Постанова 4808 № 344/7036/23

Справа № 344/7036/23 Провадження № 22-ц/4808/1376/23 Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Кузіва А.В., з участю представника АТ КБ «ПриватБанк», розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2023 року під головуванням судді Кіндратишин Л.Р. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що11.01.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір №1FU0GK00000300, за яким банк надав відповідачу кредит на суму 50 000 дол. США в термін до 11.01.2027, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування коштами, комісію та інші витрати в строки та порядку встановлених договором. Банк виконав у повному обсязі зобов`язання за вказаним кредитним договором, однак відповідач зобов`язання не виконав. Станом на 14.04.2023 загальний розмір заборгованості позичальника становить 320 822,49 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 48 375,53 дол. США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 81 443,66 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом 14 200 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 176 803,30 дол. США. Посилаючись на можливість кредитодавця на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №1FU0GK00000300 від 11.07.2007 у розмірі 144 932,97 дол. США, що складається з: 48 375,53 дол. США заборгованості за кредитом (тілом кредиту); 81 443,66 дол. США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14 200 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом; 913,78 дол. США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 20.04.2011 по 20.10.2011. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2023 року відмовлено у позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В апеляційній скарзіпредставник АТ КБ «ПриватБанк» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що як вбачається з матеріалів справи 11.01.2007 між сторонами було укладено кредитний договір №1FU0GK00000300, за яким банк надав відповідачу надав кредит на суму 50 000,00 дол. США в термін до 11.01.2027. В забезпечення виконання зобов`язання за цим кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки посвідчений нотаріально за № Д-9. Згідно з договором іпотеки відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . В порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку із чим має борг перед кредитодавцем. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.12.2012, у справі №0907/2-675/12, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №IFU0GK00000300 від 11.01.2007 року, в розмірі 55 271,96 дол. США: прострочена заборгованість по кредиту - 47729,96 дол. США (377419,89 грн.); заборгованість по простроченому тілу кредиту - 873,26 дол. США (6905,22 грн.), заборгованість по сплаті процентів - 146,51 дол. США, (1158,51 грн.); прострочена заборгованість по сплаті процентів - 4459,97 дол. США (35266,77 грн.); комісія - 955,35 дол. США (7554,33 грн.), пеня - 1006,91 дол. США (10740,94 грн.), звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.12.2012 у справі №0907/2-675/12 на цей час не виконано, строк пред`явлення виконавчих листів для примусового виконання збіг, заборгованість за кредитним договором не погашена. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції була допущена арифметична помилка. Судом зазначено, що розмір тіла кредиту визначений в рішенні Івано-Франківського міського суду від 10.12.2012, у справі №0907/2-675/12 становить 47 729,96 дол. США, а у цій справі банк зазначає, що розмір тіла кредиту становить 48375,53 дол. США. На думку суду збільшення розміру тіла кредиту є не можливим. Однак, судом першої інстанції не враховано, що згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 10.12.2012 розмір тіла кредиту становить 48 603,22 дол. США, оскільки складається з двох частин. Також судом першої інстанції слушно зазначено, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Враховуючи зазначене, банк оскаржує рішення суду в частині відмови у стягненні нарахованих відсотків та комісії, правомірність нарахування та не погашення яких встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.12.2012. Згідно копії позовної заяви у справі №0907/2-675/12, зазначені відсотки та комісія була нарахована станом на 29.06.2010. Водночас відмовляючи у стягненні нарахованих відсотків та комісії судом першої інстанції не було враховано, що обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Суд першої інстанції враховуючи, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.12.2012 встановлена заборгованість за кредитним договором та яка на теперішній час не погашена, мав стягнути ту суму, яка не виникає сумніву, а не взагалі відмовляти у позові. Судом першої інстанції не було вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, так як обставини існування заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовані. Крім того, за змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача суми в розмірі 54 037,36 дол. США, яка складається з: 48 375,53 дол. США заборгованості за тілом кредиту, 4 606,48 дол. США заборгованості за відсотками, 1 055,35 дол. США заборгованості за комісією, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В засіданні апеляційного суду представник АТ КБ «ПриватБанк» апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про місце і час розгляду справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 11.01.2007 ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1FU0GK00000300, на строк до 11.01.2027. Кредит надавався у розмірі не поновлювальної лінії у розмірі 50 000 дол. США на купівлю квартири, а також у розмірі 9 000 грн. на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту. Щомісячний платіж становить 656,36 дол. США ( п. 7.7., 8.1., 8.2., 7.1. договору) (а.с. 9-11). При порушенні зобов`язань за погашення кредиту, передбачених п.1.1., 2.2.4., 2.3.3 договору, позичальник сплачує відсотки у розмірі 2,46 на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості. Розділом 4 договору передбачено сплату пені при порушенні будь-якого зобов`язання за п.п.2.2.2, 2.2.3 договору, однак виключно в гривні. Забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором виступає іпотека квартири, що по АДРЕСА_2 (п. 7.3 договору). Згідно з розрахунком станом на 14.02.2023 загальний розмір заборгованості позичальника за вказаним кредитним договором становить 320 822,49 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 48 375,53 дол. США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 81 443,66 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом 14 200 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 176 803,30 дол. США. Заборгованість до стягнення складає: 48 375,53 дол. США заборгованість за наданим кредитом; 81 443,66 дол. США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14 200 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом; 913,78 дол. США- заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 20.04.2011 по 20.10.2011 ( а.с. 4-7). Також судом встановлено, що у зв`язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів банк 17.08.2010 скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позичальника, звернувшись з відповідним позовом про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором (а.с. 93-95). Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.12.2012 у справі № 0907/2-2987/2011, провадження №0907/2-675/12, позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволено. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №IFU0GK00000300 від 11.01.2007 року, укладеним між публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , в розмірі 55 271,96 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку становило 437 057,50 грн.: прострочена заборгованість по кредиту 47 729,96 доларів США (377419,89 грн.); заборгованість по простроченому тілу кредиту 873,26 доларів США (6905,22 грн.), заборгованість по сплаті процентів 146,51 доларів США, (1158,51 грн.); прострочена заборгованість по сплаті процентів 4 459,97 доларів США (35266,77 грн.); комісія 955,35 доларів США (7554,33 грн.), пеня 1006,91 доларів США (10740,94 грн.), що підлягають сплаті з вартості предмета іпотеки, звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки згідно Договору іпотеки від 11.01.2007, укладеним між публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , посвідченим нотаріально за № Д-9 приватним нотаріусом ІФМНО Князевою Л.Р., а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , шляхом надання публічному акціонерному товариству КБ «ПриватБанк» права на продаж вказаного нерухомого майна з укладенням від імені іпотекодавця договору купівлі продажу з іншою особою-покупцем, з повідомленням іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів, позивач 17.08.2010 скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позичальника. Зокрема, заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.12.2012 в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №IFU0GK00000300 від 11.01.2007, укладеним між публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в розмірі 55 271,96 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку становило 437 057,50 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки. Рішення суду у справі № 0907/2-2987/2011 свідчить про те, що термін виконання зобов`язання за кредитним договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом, а тому право банку на отримання відсотків за кредитним договором припинилось, оскільки відсотки можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору. Пеня та штрафи, передбачені умовами договору, також можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків та пені. Також при зверненні до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач вказав заборгованість за тілом кредиту в розмірі 47 729,96 доларів США та в такому розмірі в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки за рішенням Івано-Франківського міського суду, що виключає можливість існування заборгованості за тілом кредиту у сумі 48 375,53 дол. США, яка виходить за межі вже стягнутої вказаним судовим рішенням. Відтак, у частині стягнення тіла кредиту слід відмовити за недоведеністю. У задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за користування кредитом належить відмовити з підстав необґрунтованості її нарахування поза межами строку дії кредитного договору. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №2 14-10цс18) зазначено, що: «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Вказаний висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, згідно з якою уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) вказано, що : -«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів»; -«за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору». Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом ст. 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За своєю правовою природою неустойка має акцесорний характер і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання. Таким чином, право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року). Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором з посиланням на право кредитодавця на свій розсуд вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, банк вказував, що станом на 14.04.2023 загальний розмір заборгованості позичальника становить 320 822,49 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 48 375,53 дол. США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 81 443,66 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом 14 200 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 176 803,30 дол. США, а відповідач свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку із чим має борг перед кредитодавцем. Із наданого банком на підтвердження позовних вимог розрахунку заборгованості станом на 14.04.2023 (а.с. 4-7) вбачається, що станом на 12.01.2011 загальний залишок заборгованості за процентами становить 0,00 грн, а заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 81 443,66 дол. США, про стягнення якої позивач заявив вимогу, нарахована починаючи з 20.01.2011. Так само, станом на 27.09.2011 загальний залишок заборгованості за комісією становить 0,00 грн, а заборгованість по комісії в розмірі 14 200,00 дол. США, про стягнення якої позивач заявив вимогу, нарахована починаючи з 20.01.2011. Щодо стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 913,78 дол. США, то згідно позовних вимог така нарахована за період з 20.04.2011 по 20.10.2011. Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків та пені, задоволення позовних вимог про стягнення комісії за користування кредитом у зв`язку з необґрунтованістю її нарахування поза межами строку дії кредитного договору та про відмову у позові через безпідставність та недоведеність. Оскільки наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився, а також враховуючи період, за який нараховано заборгованість за заявленими до стягнення відсотками за користування кредитом, комісії та пені, не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.12.2012 у справі №0907/2-675/12 встановлена заборгованість за кредитним договором та яка на теперішній час не погашена, як і доводи апелянта, що, відмовляючи у стягненні нарахованих відсотків та комісії, судом першої інстанції не було враховано, що обставини, встановлені рішенням суду в цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, апелянт вказує, що згідно копії позовної заяви у справі №0907/2-675/12 відсотки та комісія була нарахована станом на 29.06.2010. Щодо доводів апелянта, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, а наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості, колегія суддів зазначає таке. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті вимоги, вирішення яких просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Звертаючись з цим позовом, банк як підставу позову вказав виконання ним у повному обсязі зобов`язання за вказаним кредитним договором, однак відповідач зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитом. При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням від 10.12.2012 в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором в розмірі 55 271,96 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на дату розрахунку становило 437057,50 грн, зокрема і за тілом кредиту, звернуто стягнення на предмет іпотеки. Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) від 18 вересня 2018 року. Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Банк у цій справі не заявляв вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту на підставі, що він має право вимоги до боржника шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі, нарахованому на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення якого виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Позивач не вказував, що судове рішення в іншій справі (щодо заборгованості за цим кредитним договором) про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано з вини боржника або виконано частково, а вжиття заходів по зверненню стягнення на предмет іпотеки не призвели до належного виконання зобов`язання. Представник позивача у засіданні апеляційного суду ствердив, що вищеназване судове рішення не зверталося банком до виконання з невідомих представнику причин. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 грудня 2023 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин