Постанова Київський апеляційний суд № 755/9570/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 року м. Київ справа № 755/9570/19 провадження № 22-ц/824/1613/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г., за участю секретаря судового засідання учасники справи: представник позивача Потапьонок К.В., Павловський О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Галаса Павла Васильовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року /Марфіна Н.В./ у справі за позовом акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення, зняття з реєстраційного обліку та звільнення приміщення від особистих речей, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до відповідачів з вимогами про зняття з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 ; виселення у примусовому порядку з вказаної квартири; зобов`язання звільнити квартиру від особистих речей, а також покладення на відповідачів понесені позивачем судові витрати./а.с. 3/ Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01.10.2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. /а.с. 60-65/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.10.2019 року, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що на час подання позову банк був власником житлового приміщення, а не іпотекодержателем. Зазначає, що разом із припиненням права власності, відповідачі та члени їх сім`ї втратили і право користуватись спірною квартирою. Вказує, що наявність реєстрації відповідачів, у належній на праві власності банку квартирі, створює перешкоди у реалізації, розпорядженні власнику квартирою. Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації направила на адресу суду апеляційної інстанції лист, у якому просила розглядати справу за її відсутності, заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який з`явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 12.12.2018 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності на кв. АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 23.05.2018 року, договору кредиту №030.29-50/254-с від 23.04.2007 року, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки №12.3-03/96-4537 від 10.05.2018 року та дублікату договору іпотеки №8862 від 27.11.2018 року. /а.с. 5-6/ Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, станом на 14.01.2019 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.12.2007 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18.12.2007 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 20.07.2010 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 21.05.2013 року. /а.с. 4/ 05.06.2019 року представник АТ «Укрсоцбанк» - Котницький І.О. направив на адресу відповідачів вимогу від 28.05.2019 року №УСБ/К/И про добровільне виселення, в якій зазначив, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» банк 12.12.2018 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходилась в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору. Керуючись ст. 391 ЦК України, банк вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку, а також звільнити приміщення від особистих речей. У випадку невиконання вимоги добровільно, банк звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення. /а.с. 7-8/ Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався нормами ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», відповідно до якої, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом; ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, якими передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду; ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, якою встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Встановивши, що позивачем не доведено, що спірна квартира була придбана за кредитні кошти, надані банком позичальнику для купівлі цієї квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. За змістом ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Отже, особам яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої ст. 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду. Верховний Суд України у постанові від 22.06. 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої ст.. 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», так і норма ст. 109 ЖК УРСР. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 761/22755/18. Так, ОСОБА_4 , відповідно до наявних матеріалів справи у відзиві до позовної заяви зазначав, що вимогу про добровільне виселення від банку не отримував. На обґрунтування своєї позиції стосовно позовних вимог, банком не надано належних та допустимих доказів походження коштів на придбання спірної квартири, зокрема, копії кредитного договору, копії іпотечного договору, виписки по рахунку. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що досліджуючи джерело коштів, за які придбано переданий в іпотеку об`єкт нерухомості, позивачем не доведено, що квартира, з якої останній просить виселити відповідачів та яка була передана в іпотеку банку відповідачем ОСОБА_4 , була придбана саме за кредитні кошти, що були надані банком позичальнику для купівлі цієї квартири, а за таких умов, вимога про виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення є незаконною. Також, позовні вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку та звільнення квартири від своїх особистих речей є похідними, а тому задоволенню не підлягають. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Галаса Павла Васильовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: