Постанова 4852 № 280/4844/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4844/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 280/4844/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, в якому просила визнати протизаконною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати їй страхових виплат за період з 01.11.2014 по 31.01.2020 та зобов`язати Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області нарахувати та виплатити їй страхові виплати за період з 01.11.2014 по 31.01.2020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ще у листопаді 2011 році ОСОБА_1 здобула право на отримання страхових виплат, як особа, яка має право на отримання щомісячніх страхових виплат у разі смерті годувальника від нещасного випадку на виробництві та постійно перебувала на обліку у Макіївському міському відділенні у Совєтському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до моменту, коли дана територія вибула з-під юрисдикції України. Наразі, вона перебуває на обліку у відповідача та отримує страхові виплати. 22.03.2021 позивачка звернулася відповідача з заявою про виплату та нарахування їй за період з листопада 2014 року по січень (включно) 2020 року невиплачених сум страхових виплат, однак відповіді позивачка не отримала. Позивачка вказує, що відсутність так званого «окремого» порядку виплати сум страхових виплат за минулий період, переміщеним особам, не може бути підставою відмови позивачу у їх виплаті, оскільки неприйняття відповідних законодавчих документів державою не може ставитися в залежність від отримання громадянами належних їм за законом виплат. Бездіяльність відповідача призвела до того, що позивачка позбавлена права на отримання своїх коштів, виплата яких гарантована державою Україна, оскільки вона перебувала на утриманні свого чоловіка, який загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року позов задоволено. Рішення суду мотивовано відсутністю законодавчо визначених підстав для припинення страхових виплат внутрішньопереміщеним особам за спірний період, а отже такі виплати підлягають нарахуванню та виплаті на користь позивачки. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховані норми законодавства, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016, згідно яким орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідач вказує, що оскільки суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої Дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції та тимчасової окупації українських територій, в даному випадку у Слов`янському відділенні Управління в Донецькій області, то вимога про стягнення таких сум може бути заявлена до управління в Донецькій області в особі Слов`янського відділення. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, з листопада 2011 року позивачка отримує щомісячні страхові виплати у разі смерті годувальника від нещасного випадку на виробництві Згідно довідки від 20.02.2020 № 2320 - 5000270222 позивачка є внутрішньо переміщеною особою, її фактичне місце проживання АДРЕСА_1 . На момент звернення до суду позивачка перебуває на обліку в Бердянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області та, відповідно, отримувала страхові виплати. За період з 01.11.2014 по 31.01.2020 виплата позивачці не здійснювалась. На звернення позивачки до відповідача їй повідомлено, що сплати спірної суми заборгованості за період з 01.11.2014 по 31.01.2020 буде здійснена після оприлюднення окремого порядку (лист від 10.03.2011). Вважаючи ці дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду із цим позовом. З огляду нар фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3). Підставою для припинення страхових виплат відповідачем визначено Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №

365. Згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат як на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, так і на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №

365. Згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. За змістом статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Згідно статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Згідно ч. 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум страхових виплат, оскільки порядок та умови отримання таких виплат регулюються виключно Законом, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Матеріалами справи підтверджено припинення страхових виплат з 01.11.2014 по 31.01.2020. При цьому, відповідач не заперечує право позивачки на їх отримання та поновив виплату з 01.02.2020. Суд першої інстанції правильно вказав на те, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Також, слід зауважити, що постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, а саме: пункт 15 вказаного Порядку викладено в такій редакції: "15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України." (підпункт 2 пункту 1). Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року внесені зміни і до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому зазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, зокрема, пункти 16 і 18 Порядку здійснення контролю доповнено реченням такого змісту: Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.. Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 у справі № 640/18720/18, визнано протиправними та не чинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій. Отже, положення нормативно-правового акту, на який посилається відповідач, втратили чинність з 07.11.2019. Європейський суду з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10, п. 52 рішення), а також в рішенні від 19 червня 2012 року у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v.Georgia, заява № 17767/08, п. 72), зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань». Невиплатою позивачу страхових виплат за минулий період, з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним. Бездіяльністю відповідача порушено право позивачки на отримання страхових виплат, на що вона мав законні очікування. Отже, суб`єкт владних повноважень, яким в спірному випадку є відповідач, не виплачуючи позивачці страхові виплати за минулий період з огляду на її статус внутрішньо переміщеної особи та посилаючись на нормативно-правові акти, що, фактично звузили її права та зробили їх реалізацію залежною від певних обставин, порушив право позивачки на їх отримання, при цьому це право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право власності). З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу страхових виплат за спірний минулий період підлягає визнанню протиправною, а порушені права - відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період їх невиплати. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в особі Бердянського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 280/4844/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко