Постанова 4812 № 489/1539/21

29.11.21 22-ц/812/1957/21 Єдиний унікальний номер справи 489/1539/21 Провадження №22-ц/812/1957/21 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 29 листопада 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., з участю: позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 18 червня 2021 року, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Румянцевої Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, у с т а н о в и в: 22 березня 2021 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_2 вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. З 28 лютого 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_4 , про що в книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис № 445 та видано свідоцтво про народження від 27 лютого 2002 року року, де його батьками вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 вересня 2007 року шлюб між сторонами розірвано. Син проживає разом із нею та знаходиться на її утриманні, в той час як відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Оскільки син вже повнолітній, закінчив навчання в Державному ВНЗ «Миколаївський політехнічний коледж» та продовжив навчання в Національному університеті кораблебудування ім. Адмірала Макарова на денній формі навчання, просила стягнути з відповідача аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку відповідача, щомісячно, починаючи з 22 березня 2021 року і до закінчення навчання. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 22 березня 2021 року, і до закінчення сином навчання 30 червня 2022 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908 гривень 00 копійок. Вирішено допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та повністю відмовити у позові. В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що при вирішені зазначеного позову, судом не враховано те що він є військовим пенсіонером, учасником бойових дій та інвалідом 3 групи, часто хворіє, постійно проходить госпіталізацію і знаходиться на стаціонарному лікуванні. Крім того, на його утримані перебуває неповнолітня дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому вважає, що суд ухвалив рішення, яке ґрунтується на не повному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, учасників справи та представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що син відповідача досяг повноліття, але не досяг двадцяти трьох років, продовжує навчання у навчальному закладі, і тому не може працевлаштуватись, перебуває на утриманні матері, а тому стягнення аліментів з батька у розмірі 1/6 частини з усіх видів доходів щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, будуть відповідати вимогам розумності. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Статтею 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Як вбачається матеріалів справи , з 28 лютого 1997 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 20 вересня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 7). Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ) (а.с. 8). Відповідно до довідки, виданої Національним університетом кораблебудування ім. Адмірала Макарова за № 33 від 01.02.2021, ОСОБА_5 з 15.09.2020 року, є студентом університету і зараз навчається на 1 курсі денного відділення. Закінчення навчання повинно відбутися 30 червня 2022 року (а.с. 9, 10). З довідки про склад сімї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих від 19.03.2021, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 4). За такого, колегія судів вважає, що позивач довела належними та допустимими доказами, те, що син проживає разом з нею, знаходиться на її утримані та продовжує навчання, в той час як відповідач такого утримання не надає, хоча то є його обов`язком, як батька. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). Статтею 199 СК Українипередбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Згідно зі статтею 200 СК Українисуд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК Україниу редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Сімейним кодексом Українипередбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди відповідача з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 374 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. За такого, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова __________________________________________________ Повний текст постанови складено 08 грудня 2021 року.