Постанова 4803 № 201/4540/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8620/21 Справа № 201/4540/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2021 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, - ВСТАНОВИЛА: В травні 2021 року до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська надійшов заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису. В обґрунтування заяви заявник вказала, що вона та її дитина стали жертвами фізичної розправи та психологічних знущань, домашнього насильства з боку колишнього співмешканця ОСОБА_2 , з яким вона проживала у період з лютого 2019 року до 20 грудня 2020 року. Заявник відчуває сильний страх за своє життя та життя своєї дитини. ОСОБА_2 постійно переслідує її, залякує, погрожує зґвалтуванням, вбивством. 06 січня 2021 року заявник звернулася до Соборного відділення поліції ДВП ГУНП в Дніпропетровській області з заявою про переслідування її ОСОБА_2 , однак останній продовжував її переслідувати, куди б вона не поїхала. 16 січня 2021 року ОСОБА_2 наніс їй легкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим Соборним відділенням поліції було порушено кримінальне провадження № 12021045650058 за ч. 1 ст. 125 КК України. Також ОСОБА_2 поширює про неї неправдиві факти, що порочать її честь та гідність. Загалом заявник була вимушена близько 20 разів звертатися до органів поліції з заявами про вчинення домашнього насильства. Проте ОСОБА_2 продовжує її переслідувати і 30 квітня 2021 року було складено протокол про адміністративне правопорушення ВАБ № 484476 за ст. 173-3 КУпАП, який було направлено на розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Заявник та її дитина налякані діями ОСОБА_2 , який вчиняв насильницькі дії, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися з заявою про видачу обмежувального припису. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2021 року, яким було відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, яким видати обмежувальний припис ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на строк 6 (шість) місяців з заборонами щодо : - перебування в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 або іншої адреси їх місця проживання; - наближення на 100 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_4 ., ІНФОРМАЦІЯ_2 та дитини ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслідувати ОСОБА_1 та будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_1 .; - ведення листування, телефонних переговорів з ОСОБА_1 або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; - про видачу обмежувального припису кривднику ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою : АДРЕСА_2 інформувати Дніпровське районне управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області для взяття громадянина ОСОБА_2 на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Центральної районної адміністрації Дніпровської міської ради. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2021 року від інших учасників справи не надходило. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На даний час вони не проживають разом, проте між ними залишився не вирішений спір щодо поділу нерухомого майна. Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_4 посилалася на вчинення ОСОБА_2 фізичного (штовхання, погроза фізичною розправою) та психологічного (погрози, переслідування, завдання моральної шкоди та психологічних страждань) насильства щодо неї та її дитини ОСОБА_3 , та на підтвердження цих обставин надала терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_2 від 29 квітня 2021 року; відповідь Відділення поліції № 5 Дніпровського районного управління поліції ГУ НП в Дніпропетровській області щодо звернень ОСОБА_4 з 01 січня 2021 року по 05 травня 2021 року до відділення поліції за фактом неправомірних дій з боку ОСОБА_2 ; пояснення та протокол про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від ОСОБА_4 ; фото записок, що містять образи; висновок експерта від 18 січня 2021 року про завдання ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінального провадження № 12021045650000058 за ч. 1 ст. 125 КК України; скрін-шоти смс-повідомлень, які містять образливі вирази, а також відеозапис. Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Згідно пункту 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Пунктом 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника має постраждала особа або її представник. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою. Частиною 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи). Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №756/2072/18. Суд звертає увагу, що обмежуваний припис має своїм завданням терміновий (негайний), попереджувальний та запобіжний захід, направлений на охорону від фізичного, психологічного, економічного насилля потерпілої особи від кривдника. Такі заходи носять тимчасовий характер, на чому наголошено у приписах Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ЦПК України, та що пов`язується із невідворотнім та вчасним реагуванням з боку держави в особі повноважних органів на виконання функцій із гарантування та забезпечення найвищих соціальних цінностей, якими є: людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність, безпека. Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відтак, з одного боку з огляду на характер вчиненого насильства у сім`ї держава зобов`язана сприяти припиненню домашньому насильству, наданню допомоги та захисту постраждалої особи, відшкодуванню їй завданої шкоди (п. 12 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), з іншого, забезпечити належне розслідування випадків домашнього насильства з метою притягнення, в разі обґрунтованих підстав, до відповідальності кривдників, обумовити зміну їхньої поведінки. Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. ст. 76, 77, 78, 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд зазначає, що обмежувальні заходи для кривдника в значній мірі пересікаються з відповідними правами, визначеними «Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зокрема: його правом на справедливий суд, що гарантує швидкий та неупереджений розгляд справи з ухваленням остаточного рішення як умови правової визначеності в можливих спірних відносинах; правом на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, яке за приписами ст. 8 Конвенції передбачає обов`язок органів державної влади здійснити втручання у здійснення цього права лише згідно із законом для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб; правом на вільне володіння майном (ст. 1 протоколу 1 Конвенції). В кожному конкретному випадку за наслідком оцінки ризиків для постраждалою особи слід виходити з наявності або відсутності конкуренції прав всіх учасників, останнє, зокрема, можливе в разі загрози життю особи - що є найвищою цінністю, співмірності застосованих заходів обмеження із об`єктивною потребою задля виконання функцій протидії насильству. Так, у матеріалах справи відсутній вирок про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за нанесення ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, також не надано постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_4 та її дитини. Звернення заявника до правоохоронних органів із заявами не свідчить про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні протиправних дій останнім. Таким чином, належних і достатніх доказів з метою оцінки ризиків оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, заявник суду першої інстанції не надала. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що заявником ОСОБА_1 не надано доказів притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення домашнього насильства, відповідне рішення суду відсутнє, заявником не надано об`єктивних доказів, що на час її звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису існує вірогідність вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_2 в майбутньому. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , що вона неодноразово зверталася із заявами до правоохоронних органів щодо домашнього насильства відносно неї та її доньки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять вироку про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 або постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_4 та її дитини. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , що суду першої інстанції не прийняв до уваги надані докази у вигляді скрін-шотів повідомлень та копії записок, які містять образливі вирази, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з них неможливо встановити, коли і ким вони були написані. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова