Постанова 4808 № 344/16206/19

Справа № 344/16206/19 Провадження № 22-ц/4808/1693/21 Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В. секретаря Максимів Ю.В. з участю представника АТ «Альфа-Банк» Матвійчука М.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника АТ «Альфа-Банк» Матвійчука Михайла Зеновійовича на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року ухвалине у складі судді Домбровської Г.В. у м.Івано-Франківськ у справі за позовом АТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом визнання втрати права користуватися житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом визнання втрати права користуватися житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку. Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір відповідно до якого останні надали кредитору в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69.0 кв.м., житлова площа 41,3 кв.м. Відповідно ст.37 Закону України «Про іпотеку» набуло право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69.0 кв.м., житлова площа 41,3 кв.м., яка належала відповідачам. У зв`язку з цим відповідачі втратили право користування даною квартирою. Згідно з довідкою від 04.04.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 АТ «Альфа-Банк» звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, таким чином Банк намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема було надіслано вимогу про усунення порушення, яка була проігнорована відповідачами. Просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і зняти з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , в примусовому порядку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з рішенням суду представник АТ «Альфа-Банк» Матвійчук М.З. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував оставини справи й постановив незаконне рішення. Зокрема суд першої інстанції вказав, що так як в позовній заяві позивач не зазначив інше житлове майно куди слід висилити відповідачів, тому для задоволення позову немає підстав. Однак вважає, що з позовом до суду звернувся з тих підста, що він як іпотекодержатель в позасудовому порядку набув право власності на житлове майно в якому зареєстровані відповідачі. Тобто мав місце факт позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержатилем права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за основним зобов`язанням. Разом з тим відповідачі не надавали суду жодних доказів того, що потребують іншого житла у випадку задоволення позову, що у них відсутнє будь яке житло у власності. Таким чином вважає, що він у даній справі не наділений правом заявляти перед судом вимогу про надання відповідачам іншого житлового майна. 18 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу в якому довди апеляційної скарги заперечують. Зокрема вказують, що навіть якщо законне право на зайняття житловим приміщенням припинене, особа вправі мати можливість, щоб її висилення було оцінено судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції. Має існувати розумне співвідношення між метою досягнення якої передбачається та засобами які використовуються для її досягнення. Разом з тим у зазначеній спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_3 який має двох неповнолітніх дітей, які теж проживають за вказаною адресою, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням понесе за собою порушення прав неповнолітніх осіб, які не мають іншого місця проживання. У судовому засіданні представник АТ «Альфа Банк» підтримав доводи апеляційної скарги, просить їх задовольнити у повному обсязі. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явились, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності. Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставини, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відмовляючи у задоволенні позову АТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»,суд першої інстанції виходив з того, що відповідачів, які зареєстровані і проживають у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя передбачала заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом. Тому позовні вимоги, із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням, задоволенню не підлягають. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 30.12.2003 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 набули право власності (спільна сумісна) на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, копія якого долучена до матеріалів справи (Рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 20.05.2020 року у справі №344/16105/19). 14.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір, згідно якого банк надав ОСОБА_3 кредит в розмірі 20 000,00 дол. США. 14.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , як майновими поручителями за зобов`язаннями ОСОБА_3 по договору про надання відновлювальної кредитної лінії №1022-22/340 від 14.03.2007 року було укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавці - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 передали в іпотеку іпотекодержателю АКБ «Укрсоцбанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . 19 лютого 2019 року державним реєстратором Цалин А.Б. за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» здійснено запис №30676398, яким змінено власників трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 , та належить ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 30 грудня 2003 року в частках по 1/4 кожному на ПАТ «Укрсоцбанк». Підставою для здійснення даного запису зазначено іпотечний договір Д-431 від 26.04.2006 року, та повідомлення про звернення на предмет іпотеки від 07.09.2018 року. Рішенням Івано-Франківського апеляційного суду від 20.05.2020 року у справі №344/16105/19, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Цалина Андрія Богдановича від 19 лютого 2019 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 , номер запису 30676398 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» відмовлено. Згідно з довідкою №02-02/1235 виданою КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» про зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , у спірній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 19.08.2019 року АТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 направлено вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку, яку відповідачами залишено без задоволення. (а.с.12) Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті? 109 ЖК України. Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України "Про іпотеку". Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, (провадження № 14-317цс18). Стаття 391 ЦК Українинаділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті109 ЖК УРСР. Аналогічні висновки викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18). Визначення того, за які кошти придбано іпотечне майно, із якого здійснюється виселення, тобто за рахунок кредитних коштів, чи особистих коштів (повністю чи частково), має вирішальне значення для правильного вирішення цієї справи та правильного застосування положень статті 109 ЖК Української РСР. У цій справі АТ «Альфа-Банк» не може користуватися своєю власністю, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (іпотекодавеці), які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього. 30.12.2003 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 набули право власності (спільна сумісна) на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, копія якого долучена до матеріалів справи (Рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 20.05.2020 року у справі №344/16105/19).Тобто, квартира придбана не за рахунок кредитних коштів. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи й обов`язковими для застосування судами (частина четверта статті 263 ЦПК України), а тому відповідні доводи апеляційної скарги АТ«Альфа-Банк»не знайшли свого підтвердження. Судова практика у цій категорії справ є сталою. Підстав для відступлення від застосованих правових позицій колегія суддів не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника АТ «Альфа-Банк» Матвійчука Михайла Зеновійовича залишення без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 10 грудня 2021 року. Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук О.В.Пнівчук