Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/5711/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 року справа №200/5711/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г. секретар судового засідання Мирошниченко О.Л., за участю представника позивача Заікіна В.М., представника відповідача Нікітіної М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 1 липня 2021 року у справі № 200/5711/21 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Соледарської міської ради (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження Соледарського міського голови від 12.04.2021 року № 48рк «Про розірвання трудового договору та звільнення спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури ОСОБА_1 », поновлення на посаді спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.04.2021 року по дату винесення рішення по суті . Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.07.2021 року позовні вимоги задоволені: визнано протиправним та скасовано розпорядження Соледарського міського голови Бахмутського району Донецької області від 12.04.2021 року № 48 рк «Про розірвання трудового договору та звільнення спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури ОСОБА_1 »; поновлено позивача на посаді спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 квітня 2021 року в розмірі 21772,93 грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (т. 2 а.с. 11-15). Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального, процесуального права. Апелянт вважає правомірним розпорядження про розірвання трудового договору з позивачем на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Суд дійшов хибного висновку, що відповідачем проігноровано приписи ст. 49-2 КЗпП України щодо пропонування роботодавцем при скороченні штату іншої роботи в тій же установі, оскільки ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено посади, на які призначаються особи на конкурсній основі. Позивач 04.03.2021 року звернулась до відповідача із заявою про допуск до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади головного спеціаліста Управління житлово-комунального господарства Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області; за результатами конкурсу не набрала необхідну кількість балів, тому іспит не склала. Рішення конкурсної комісії не скасовано. Також, суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем проігноровано вимоги щодо переважного права позивача на залишення на роботі. Вимоги статті 42 Кодексу законів про працю України застосовуються при наявності рівних умов продуктивності праці і кваліфікації. У випадку з позивачем, розпорядженням міського голови від 29.01.2021 року № 9 рк ліквідований повністю виконавчий орган міської ради без права юридичної особи - відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури та скорочені всі посади, що входили до цього відділу. Посада спеціаліста II категорії указаного відділу була у кількості 1 штатна одиниця, яку займав лише позивач. Тому, не було працівників на посадах рівної кваліфікації, до яких необхідно застосовувати передбачені законодавством України вимоги щодо переважного права на залишення на роботі. В постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справи № 408/1847/16-ц суд виходив з того, що при виявлені факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне безумовне поновлення працівника на роботі. При розгляді справи суд мав підстави для зупинення провадження і витребування рішення профспілкового органу щодо звільнення. Також, є хибними висновки суду про те, що позивач має статус одинокої матері, посилаючись на рішення суду у справі № 219/11563/20 про розірвання шлюбу. У вказаній справі судом осбтавини, що позивач є одинокою марі`ю не розглядались. Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері в даному випадку є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері. Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Однак, лише свідоцтва про розірвання шлюбу недостатньо. Необхідно підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься інформація про те, що Артемівським міськрайонним судом Донецької області видано судовий наказ у справі № 219/11570/20 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. З урахуванням норм Сімейного кодексу, для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред`явлені, наприклад, ухвала суду на підставі клопотання слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини, тощо. Наявність відомостей про те, що дитина проживає разом з матір`ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні. Позивач не надав суду першої інстанції жодного доказу того, що вона є одинокою матір`ю, тобто доказів того, що вона отримує передбачені законодавством України пільги, як одинока матір. Як то: додаткова (соціальна) відпустка, податкова знижка, тимчасова допомога на дитину, тощо. Крім цього, довідками від 20.07.2021 року № 254/09-69-03, виданою спеціалістом І категорії з загальних питань загального відділу Соледарської міської ради та від 20.07.2021 № 29, виданою, виконуючою обов`язки завідувача дошкільного навчального закладу ясла-садок комбінованого типу № 10 «Тополька» (додаються) підтверджуються факти, що ОСОБА_1 фактично проживає спільно з батьком дитини, відповідно веде спільне господарство з колишнім чоловіком, а також те, що батько дитини ОСОБА_2 систематично забирав дитину з дошкільного навчального закладу «Тополька». Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, вважає рішення суду законним та обгрунтованим. Відповідачем подано відповідь на відзив, в якому просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволені позову. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник позивача. Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчив доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного. Згідно трудової книжки позивач з 12.04.2018 року працювала спеціалістом ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області (т. 1 а.с. 13-14). Рішенням Соледарської міської ради № 8/3-42 від 27.01.2021 року «Про створення Управління житлово-комунального господарства Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області» створений виконавчий орган з правом юридичної особи публічного права та затверджене положення про управління (т. 1 а.с. 172-182). Рішенням Соледарської міської ради від 27.01.2021 року № 8/3-37 затверджено структуру та загальну чисельність працівників новоствореної юридичної особи - Управління житлово-комунального господарства у кількості 5 штатних одиниць (т. 1 а.с. 183-195). Цим же рішенням затверджено структуру та загальну чисельність працівників виконавчих органів міської ради (її структурних підрозділів) без права юридичної особи, якою, як зазначив у відзиві відповідач, не передбачений структурний підрозділ - відділ житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури, в якому працював позивач. На підставі вказаних вище рішень Соледарським міським головою видано розпорядження від 29.01.2021 року № 9рк «Про зміну в організації праці виконавчих органів міської ради», підпунктом 5 пункту 1 якого ліквідований відділ житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури та скорочені відповідні посади, в тому числі й посада позивача (т. 1 а.с. 196-197). Попередженням від 29.01.2021 року позивача за два місяці письмово попереджено про наступне звільнення (т. 1 а.с. 200). Розпорядженням міського голови від 12.04.2021 року № 48рк розірвано трудовий договір та звільнено позивача з посади спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 198-199). За ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Згідно ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-III (далі - Закон № 2493) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування (ст. 2 Закону № 2493). Позивач з 12.04.2018 року по 12.04.2021 року знаходилась у трудових відносинах з Соледарською міською радою Бахмутського району Донецької області на посаді спеціаліста ІІ категорії відділу житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури, який рішенням міської ради від 27.01.2021 року № 8/3-37, розпорядження міського голови від 29.01.2021 року № 9рк ліквідовано та створено юридичну особу - Управління житлово-комунального господарства Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області. За ст. 7 Закону № 2493 правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. КЗпП України розповсюджується на посадових осіб органів місцевого самоврядування виключно у випадках, не врегульованих Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеве самоврядування в Україні». В розпорядженні міського голови від 12.04.2021 року № 48рк правовою підставою звільнення позивача визначено п. 1 ст. 40, ст.ст. 44, 47, 49-2, 83, 116 КЗпП України, ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Статтею 42 Закону № 280 визначено повноваження сільського, селищного, міського голови. За ст. 20 Закону № 2493 крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону). За п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За матеріалами справи у Соледарській міській раді Бахмутського району Донецької області відбулося скорочення чисельності або штату працівників, а саме, ліквідовано відділ житлово-комунального господарства, благоустрою охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури та скорочені відповідні посади, в тому числі й посада позивача. Замість відділу створено новий виконавчий орган міської ради з правом юридичної особи - Управління житлово-комунального господарства. Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. На виконання вищевказаних вимог позивача письмово попереджено про наступне звільнення. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що відповідачем проігноровано приписи ст. 49-2 КЗпП України щодо пропонування роботодавцем при скороченні штату іншої роботи в тій же установі, оскільки ст. 3 Закону № 2493, крім виборних посад, визначено посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Згідно розпорядження відповідача від 03.03.2021 року № 31 проведено конкурс на заміщення вакантних посад, зокрема, головного спеціаліста, спеціаліста І категорії з питань екології та природних ресурсів, спеціаліста ІІ категорії Управління житлово-комунального господарства Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області (т. 1 а.с. 243) Позивач 04.03.2021 року звернулась до відповідача із заявою про допуск до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади головного спеціаліста Управління житлово-комунального господарства Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області; за результатами конкурсу не набрала необхідну кількість балів, тому іспит не склала (т. 1 а.с. 245). Відповідач посилається на те, що рішення конкурсної комісії позивачем не оскаржено та не скасовано. В свою чергу позивачем цей факт не спростовано. Також, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем проігноровано вимоги щодо переважного права позивача на залишенні на роботі, з таких підстав. Вимоги статті 42 КЗпП України застосовуються при наявності рівних умов продуктивності праці і кваліфікації. У випадку з позивачем, розпорядженням міського голови від 29.01.2021 року № 9 рк ліквідований повністю виконавчий орган міської ради без права юридичної особи - відділ житлово-комунального господарства, благоустрою, охорони навколишнього природного середовища та інфраструктури та скорочені всі посади, що входили до цього відділу. Посада спеціаліста II категорії указаного відділу була у кількості 1 штатна одиниця, яку займав лише позивач. Тому не було працівників на посадах рівної кваліфікації, до яких необхідно застосовувати передбачені законодавством України вимоги щодо переважного права на залишення на роботі. В постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справи № 408/1847/16-ц суд виходив з того, що при виявлені факту звільнення працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд не вправі поновити працівника на роботі, якщо немає інших порушень трудового законодавства, які дають підстави на його поновлення на роботі. Одержання такої згоди є елементом порядку звільнення, порушення якого не тягне безумовне поновлення працівника на роботі. При розгляді справи суд мав підстави для зупинення провадження и витребування рішення профспілкового органу щодо звільнення. Суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції порушив вимоги частини 3 статті 252 КЗпП України, не виконав приписи частини 9 статті 43 КЗпП України, оскільки позивач є членом профспілкової організації працівників Державних установ України. Відповідно до частини 3 статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок). За частиною 9 статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 29 вересня 2021 року запитано згоду виборного органу Бахмутської міської профспілкової організації працівників Державних установ України на звільнення позивача за п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України. На виконання вимог ухвали суду головою Бахмутської міської профспілкової організації працівників Державних установ України надіслано ухвалу суду за належністю до профспілкової організації Соледарської міської ради структурного підрозділу. Згідно витягу з протоколу № 24 профспілковим комітетом Соледарської міської ради 12.11.2011 року надано згоду на звільнення позивача за п. 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України з займаної посади, рішення прийнято одноголосно. Суд першої інстанції, посилаючись на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2021 року у справі № 219/11563/20 про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 , дійшов хибного висновку про те, що позивач має статус одинокої матері, з таких підстав (т. 1 а.с. 11). Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.07.2016 року батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є позивач та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 12). Термін «одинока матір» на законодавчому рівні не визначено, проте відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері. Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо. Необхідно підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини. Для цього мати може звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав, з приводу чого буде постановлено рішення суду. Можна також звернутися до поліції у зв`язку з необхідністю розшуку батька у справі за позовом про стягнення аліментів. У цьому разі документом, який підтверджує факт неучасті батька у вихованні дитини, буде відповідна постанова слідчого. Також підставою може стати довідка зі школи, садочка про те, що батько не бере участі у вихованні дитини, або подібний акт, складений та підписаний сусідами. Слід додати, що зазначений перелік документів не є вичерпним, а єдиного встановленого зразка документа, який би засвідчував статус одинокої матері, немає. Судовим наказом Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22.12.2020 року у справі № 219/11570/20 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача. Аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 14.12.2020 року, до досягнення дитиною повноліття. За довідкою від 20.07.2021 року № 29, виданою виконуючою обов`язки завідувача дошкільного навчального закладу ясла-садок комбінованого типу № 10 «Тополька» батько ОСОБА_2 в травні 2021 року періодично приводив та забирав дитину з закладу дошкільної освіти. Таким чином, матеріалами справи не підтверджено наявність у позивача статусу одинокої матері, тому є безпідставним посилання суду першої інстанції на порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 184 КУпАП України, за якими звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Враховуючи встановлені обставини та норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, колегією суддів не встановлено будь-яких порушень процедури звільнення позивача спірним розпорядженням відповідача. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку задоволення позову, внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, тому є підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 1 липня 2021 року у справі № 200/5711/21 за позовом ОСОБА_1 до Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Соледарської міської ради Бахмутського району Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Повний текст постанови складений 8 грудня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: І.Д. Компанієць Е.Г. Казначеєв