинилася у зв`язку із закінченням 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором відповідно до умов договору поруки. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов`язання. Згідно ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги). За висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20, закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що порука - це строкове зобов`язання і сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний відрізок часу, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України). Сторони договору поруки встановили строк дії поруки, припинення якої пов`язали з моментом закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. З рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2010 року вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» 20.01.2010 звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 . Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, звернувшись у січні 2010 року до суду із позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника та поручителя. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України та умов договору поруки, порука за договором № ІFHA-4V від 19.02.2008, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 , припинилася у зв`язку із закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (з дня звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 ). У вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Сторони в цій справі зазначають, що АТ КБ «ПриватБанк» не зверталося до поручителя ОСОБА_2 з вимогами про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі укладеної додаткової угоди №1 до кредитного договору № IFHAGL0000004V, внаслідок чого збільшилася відповідальність поручителя, зокрема стягнення штрафу у розмірі 37 221,07 доларів США, який позичальник сплачує банку відповідно до п. 1.5.4. додаткової угоди, у разі порушення ним будь-якого з зобов`язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до цієї додаткової угоди) понад 30 днів. Отже визнання поруки припиненою з підстав, визначених ч. 1 ст. 559 ЦК України, на які посилається позивач у позовній заяві, у цьому випадку не буде належним способом захисту, оскільки кредитор у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, тому звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, не є ефективним способом захисту, враховуючи, що задоволений судом позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 не стосується стягнення штрафу у збільшеному відповідно до укладеної додаткової угоди розмірі. При цьому, необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. На наявність спору у цій справі вказує те, що АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з рішенням суду першої інстанції про визнання поруки припиненою, а також те, що відповідне зобов`язання, підтверджене рішенням суду, продовжувало існувати до виникнення договірної чи законної підстави для припинення поруки. Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 посилався на положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та вказував, що не вважає себе боржником у правовідносинах із банком. Позивач не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з нього коштів на виконання зобов`язання, а довів наявність свого правомірного інтересу в правовій визначеності, оскільки вважає, що порука припинилася в зв`язку із закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором після ініціювання кредитором судового розгляду щодо стягнення заборгованості. При цьому, він не був залучений до домовленостей кредитора та позичальника щодо внесення змін до кредитного договору після ухвалення судом рішення про стягнення з нього заборгованості за таким, а розраховував на припинення поруки відповідно до закону та умов договору щодо припинення такої згідно п. 12 договору. У зв`язку з цим не заслуговують на увагу посилання апелянта на відсутність спору між сторонами та на те, що поручитель у цій справі не вправі звернутися до суду за захистом свого оспорюваного права. Доводи апелянта про те, що з додаткової угоди не вбачається збільшення обсягу відповідальності поручителя, не спростовують висновку суду першої інстанції по суті спору. Також такі спростовуються умовами п. 4.3. кредитного договору та п.1.5.4. додаткової угоди до такого. Доводи апелянта про пропуск позивачем позовної давності спростовуються даними про те, що змінюючи умови кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди без відома поручителя, останній дізнався про такі дії лише у 2021 році і вважає їх порушенням своїх прав. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, але з інших мотивів. Ураховуючи наведені висновки щодо вимог позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2021 року слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті рішення суду залишити без змін. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 04 серпня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський