Постанова Запорізький апеляційний суд № 330/620/21

Дата документу 01.12.2021 Справа № 330/620/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №330/620/21 Головуючий у 1 інстанції Куценко О.О. Провадження № 22-ц/807/3658/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю. Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника. В обґрунтування позову зазначено, що він працював інженером першої категорії на державному підприємстві «Донецька залізниця» з 10 червня 2010 року по 30 квітня 2013 року, у зв`язку з реорганізацією підприємства, переведений інженером першої категорії в локомотивне депо Ясинувата Західна ДП «Донецька залізниця». 18 липня 2016 року реорганізовано у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». Відповідно, локомотивне депо «Ясинувата Західне» реорганізовано у виробничий підрозділ «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця». З 17 липня 2017 року, наказом регіональної філії «Донецька залізниця» № 645-НЗ-1 від 28 квітня 2017 року, виробничий підрозділ «Ясинуватське локомотивне депо» було ліквідовано. На цій підставі керівництво виробничого підрозділу «Ясинуватське локомотивне депо» запропонувало позивачу написати заяву про звільнення з роботи. Але, у зв`язку з тим, що зарплату позивачу не виплачували з лютого 2016 року, підписувати документи про звільнення позивач відмовився, до часу виплати заробітної плати хоча би за 2016 рік, за період коли майже всі колеги позивача по роботі її отримали, та запропонував адміністрації діяти, як передбачено в таких випадках за Законами України. Після звільнення, на порушення ст.116 КЗпП, позивачу не виплатили: Заборгованість по зарплаті з лютого по липень 2016 року - 6644,83 грн. Заборгованість по зарплаті з 18.07.2016 року по листопад 2016 року -22250,12 грн. Заборгованість по зарплаті з березня 2017 р. по 17.07.17 року 14684, 54 грн. Заборгованість по зарплаті в день звільнення 20.09.17 року - 158,35 грн. 3145.65*3 +1647,73): (19+20+20+1 1) -158.35 грн. Заборгованість за компенсацію 32 днів невикористаної відпустки - 5197,67 грн. Всього: 6644,83 + 22250,12 + 14684, 54 + 158,35 + 5197,67 = 48 935.51 грн. Крім того, Укрзалізниця не тільки не виплачувала позивачу заробітну плату, але й не сплатила за роботу позивача страхові внески до пенсійного фонду України за січень - червень (6 місяців) 2016 року, та за квітень - липень (4 місяця) 2017 року. З цієї причини позивачу не вистачає 6 місяців для того, щоб для соціальної служби України офіційно підтвердити 40 років трудового стажу, які необхідні позивачу для набуття статусу Ветерана праці України та отримання відповідних пільг, які позивач фактично вже заробив. 11.12.2017 року позивач звернувся з позовною заявою про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника, до Якимівського районного суду Запорізької області. 17 січня 2018 року Якимівський районний суд Запорізької області заочним рішенням позов позивача до Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» задовольнив повністю. У зв`язку з тим, що керівництво філії ПАТ «Укрзалізниця» добровільно рішення суду виконувати не бажало, було порушено виконавче провадження. Під час цього провадження встановлено, що філія не є юридичною особою, а лише представником юридичної особи ПАТ «Укрзалізниця». За його заявою 13 квітня 2018 року Якимівський районний суд ухвалив замінити сторону у виконавчому провадженні по виконанню рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року (справа № 330/2598/17) -- боржника Дирекція залізничних перевезень Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця». 31 жовтня 2018 року Постановою Кабінету Міністрів України № 938 тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» замінено з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», також затверджено Статут цього товариства. Відповідно до п.2 зазначеного Статуту Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Проте, ПАТ «Укрзалізниця» добровільно виконувати рішення суду не стало, навіть ту частину заборгованості, що представники відповідача визнавали ще раніше. 15 січня 2019 року Печерський РВ ДВС міста Києва у примусовому порядку за заявою позивача виконало 2-й, 3-й пункти заочного рішення Якимівського районного суду Запорізької області та стягнув з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на його користь 67145.78 грн. Виконання четвертого пункту даного судового рішення суду щодо виплати ПАТ «Укрзалізниця» пенсійному фонду України страхових внесків за час трудового стажу на Донецькій залізниці, у вказані періоди, ігнорує. Тому, до теперішнього часу, позивач не може перед соціальними службами Держави документально підтвердити повних 40 років свого трудового стажу та отримати посвідчення «Ветерана праці». 19 серпня 2019 року у своєму листі до керівництва регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» заявник попросив виконати всі пункти рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року та запропонував на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України додатково нарахувати та виплатити йому заробітну плату за всі робочі дні, починаючи з 17 січня 2018 року по день фактичного розрахунку 15 січня 2019 року. У зв`язку з тим, що юридичною особою всіх залізниць України є лише АТ «Укрзалізниця», позивач звернувся з такими-ж вимогами до керівництва цього товариства. На що також отримав відмову від регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», за дорученням керівництва АТ Укрзалізниця». Конституційний суд України (Рішення № 9 рп /2013 від 15 жовтня 2013 року) стверджує, що стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації, або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з отриманням законодавства про оплату праці. Суд вказав, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати без обмеження будь яким строком, незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь заробітну плату за всі робочі дні, починаючи з 17 січня 2018 року по день фактичного розрахунку АТ «Укрзалізниця» з ним по зарплаті 15 січня 2019 року в сумі 37431,14 гривень. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь кошти, передбачені Законом України № 2050-3 від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в сумі 7976,49 грн. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь моральну шкоду в сумі 50000 грн. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 19 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку починаючи з 17 січня 2018 року по день фактичного розрахунку, тобто по 15 січня 2019 року у сумі 37431,14 грн.. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати у розмірі 7976,49 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» судовий збір у дохід держави у розмірі 908, 80 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працював у виробничому підрозділі «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» з 18 липня 2016 року по 20.09.2017р. Примусово списані у січні 2019р. з рахунків АГ «Укрзалізниця» на підставі ст.1071 ЦК України та відповідно до ст. 18,52,56 ЗУ «Про виконавче провадження» ВП 57813383 згідно справи 330/2598/17 від 29.05.2018р. кошти у сумі 54 130,06грн., а саме: 48 935,51грн. - сума примусового стягнення (у т.ч. зарплата з лютого по липень 2016р. у розмірі 6 644,83грн., заборгованість по виплаті з 18.07.2016р. по 30.11.2016.у розмірі 22 250,12грн., заборгованість по заробітній платі з березня 2017р. по 17 липня 2017р. 14 684,54грн., заборгованість по зарплаті в день звільнення 20.09.2017р. у розмірі 158,35грн., заборгованість за компенсацію 32 днів невикористаної відпустки у розмірі 5197,67 грн.; 4893,55грн. - виконавчий збір; 301,00грн. збір за провадження виконавчих дій. Примусово списані у січні 2019 року з рахунків АТ «Укрзалізниця» на підставі ст.1071 ЦК України та відповідно до ст.18,52,56 ЗУ «Про виконавче провадження» ВП 57813317 згідно справи 330/2598/17 від 29 травня 2018 року кошти у сумі 20332,28грн., а саме: 18210,25 грн. - сума примусового стягнення (середня заробітна плата за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі); 1821,03грн. - виконавчий збір; 301,00грн. - збір за провадження виконавчих дій. Позивач просить сплатити на його користь заробітну плату за всі робочі дні з 17.01.2018 р. по 15.01.2019 р. у розмірі 37 431,14грн. та компенсацію втрати частини доходів у розмірі 7 976,49грн. ДФС у листі від 09.03.2016 р. № 665/4/99-99-17-03-03-13 наголосила: відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом. ОСОБА_1 з 20.09.2017р. був звільнений (наказ 11308/ДН-ос від 20.09.2017р.), тобто трудовий договір розірвано, заробітна плата не може бути нарахована з 21.09.2017р. Сума, яку потребує сплатити ОСОБА_1 не є виплатою за відпрацьований час у виробничому підрозділі «Ясинуватське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» з 18.07.2016р. по 20.09.2017 р. та не пов`язана з відносинами трудового найму. Щодо стягнення компенсації за втрату частини доходів, у зв`язку з порушеним строків їх виплати: Через відсутність визнаної АТ "Укрзалізниця" заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період з січня 2018 по січень 2019, вимогу щодо стягнення компенсації втрати частини доходів вважають безпідставною та необґрунтованою, так як нарахування заробітної плати не здійснювалося через відсутність трудових відносин. Щодо стягнення моральної шкоди позивачем не доведено які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодувань. ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що17 січня 2018 року Якимівський районний суд Запорізької області заочним рішенням задовольнив позов позивача до Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». Було стягнуто з Донецької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за 2016-2017 роки у розмірі 48935 гривень 51 копійок. Стягнуто з Донецької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі на загальну суму 18210 гривень 25 копійок. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без задоволення, а заочне рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2018 року залишено без змін. За вказаним судовим рішенням примусово списані з рахунків ПАТ «Укрзалізниця» у січні 2019 році. Згідно з ч. 1ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку починаючи з 17 січня 2018 року по день фактичного розрахунку, тобто по 15 січня 2019 року у сумі 37431,14 грн.. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують зазначених висновків суду. Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати, судом першої інстанції вірно та з урахуванням приписів ст. 34 Закону України від 24.03.95 року N 108/95-ВР "Про оплату праці " та ст.ст. 1, 2, 3, 4 Закону України від 19.10.2000 року N 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати"встановлено, заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу 15 січня 2019 року, а тому вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати обґрунтованими та погоджується з наданим позивачем розрахунком такої заборгованості. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Згідно із ч. 1ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати». Відповідно до п. 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, а саме щодо визначення розміру компенсації, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Стягуючи з відповідача моральну шкоду, судом першої інстанції вірно встановлено, що внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останньої уклад життя, завдало їй моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду. Положеннями статті 237-1Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань. Враховуючи Постанову Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 19 травня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2021 року. Головуючий Судді: