Постанова 4815 № 562/644/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 грудня 2021 року м. Рівне Справа № 562/644/21 Провадження № 22-ц/4815/1367/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В., секретар судового засідання Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач товариство з обмеженою відповідальністю "Земляприватінформ", розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 червня 2021 року (ухвалене у складі судді Кушніра О.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Земляприватінформ" про визнання договору недійсним,- в с т а н о в и в : У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Земляприватінформ" про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що укладений договір про надання послуг від 26 травня 2020 року суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки розмір винагороди визначено в іноземній валюті без зазначення його еквівалента. У договорі не зазначено рахунка на який мала проводитися оплата. Не зрозуміло з ким він укладений. Положення оскаржуваного договору суперечать загальним засадам права власності, а надання виконавцю ексклюзивного виключного права на пошук покупця є порушенням прав споживача. Просить визнати недійсним договір про надання послуг від 26 травня 2020 року, укладений між ним та директором ТзОВ "Земляприватінформ". Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 червня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Земляприватінформ" про визнання договору недійсним відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами договору про надання послуг від 26 травня 2020 року. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, оскільки зобов`язання у спірному договорі виражене в іноземній валюті, що заборонено положенням цивільного законодавства. Також покликається на те, що умови спірного договору порушують його права, як власника, зокрема, на право вільного розпорядження його майном. Просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення місцевого суду - без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 26 травня 2020 року між ОСОБА_2 ("замовник") та директором ТзОВ "Земляприватінформ" в особі Фінюк Р.М., що діє на підставі Статуту, ("виконавець") укладено договір про надання послуг. Укладений договір підписаний ОСОБА_2 та директором ТзОВ "Земляприватінформ", як уповноваженою посадовою особою Товариства відповідно до Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". За умовами вказаного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок сприяти відчуженню квартири у м. Здолбунів Рівненської області, загальною площею 42,9 кв.м, яка належить замовнику на підставі договору купівлі-продажу. Пунктом 4.2 договору визначено, що розмір винагороди виконавця за договором становить 5% від остаточної ціни об`єкту, але не менше ніж 1300 доларів США. Зазначені грошові кошти замовник зобов`язується сплатити виконавцеві на вказаний у договорі рахунок протягом 3 банківських днів, наступних за підписанням основного договору або акту приймання передачі наданих за договором послуг. Тобто, розмір винагороди виконавця залежить від остаточної ціни об`єкту, але на може бути меншою за 1300 доларів США, а початкова ціна об`єкта визначена у розмірі 15000 доларів США. Частинами першою - третьої, п`ятою ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Згідно положень ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України). Згідно положень ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Відповідно до частин 1, 2 ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. За приписами ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від визначеної сторонами валюти зобов`язання, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року в справі №686/843/16-ц та від 25 липня 2018 року в справі №308/3824/16-ц. Отже, чинне законодавство не містить заборони на визначення у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті. Відповідно до п.3 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору. Пунктом 3.3.1 договору про надання послуг замовник надав виконавцеві протягом дії договору ексклюзивне виключне право на пошук покупця на об`єкт, що є правом особи, яка укладає відповідний правочин та не порушує його право власності. Згідно п.1.1.1 договору «Ексклюзивні права» - це права на проведення переговорів з третіми особами в інтересах замовника, які виникають з питань укладення основного договору щодо вказаного в п.2.1 договору нерухомого майна та надання замовником виключно виконавцеві та протягом договору не можуть бути надані іншим особам на території України. Замовник гарантував виконавцеві та підтвердив, що на момент укладення договору, протягом строку його дії та під час укладення основного договору об`єкт (квартира) не є і без відома виконавця відчужуваним в будь-який спосіб: проданим, переданим безкоштовно, подарованим, заставленим тощо (п.2.4.договору). Також замовник зобов`язувався утримуватися від будь-яких переговорів із третіми особами без участі виконавця, а у випадку виконання намірів третіх осіб повідомити про це виконавця; не здійснювати без участі виконавця будь-які договори щодо об`єкту з будь-якою третьою особою (пункти 3.3.4 3.3.5 договору). У разі самостійного продажу замовником об`єкта нерухомості або відмови від продажу даного об`єкта під час дії даного договору замовник зобов`язується виплатити виконавцеві винагороду в розмірі, вказану в п.4.2 даного договору (п.5.5 договору). Крім того, в прикінцевих положеннях договору зазначено, що якщо після укладення договору з`ясується, що будь-яка із сторін не мала права його укладати і його дія має бути припинена, то винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні усі витрати, які та понесла у зв`язку з укладенням та виконанням договору, а також спричинені такій стороні збитки (п.7.7 договору). Таким чином, указаними положенням оспорюваного договору відповідно до чинного законодавства України сторонами визначено, зокрема, права та обов`язки договору про надання послуг з пошуку покупця, відповідальність сторін і поняття, які використовуються в договорі, строк дії договору до 31 грудня 2020 року та підстави його дострокового розірвання, у тому числі за ініціативою будь-якої сторони, з якими повністю погоджувався позивач, добровільно підписуючи договір та розуміючи всі їх положення. Доказів укладення Основного договору, в якому була б визначена остаточна ціна об`єкту, або складання акту прийому передачі наданих за договором послуг суду не надано. Умови спірного договору свідчать, що позивач як споживач послуг мав можливість відмовитися від послуг відповідача під час його дії. Спір виник через дії позивача, який без відома виконавця та у порушення умов договору здійснив відчуження об`єкта і в повній мірі скористався всіма своїми правами на розпорядження квартирою. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що у ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які містяться у матеріалах справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично були предметом розгляду у суді першої інстанції та були покладені в обґрунтування заперечень щодо позовних вимог, яким була надана належна оцінка. Тому, такі доводи не спростовують висновків місцевого суду, оскільки ґрунтуються на власному тлумаченні умов спірного договору та норм матеріального права і зводяться до незгоди скаржника із висновками суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, у достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 червня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 10 грудня 2021 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В.