Ухвала КЦС ВС № 759/15557/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Київ справа № 759/15557/21 провадження № 61-19271ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Ларичевим Валерієм Вікторовичем, на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року та на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року про забезпечення позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чібісова Геннадія Олександровича про визнання протиправними та скасування рішення приватного нотаріуса, визнання недійсним договору дарування та скасування запису про право власності, ВСТАНОВИВ : У липні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд із позовом про визнання протиправними та скасування рішення приватного нотаріуса, визнання недійсним договору дарування та скасування запису про право власності. Разом із позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяву про забезпечення позову і просили накласти заборону органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, вчиняти дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно квартири АДРЕСА_1 до прийняття рішення у справі. Заява обґрунтована тим, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 02 лютого 2021 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 , вчинений шляхом шахрайських дій між відповідачем та нотаріусом, оскільки ОСОБА_4 , перебуваючи в будинку для літніх людей «Пансіонат «Опіка близьких», знаходилась в безпорадному стані та не мала можливості висловлювати свою волю через перенесених три інсульти, зокрема не могла говорити та підписувати будь-які документи. З метою забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивачів, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд задовольнити заяву про забезпечення позову. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року в складі судді Шум Л. М., залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В., заяву задоволено та заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації, вчиняти дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно об`єктів нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 до прийняття судом рішення у справі та набуття його чинності. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із оцінки обґрунтованості доводів позивачів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявників щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позову, в тому числі, спроможності заходів, який заявники просять вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Апеляційний суд відхилив доводи про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, що відповідач вчиняє дії щодо продажу спірного майна, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 через представника засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив скасувати вказані судові рішення як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки відсутні докази на підтвердження того, що відповідач має намір відчужити спірне майно; позивачами не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання ймовірного рішення суду. Зазначає, що позивачами подано безпідставний позов з метою накладення на квартиру відповідача обтяжень. Відповідно до абзацу 5 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав. Суди встановили, що предметом позовних вимог у справі № 759/15557/21 є, у тому числі, визнання недійсним договору дарування від 02 лютого 2021 року та скасування запису про право власності за номером 40364525 від 02 лютого 2021 року. У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Встановивши наявність підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову. Посилання на відсутність доказів на підтвердження наміру відповідача відчужити спірне майно та не доведеність позивачами, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання ймовірного рішення суду, а також на те, що позивачами подано безпідставний позов з метою накладення на квартиру відповідача обтяжень, не беруться до уваги, оскільки заходи забезпечення позову є тимчасовими та виключають у даному випадку завдання відповідачу будь-яких збитків та порушення його прав, натомість спроможні запобігти порушенню прав позивачів у разі задоволення позову. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Ураховуючи викладене, підстави вважати, що суди допустили порушення норм процесуального права, відсутні. З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, УХВАЛИВ : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Ларичевим Валерієм Вікторовичем, на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року та на постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук