Постанова 4804 № 225/4515/21

Єдиний унікальний номер 225/4515/21 Номер провадження 22-ц/804/3024/21 Єдиний унікальний номер 225/4515/21 Головуючий у 1 інстанції Довженко О.В. Номер провадження 22-ц/804/3024/21 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 225/4515/21 за позовом Акціонерного товариства «Акцент - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 вересня 2021 року, ухваленого у складі судді Довженко О.В., - ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року АТ «Акцент-банк» звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що АТ «Акцент-Банк» (скорочено А-Банк) є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Акцент-Банк» у зв`язку з тим, що рішенням загальних зборів акціонерів від 25.04.2018 року змінено організаційно-правову форму та назву позивача, про що зазначено в п.1.1 Статуту АТ «Акцент-Банк». 24.05.2019 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору б/н та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання Банківських послуг в А-Банку разом з Умовами та правилами і Тарифами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у Анкеті-Заяві. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме-надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов Договору. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Позивач неодноразово вживав заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу SMS-повідомлень та дзвінків з вимогою виконати взяти на себе зобов`язання. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договорами не погашає, що є порушенням законних прав АТ « Акцент-Банк». У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 20.06.2021 року має заборгованість перед позивачем в сумі 16 101,75 грн., яка складається з наступного: 10 981,00 грн. - заборгованість за кредитом; 5 120,75 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом. Зазначені суми, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. позивач просив стягнути з відповідача. Заочним рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 17 вересня 2021 року в задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент - Банк» відмовлено. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно досліджено всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Зазначає, що підписавши Анкету-заяву, відповідач ознайомився і погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг в А-Банку та прийняв зобов`язання про їх дотримання. З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувався кредитом, значить ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитним договір є договором оферти. Звертає увагу, що до позовної заяви долучено підписаний відповідачем паспорт споживчого кредитування, у якому визначено умови кредитування, у тому числі відсоткова ставка. Наданий паспорт споживчого кредиту за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки сторони досягли домовленості щодо всіх істотних умов договору позики (кредиту):погодили строк дії, умови повернення кредиту, відсоткову ставку, відповідальність за порушення виконання зобов`язань, тощо. Паспорт продукту було підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. В обґрунтування своєї позиції посилається на постанову Верховного Суду від 12 січня 2021 року по справі №524/5556/19, від 02 грудня 2020 року по справі №284/157/20. Крім того, до апеляційної скарги АТ «А-Банк» додано новий доказ, а саме банківську виписку по рахунку ОСОБА_1 за період від 24.05.2019 року по 05.10.2021 року. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі складає 16101,75 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що Акціонерне товариство «Акцент-Банк» є правонаступником прав та обов`язків Публічного Акціонерного товариства «Акцент-Банк» згідно рішення загальних зборів акціонерів від 25.04.2018 року, яким змінено організаційно-правову форму та назву позивача, про що зазначено в п.1.1 Статуту АТ "Акцент-Банк". 24.05.2019 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг.Вказана Анкета-заява містить лише персональні дані позичальника та контактну інформацію. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № Б/н від 24 травня 2019 року станом на 20.06.2021 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 16101,75 грн., яка складається з 10981 грн. заборгованості за кредитом, 5120,75 грн. заборгованість по відсоткам. Крім того, позивачем було надано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», де міститься інформація про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, в якій зазначено, що викладена інформація зберігає чинність та є актуальною до 01.01.2019. Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 підписав зазначений паспорт за допомогою електронного цифрового підпису у вигляді одноразового ідентифікатору з номера телефону. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, позивачем не було надано доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів. За таких умов позивач не підтвердив наявність заборгованості у зазначеному розмірі належними та допустимими доказами. Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідачем було підписано анкету-заяву позичальника, якою засвідчено, що він ознайомлений з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому є не обґрунтованими. Оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.a-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що анкета-заява містить лише анкетні дані позичальника, при цьому, в ній взагалі відсутні, зокрема, дані про встановлення чи зміну розміру кредитного ліміту, видачу кредитної картки, строк її дії, даних про розмір відсоткової ставки, розмір та порядок нарахування штрафів. Також банком не надано будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин. Банк, вказуючи на заборгованість за тілом кредиту, зазначив у розрахунку, що воно складається з двох частин поточної та простроченої. З розрахунку заборгованості вбачається, що він виконаний у формі таблиці із зазначенням відповідних граф, зокрема поточна заборгованість за тілом кредиту та прострочена заборгованість за тілом кредиту, а в кінці розрахунку зазначені, як висновок, остаточні суми на кінець періоду за який вони виконані. При цьому, в розрахунку зазначено, що поточне тіло кредиту дорівнює 8070 грн. 94 коп., а прострочене - 2910 грн. 06 коп. При цьому, розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням наявності заборгованості та її складових. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач підписав паспорт споживчого кредитування, в якому було погоджені всі умови кредитування, у тому числі факт видачі кредитних коштів у певному розмірі та нарахування відсотків, колегією суддів не приймаються, оскільки в паспорті споживчого кредиту, підписаному ОСОБА_1 , зазначено декілька видів кредитних карток та відповідно декілька видів кредитних ліній з різним кредитним лімітом, з різними відсотковими ставками та орієнтовною вартістю кредиту, в той час як АТ «Акцент-Банк»» не надало суду доказів типу виданої відповідачу кредитної картки, а зазначена в позовній заяві відсоткова ставка за кредитом не відповідає жодній ставці, які зазначені в умовах кредитування. Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», вказаний документ кредитодавцем надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, з метою доведення до споживача інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VIII договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно зі частиною 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту. Відповідно до частини 3 зазначеної статті інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип відсоткової ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної відсоткової ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної відсоткової ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) орієнтовну реальну річну відсоткову ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної відсоткової ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності), а також орієнтовна вартість таких послуг. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової чи супутньої послуги, що надаватиметься споживачу третьою особою та є обов`язковою для отримання кредиту, орієнтовна вартість такої послуги визначається за аналогічними, вже укладеними кредитодавцем договорами про споживчий кредит за попередні три місяці, або у разі відсутності таких договорів за середньою вартістю такої послуги, визначеною кредитодавцем за результатами аналізу вартості послуг, що пропонуються щонайменше трьома постачальниками на ринку таких послуг; 8) порядок повернення кредиту та сплати відсотків за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, відсоткової ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до статті 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти, та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви, про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки, Умови та правила надання банківських послуг, це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17-ц. Посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року по справі №524/556/19, від 02 грудня 2020 року по справі №284/157/20 не дають підстави вважати, що висновок суду першої інстанції є невірним, з наведених вище підстав та правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц. Крім того, посилання скаржника на практику Верховного Суду у справі № 284/157/20 у постанові від 02 грудня 2020 року, де позичальником було підписано Паспорт споживчого, висновків суду не спростовує, оскільки за результатами перегляду справи суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції із вказівкою на те, що суд повинен дослідити надані позивачем докази. Однак однозначного висновку щодо мінливості умов, визначених у паспорті споживчого кредиту, та необхідності врахування такого документу як складової частини кредитного договору за умови недоведення банком яким типом картки користувався позичальник Верховним Судом зроблено не було. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Наряду з цим доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі. Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75). В постанові Верховного Суду у справі № 200/564/7/18 від 16 вересня 2020 року встановлено: «доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не було надано виписки по рахунку, яка є первинним документом та належним підтвердженням наявності та розміру заборгованості. Крім того, Банк подаючи позов зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ «А-Банк» відсутні та просив розглядати справу за відсутності представника позивача. Натомість до апеляційної скарги скаржником додано новий доказ, а саме виписку по рахунку відповідача. Тобто, подаючи позов Банк не лише не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів, а й наголошував на тому, щоб суд першої інстанції розглядав справу саме за наявними у ній матеріалами, які не містили відповідних доказів. Згідно вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків. За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, оскільки скаржником не заявлено про неможливість їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, та не надано відповідних доказів цього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Крім того, на момент подачі позовної заяви вказані докази були наявними у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. За відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не має права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 638/13998/14-ц, аналогічний правова

позиція Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 458/867/15-ц). При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Посилання АТ «А-Банк» на обґрунтованість позову та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи не знайшли свого підтвердження. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як справа є малозначною, ціна позову у якій менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 вересня 2021 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: