Постанова 4824 № 369/3071/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 369/3071/19 номер провадження №22-ц/824/13342/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Нежури В.А., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , представник відповідача Мотлях О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Никеруя Тараса Михайловича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року /суддя Ковальчук Л.М./ у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі філії «Управління «Укргазтехзв`язок», третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: Позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви (т.2, а.с.3-11) звернувся з позовом до акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі філії «Управління «Укргазтехзв`язок» в якому просив поновити йому строк на звернення до суду; визнати незаконним наказ філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» від 30.01.2019р. №26-к про його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України; поновити його на посаді начальника Виробничо-сервісного управління філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» з 30.01.2019 р.; стягнути з філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2019 року до дати ухвалення рішення суду; стягнути з філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року ухвалено позов задовольнити частково. Визнати незаконним наказ філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» від 30.01.2019р. №26-к про звільнення ОСОБА_4 за п. З ст. 40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_4 на посаді начальника Виробничо- сервісного управління філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» з 30.01.2019 р. Стягнути з філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_4 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2019 року по 01.07.2021 року в розмірі 1 575 048,72 грн. Стягнути з філії «Управління «Укргазтехзв`язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_4 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог відмовити. /т. 3 а.с. 177/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник АТ «Укртрансгаз» - Никеруй Т.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно поновлено строк звернення до суду оскільки неповно з`ясовано обставини справи, а саме не враховано докази - акти складені 30.01.2019 р., які підтверджують факт ознайомлення ОСОБА_4 з наказом про звільнення та вручення йому трудової книжки. Крім того, попередньо електронною поштою йому направлено повідомлення про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення. Підпис про ознайомлення позивач відмовився поставити та отримати його копію як і отримати трудову книжку, а тому строк на оскарження закінчився 01.03.2019 р., до суду він звернувся 07.03.2019 р., чим пропустив такий строк. Наголошував також і на процесуальних порушеннях, допущених судом першої інстанції - розумному строкові розгляду справи, оскільки судом розраховано середній заробіток за весь час розгляду справи - 2 роки і 5 місяців, всупереч нормі ч. 2 ст. 235 КЗпП України. Вказував на безпідставності висновку суду першої інстанції щодо визнання наказу про звільнення незаконним. Підставою для звільнення були численні накази про накладення дисциплінарних стягнень. Погодження на звільнення було отримано у Президента та направлено на голову профспілкового комітету Філії «Управління «Укргазтехзв`язок». Висновки суду про пропуск строку притягнення до дисциплінарної відповідальності зроблені за неповного з`ясування обставин справи, вчинення масового розсилання електронних листів, всупереч покладених обов`язків, було виявлено за результатами службового розслідування про що складено акт від 11.01.2019 р. Щодо моральної шкоди, вказував, що позивачем не зазначено в чому саме полягала моральна шкода. Доводи про втрату нормальних життєвих зв`язків не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, як і понесені моральні страждання. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що з 20.08.2015 р. позивач ОСОБА_4 працював на посаді начальника Виробничо-сервісного управління філії «Управління «Укргазтехзв`язок» АТ «Укртрансгаз», згідно наказу №425-к від 20.08.2015р. (т. 2 а.с.141). Наказом директора філії «Управління «Укргазтехзв`язок» АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_3 від 30.01.19 р. за № 26-к ОСОБА_4 звільнено з роботи (т. 1 а. с. 26). В даному наказі зазначено, що ОСОБА_4 начальника Виробничо-сервісного управління (табельний номер - 50013318) звільнено 30 січня 2019 року за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст. 40 КЗпП України. Підставою його звільнення зазначено наказ від 29.05.2018 №286-к "Про накладення дисциплінарного стягнення", наказ від 10.09.2018 №446-к "Про накладення дисциплінарного стягнення" та наказ від 14.12.2018 №608-к "Про накладення дисциплінарного стягнення", акт від 11.01.2019 р. за результатами службового розслідування, витяг з протоколу №52/19 від 29.01.2019 р. засідання профкому Управління «Укргазтехзв`язок», службова записка директора Департаменту технічного та економічного контролю АТ "Укртрансгаз" від 23.01.2019 р. №10001СЛ-19-595 щодо результатів комплекс-перевірки. Поновлюючи строк на звернення до суду, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 234 КЗпП України якою встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визначає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №664/2838/17, норми трудового права не містять переліку обставин, які суд може вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, тому вирішення даного питання віднесено до дискреційних повноважень суду. Отже, на підставі викладеного, а також, що пропуск строку є незначним, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що передбачений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду із позовом про поновлення на роботі пропущений позивачем з поважних причин та підлягає поновленню. Доводи апеляційної скарги в цій частині дискреційних повноважень суду не спростовують, пропуск строку є незначним, а тому, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині. Крім того, частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався ст. 147 КЗпП України де передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо. До застосування дисциплінарного стягнення, відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 149 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Застосовуючи до ОСОБА_4 такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення, відповідачем у порушення вимог частини третьої статті 149 КЗпП не було враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, відсутність заподіяної позивачем шкоди. При звільненні ОСОБА_4 з підстав, передбачених за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, роботодавець не навів конкретні факти допущеного ОСОБА_4 , невиконання обов`язків без поважних причин, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку та не зазначив, коли саме ОСОБА_4 не виконав свої обов`язки. Встановлено, що подія, на підставі якої позивача звільнено з роботи - розсилання 16.10.2018 начальником Виробничо-сервісного управління філії «Управління "Укргазтехзв`язок" ОСОБА_4 електронних повідомлень з вкладеним файлом у форматі PDF під назвою "протокол 85 від 10.10.2018" засобами корпоративної електронної пошти на адреси працівників Товариства, прізвища яких розпочинаються на букву "Ф", з темою "Щодо виробничої діяльності УГТЗ" (т.1, а.с. 161). З висновку за результатами службової перевірки від 29.11.2018 року вбачається, що у вину ОСОБА_4 ставиться порушення пунктів 1.4. та 3.8. посадової інструкції начальника Виробничо-сервісного управління філії «Управління «Укргазтехзв`язок» та пунктів 2.3.4., 4.1. Правил використання корпоративної електронної пошти ПАТ «Укртрансгаз» затверджених наказом ПАТ «Укртрансгаз» № 334-к від 13.08.2015. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що службовою перевіркою не встановлено наявності наслідків та причинного зв`язку між правопорушенням та наслідками, які також не зазначені ні в акті службового розслідування від 11.01.2019р., ні в оскаржуваному наказі. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та зауважує на тому, що «протокол 85 від 10.10.2018 р.» не був конфіденціальним чи для службового користування певних осіб, не розсилався за межі компанії. Як встановлено в ході розгляду справи ОСОБА_4 розсилав не посилання на протокол, а вкладений файл, адресатами були 930 працівників, чим не було порушено як конфіденційності документу так і змісту наради, які конфіденційними не були. Крім того, слід враховувати і те, що відповідно до протоколу № 85 виробничої наради працівників від 10.10.2018, доручення щодо надання інформації для більш детального ознайомлення всіх бажаючих із озвученим інцидентом було надано ОСОБА_5 - начальнику відділу організації праці і кадрів. Тобто, зміст наради планувалось довести до відома всіх бажаючих. У висновку перевірки лише констатовано порушення ОСОБА_4 Правил використання корпоративної електронної пошти, що проявилось в неузгодженні оформлення розсилки з підрозділом безпеки. Негативні наслідки такого неузгодження відсутні. Репутаційні втрати керівництва компанії, які при цьому могли статися, не мають відношення до порушення ОСОБА_4 конфіденційності у зв`язку з розсилкою протоколу наради. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що застосовуючи до ОСОБА_4 такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення, відповідачем у порушення вимог частини третьої статті 149 КЗпП не було враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, відсутність заподіяної позивачем шкоди. Крім того, наказ від 10.09.2018 №446-к (т.1 а.с. 64) "Про накладення дисциплінарного стягнення" щодо винесення догани ОСОБА_4 , на який міститься посилання в наказі директора філії «Управління «Укргазтехзв`язок» АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_3 від 30.01.19 р. за № 26-к, яким ОСОБА_4 звільнено з роботи (т. 1 а. с. 26) за пунктом 3 статті 40 КЗпП України" скасовано рішенням суду першої інстанції, як незаконний (т.1 а.с.135-139), рішення вступило в законну силу (т.3 а.с.106-110) . Наказ від №608-к від 14.12.2018 року "Про накладення дисциплінарного стягнення", (т.1а.с.78) щодо оголошення догани ОСОБА_4 , на який міститься посилання в наказі директора філії «Управління «Укргазтехзв`язок» АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_3 від 30.01.19р. за № 26-к, яким ОСОБА_4 звільнено з роботи (т. 1 а. с. 26) за пунктом 3 статті 40 КЗпП України" скасовано рішенням суду першої інстанції, як незаконний, Рішення ще не вступило в законну силу (т. 3 а.с. 145). Таким чином, при звільненні ОСОБА_4 з підстав, передбачених за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, роботодавець в наказі не навів конкретні факти допущеного ОСОБА_4 , невиконання обов`язків без поважних причин, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку і зважаючи на скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень №446-к, №608-к, суд дійшов обґрунтованих висновків про незаконність звільнення. Стягуючи моральну шкоду в розмірі 10 000 зі 100 000 грн, суд першої інстанції також вірно вказував, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19, провадження 61-7321св20, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, в даному випадку розмір моральної шкоди завданої позивачу незаконним його звільненням з роботи має становити в сумі 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивачем не зазначено в чому саме полягала моральна шкода, відсутність доказів втрати нормальних життєвих зв`язків і понесених моральних страждань, апеляційним судом відхиляються, оскільки, як вказує ОСОБА_6 він був змушений докладати суттєвих зусиль на подолання наслідків звільнення та незаконних наказів, що також підтверджується матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2019 по 01.07.2021 з врахуванням кількості робочих днів відповідно у 2019, 2020, 2021, становить: (230+250+122) х 2 616,36 = 1 575 048,72 грн., оскільки відповідно до норми ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік, відхиляються апеляційним судом. За положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Жодних доказів того, що тривалий час розгляду був зумовлений поведінкою позивача через зловживання правами, відповідачем надано не було. При цьому, в судових дебатах при розгляді апеляційної скарги, апелянт вказував і на неправильності розрахунків середньої заробітної плати, що суд апеляційної інстанції також не приймає до уваги, оскільки жодних змін до апеляційної скарги, до її розгляду по суті, апелянт не вносив. Такі доводи були відсутні, як і докази, під час всього розгляду в суді апеляційної інстанції по суті, як і контррозрахунок в порядку вимог ст. 229 ЦПК України, разом з тим, апеляційний суд розглядає апеляційну скаргу в межах її доводів. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Укртрансгаз» - Никеруя Тараса Михайловича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: