Постанова 4824 № 755/9591/20

Постанова Іменем України 07 грудня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/16442/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Шкоріної О.І., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року в складі судді Катющенко В.П. у цивільній справі №755/9591/20 Дніпровського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И В: 03 липня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги мотивувала тим, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 08.06.2016 розірвано. У шлюбі в них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розірвання шлюбу діти проживають разом з нею, з відповідача на підставі рішення суду стягуються аліменти на утримання дітей. Відповідач життям та здоров`ям дітей не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватися з ними, приймати участь у їх вихованні, порушує права дітей та її права, про що вона неодноразово повідомляла орган опіки та піклування і поліцію. Також зазначила, що відповідач ухиляється від утримання дітей, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості по аліментам від 03.09.2019, виданої державним виконавцем, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 03.09.2019 становить 58 649,15 грн. Вказувала, що розвитком, вихованням, утриманням і організацією відпочинку дітей, а також нагляд за станом здоров`я дітей здійснює виключно вона. Крім того, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що задля забезпечення спокійного життя дітей вона вимушена була звернутися до органу опіки та піклування про надання дозволу на обмін житла, яке належить на праві власності дітям. Рішенням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 22.08.2019 №700 було надано дозвіл на обмін житла, належного на праві власності дітям, а саме квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2019 відповідачу було відмовлено у задоволенні його позову про скасування вищевказаного рішення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації. Вважала, що наведені обставини є підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно їх спільних дітей. Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив. В обґрунтування відзиву зазначив, що ще до подання позивачкою позову про розірвання шлюбу (березень 2016 року) їх з позивачкою стосунки погіршилися, а тому 02.12.2015 на підставі договору дарування він своїм дітям в рівних частках подарував квартиру АДРЕСА_1 . Такий подарунок дітям він зробив в знак любові до них, без будь-яких корисливих мотивів. Діти разом з позивачкою зареєстровані в цій квартирі. Квартира зберігається для дітей в належному стані без будь-яких боргів та застав. Щодо доводів позовної заяви про наявність заборгованості зі сплати аліментів зазначив, що спочатку аліменти на підставі рішення суду він сплачував особисто на банківську картку позивачки, про що наявні квитанції, однак остання не повідомляла про це виконавчу службу. Додав, що станом на 25.11.2020 згідно розрахунку заборгованості по аліментам, наданого державним виконавцем, заборгованість складає 13 179,78 грн. Зауважив, що він ніколи не створював позивачці та дітям труднощів в оформленні документів, які стосуються прав дітей, зокрема безперешкодно надавав нотаріальні дозволи на поїздки дітей закордон без нього, як батька дітей. За обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року відзив ОСОБА_1 на позовну заяву залишено без розгляду, у зв`язку з пропуском строку на його подання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року позов задоволено та позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Зокрема, на думку скаржника, суд безпідставно встановив, що відповідач протягом тривалого часу не приймає участі у вихованні малолітніх дітей, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки в матеріалах справи наявні докази дарування батьком дітям квартири без будь-яких умов. Подарована квартира не перебуває в заставі, в даній квартирі діти зареєстровані разом з матір`ю та мають ключі від квартири. Судом також безпідставно встановлено, що батько ухиляється від виховання дітей, не виявляє бажання щодо виконання батьківських обов`язків, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дітей та їх подальшої долі, тоді як він використовує всі можливості, щоб спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, що підтверджується зверненням до органу опіки та піклування для встановлення графіку відвідування дітей; наданням неодноразово згоди позивачці на виїзд дітей за кордон. Додав, що він не уникає батьківських обов`язків та відповідальності, постійно з`являється на засідання комісії служби у справах дітей, а також не ігнорує судові засіданні. Вказував, що позивачкою не доведено жодного негативного впливу на дітей зі сторони батька, що повинно супроводжуватися активними діями, а не просто відсутністю батька в житті дітей, як помилково вказує суд в рішенні. Не було встановлено будь-якими доказами про факт зловживання ним алкоголю. Всі допитані в суді свідки пояснили, що не спілкувалися з ним більше 5-6 років, не були в нього вдома та всю інформацію про батька діти знали зі слів позивачки. Суд не врахував, правову позицію викладену в постанові від 29.11.2018 у справі №355/1349/17, де Верховний Суд зазначив, що не можуть бути допустимими доказами покази свідків, якщо покази ґрунтуються тільки на словах позивача, а жоден із свідків описаних подій не бачив, та останні не були присутніми під час подій, про які розповідають. Суд посилається на норми матеріального закону, які регулюють дані правовідносини, але неправильно тлумачить їх, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савіна проти України" та "Хант проти України", в яких були висновки проти позбавлення батьківських прав. Суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав, не зазначивши при цьому жодних обставин, які б свідчили про те, що позбавлення його батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дітей. Суд також не врахував правову позицію Верховного Суду в постанові від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, внаслідок чого не навів у рішенні доказів винної поведінки відповідача, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його двох малолітніх дітей. Зазначив, що не врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.08.2021 у справі №362/5584/18, суд помилково вважав, що наявність заборгованості по аліментам може бути однією з підстав для застосування положень ст. 164 СК України. Також наголосив на тому, що суд помилково встановив, що відповідач не сплачує аліменти та має велику заборгованість зі сплати аліментів, оскільки безпідставно не прийняв відзив на позовну заяву разом з доказами на спростування доводів позивачки, в тому числі щодо розміру заборгованості по аліментам, яка станом на 27.11.2020 становила 13 179,78 грн на двох дітей. Вважав, що при ухваленні рішення суд допустив порушення норм процесуального права та дійшов помилкового висновку, що відзив на позовну заяву подано з пропуском строку, внаслідок чого безпідставно 19.01.2021 постановив ухвалу про залишення даного відзиву без розгляду. Зазначив, що копію ухвали про відкриття провадження від 21.07.2020 разом з копією позовної заяви його представником отримано лише 12.11.2020 та у строк зазначений в ухвалі суду (15 днів), а саме 27.11.2020 відзив на позовну заяву разом з доказами засобами поштового зв`язку направлено на адресу суду. Відзив до суду надійшов 01.12.2020. Однак, суд неправомірно зазначив в ухвалі про залишення відзиву без розгляду, що копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 12.11.2020, а відзив на позовну заяву надійшов 01.12.2020. Додав, що безпідставне повернення судом без розгляду відзиву на позовну заяву призвело до розгляду справи без доказів, долучених до відзиву та як наслідок ухвалення незаконного рішення про позбавлення його батьківських прав. Натомість, 02.03.2021 судом задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів та долучено такі докази до матеріалів справи. За вказаних обставин просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.10.2021 та ухвалити нове рішення судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача - ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав наведених в ній. Представник позивача - ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути за відсутності представника третьої особи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.10.2007 по 08.06.2016 (а.с. 10, 11). Під час шлюбу у сторін народилися діти: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розірвання шлюбу діти проживають разом з матір`ю. За договором дарування квартири від 02.12.2015, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яворською Н.В., за реєстровим №740, ОСОБА_1 подарував своїм дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які прийняли, у рівних частинах кожний, у дарунок належну дарувальнику на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_3 . Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05.10.2016 у справі №755/10792-16 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини доходу ОСОБА_1 , але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.07.2016 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з довідкою від 21.08.2019 №42935/6, виданою Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ, ОСОБА_2 не отримувала аліменти з 01.02.2019 по 01.08.2019 за виконавчим листом №755/10792/16 від 27.01.2017, що видав Дніпровський районний суд м. Києва. 03 вересня 2019 року Дніпровським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментам, відповідно до якої загальна заборгованість за виконавчим листом №755/10792/16 від 27.01.2017, виданим Дніпровськи районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, станом на 03.09.2019 становить 58 649,15 грн. За невиконання рішення суду щодо сплати аліментів боржником державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу від 02.10.2018 у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів на боржника у розмірі 24 210,28 грн. Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 01.09.2020 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів за виконавчим листом №755/10792/16 від 27.01.2017 становить 125 137,82 грн. Згідно розрахунку-заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), станом на 25.11.2020 заборгованість ОСОБА_1 за виконавчим листом №755/10792/16 від 27.01.2017 становить 13 179,78 грн (том 1, а.с. 113). З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 з травня 2019 року працює у ТОВ «УКРБУД ДЕВЕЛОПМЕНТ» оператором диспетчерської служби. 27 червня 2019 року ОСОБА_2 зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації щодо конфлікту з колишнім чоловіком ОСОБА_1 , який перешкоджає їй та дітям користуватися житловим приміщенням, не виплачує аліменти та з інших питань. 22 серпня 2019 року розпорядженням №700 Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією надано дозвіл ОСОБА_2 на обмін квартири АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на квартиру АДРЕСА_2 , на ім`я дітей, в рівних частинах. Син сторін ОСОБА_4 навчається у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №182 м. Києва, де характеризується позитивно. Мати приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню сина. З моменту навчання ОСОБА_4 батько жодного разу не відвідав школу, не цікавився успіхами сина (том 1, а.с. 46, 47). Також, ОСОБА_4 відвідує додаткові заняття з вивчення англійської та німецької мови, оплату за навчання здійснює мати хлопчика (том 1, а.с. 38-43, 44-45, 63-66). Діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 отримують медичне обслуговування у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Русанівка» Дніпровського району м. Києва» (том 1, а.с. 48-51). У ході обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_4 , Службою у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації складено Акт №156 від 03.09.2020, яким встановлено, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у квартирі яка належить їм на праві власності, за цією адресою не проживають з 2017 року, у квартирі перебуває собака, яка вела себе агресивно (том 1, а.с. 92). За інформацією від 19.08.2021 №02/4755, наданою Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», станом на 01.08.2021 за адресою: АДРЕСА_4 , згідно ПАК, обліковується: заборгованість за послуги централізованого постачання холодної води та водовідведення у розмірі 7 482,38 грн, заборгованість за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкової території у розмірі 5 204,69 грн, заборгованість за послугу з вивезення побутових відходів на загальну суму 3 633,66 грн (том 1, а.с. 217, 218). Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.09.2020 за №103/7307/41/3, поданого до суду, зазначено, що орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його малолітніх дітей, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (том 1, а.с. 80-81). У даному висновку зазначено, що на засіданні комісії Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації зазначено, що мати дітей ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_2 з дітьми не проживає, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться їх життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку малолітніх, не допомагає матеріально в повній мірі. Після розірвання шлюбу проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , яка на праві власності належить дітям. Батько дітей ОСОБА_1 на засіданні комісії пояснив, що категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, він бажає спілкуватися з дітьми, брати участь у їх вихованні та утриманні, але не має такої можливості. На засіданні комісії була присутня й малолітня ОСОБА_3 , яка повідомила, що не заперечує, щоб батько приходив до них з братом та спілкувався з ними. У висновку від 16.09.2020 за №103/7307/41/3 також зазначено, що ОСОБА_1 попереджено про дотримання ним прав дітей та ознайомлено про відповідальність, передбачену законодавством України, у разі порушення прав малолітніх. Роз`яснено батькам дітей, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки він зроблений без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими та неправильним застосуванням норм матеріального права. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції Закону №463-IX від 16.01.2020, тобто на час подання даного позову) визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29.04.2020 у справі №522/10703/18. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17. Тобто, судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував положення статті 164 СК Українибез врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суд неправильно розтлумачив поняття винного ухилення від виконання батьківських обов`язків і дійшов помилкового висновку, що бездіяльність ОСОБА_1 при виконанні батьківських обов`язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 , які проживають разом з матір`ю. Законодавцем визначено, що при вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У даній справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися зі своїми дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, які після розірванню шлюбу між сторонами, залишилася проживати з матір`ю. При цьому, слід враховувати, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дітей займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь в утриманні і вихованні дітей, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Більше того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач матеріально утримає дітей. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, до якого долучено докази на підтвердження сплати аліментів на дітей та доказ того, що дійсно існує заборгованість станом на 25.11.2020 зі сплати аліментів у розмірі 13 179,78 грн (том 1, а.с. 110-134). Дані докази в повній мірі спростовують висновок суду першої інстанції, що відповідач ухиляється від свого обов`язку по утриманню дітей. Однак, такі докази безпідставно не були враховані судом при ухваленні рішення. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, відповідач включив до скарги заперечення на ухвалу суду про залишення без розгляду відзиву поданого відповідачем, які обґрунтовував тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про подання відзиву з пропуском строку. Колегія суддів вважає обґрунтованими такі доводи апеляційної скарги, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2020 судом першої інстанції постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій окрім іншого, роз`яснено відповідачу, що він має право подати відзив на позовну заяву разом з усіма доказами протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження (том 1, а.с. 74). Згідно розписки, копію ухвали від 21.07.2020 про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача ОСОБА_9 12.11.2020 (том 1, а.с. 107-108). 27.11.2020 засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 направив на адресу суду відзив з додатками (том 1, а.с. 134), який надійшов до суду 01.12.2020. Тобто, в строк 15 днів, як визначив суд в ухвалі про відкриття провадження, відповідач подав відзив на позовну заяву та докази на обґрунтування своїх доводів, наведених у відзиві. Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та дійшов незаконного висновку про залишення без розгляду відзиву, поданого відповідачем. Такі дії суду призвели до неповного з`ясування та встановлення обставин справи, зокрема щодо матеріального утримання відповідачем дітей. Отже, є помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідач нехтує своїми обов`язками по утриманню дітей. Крім того, при задоволенні позову суд безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Так, статтею 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Водночас, в рішенні судом не наведено жодних мотивів відхилення такого доказу, як висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, а також не зазначено обставин, які би свідчили про те, що позбавлення батька батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дітей. А за приписами ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд повинен мотивувати відхилення кожного доказу. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував, що факт окремого проживання батька разом з дітьми, його категоричне заперечення проти позбавлення батьківських прав, надання дітям матеріальної допомоги, як до звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом, так і протягом розгляду справи, та зважаючи на відсутність негативних характеристик відносно ОСОБА_1 , не вказує на те, що останній свідомо та остаточно знехтував своїми обов`язками відносно дітей, втратив цікавість до них, а інтереси дітей вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення батька батьківських прав. Таким чином, суд першої інстанції, при вирішенні справи неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 164, 166 СК України та дійшов помилкового висновку, що неналежне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків щодо малолітніх доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 , які проживають з матір`ю, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, і застосування такого крайнього заходу покликане захистом інтересів дітей. Зважаючи на те, що відсутні підстави для застосування крайнього заходу як позбавлення батьківських прав за недоведеності існування виняткових обставин і наявності винної поведінки відповідача, у задоволенні позову належить відмовити. Враховуючи, що суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, рішення суду в силу ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. За приписами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, то він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 , то на його користь з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261 грн 20 коп. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року - скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) судовий збір в сумі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 07 грудня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець О.І. Шкоріна