Постанова 4805 № 278/1659/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/1659/18 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М. Категорія 19 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С. за участю секретаря Трикиши Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/1659/18 за позовом Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію права власності за апеляційними скаргами заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У червні 2018 року заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Житомирською місцевою прокуратурою забезпечується процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 02 листопада 2016 року № 120160601700001392. Під час досудового розслідування встановлено, що на підставі державного акта від 29 грудня 2002 року серії ІІІ-ЖТ № 003187, виданого Буківською сільською радою, у власності ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка площею 0,0832 га, розташована на території с. Буки Буківської сільської ради, яка призначена для ведення садівництва. Вказаний державний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Буківської сільської ради від 19 жовтня 1994 року. 05 лютого 2010 року ОСОБА_2 подарував земельну ділянку ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_2 з порушенням вимог законодавства, оскільки рішення про її безоплатну передачу не приймалось, що підтверджується листом архівного сектору Житомирської районної державної адміністрації від 20 лютого 2018 року, а також копією цього рішення. Допитаний як свідок у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , який з 1994 року до 2006 року обіймав посаду голови Букинської сільської ради, пояснив, що він не підписував державний акт на право приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 07 липня 2017 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_5 у державному акті на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ № 003187, який виданий ОСОБА_2 , виконаний ймовірно не ОСОБА_5 , а іншою особою. У листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області міститься інформація про те, що технічна документація із землеустрою, на підставі якої ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, в управлінні відсутня. Передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка належить до земель водного фонду й розташована у прибережній захисній смузі, на відстані 1 м від урізу води річки Тетерів, що підтверджується протоколом огляду місця події від 12 травня 2017 року. У зв`язку з викладеним, позивач просив суд визнати недійсним державний акт від 29 грудня 2002 року серії ІІІ-ЖТ № 003187 на право приватної власності на вказану земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 , витребувати цю земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності останнього на спірну земельну ділянку. 16 лютого 2021 року заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади села Буки в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області земельну ділянку загальною площею 0,0832 га з кадастровим номером 1822080600:02:001:0518. Уточнюючу заяву мотивував тим, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Залежно від обставин справи вимогу повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Ухвалою Житомирського районного суду від 16 лютого 2021 року прийнято заяву Житомирської місцевої прокуратури про зміну предмета позову. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2021 року позовні вимоги Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ № 003187 від 29.12.2002, виданий громадянину України ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житомирської місцевої прокуратури 1762,00 грн судового збору. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування доводі апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції та одночасне застосування ст. 203, 215, 216, 338 ЦК України є помилковим, оскільки віндикаційний та негаторний позови вважаються взаємовиключними. Крім того, висновок складений за наслідками проведення почеркознавчої експертизи був проведений в межах незакінченого кримінального провадження, яке перебуває на стадії досудового розслідування. Вироку в даному кримінальному провадження не ухвалено. Також, даний висновок не є висновком експерта в розумінні ЦПК України. Посилання позивача на відсутність технічної документації в обґрунтування недійсності державних актів на право власності на земельну ділянку є безпідставними. Технічна документація виготовлялася та на підставі якої було видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Державний акт виготовлений та виданий відповідно до чинного законодавства, про що свідчить факт реєстрації державних актів. Зазначає, що позивачем пропущено встановлений законом трирічний строк звернення до суду з даним позовом, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Крім того, прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, тобто позов подано не вповноваженою на те особою. 22 жовтня 2021 року заступник керівника Житомирської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09.09.2021, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги протокол допиту свідка та висновок експерта від 07.07.2017, як на підтвердження факту підроблення державного акту на право приватної власності на землю серії III-ЖТ №003187. Водночас, суд першої інстанції ухвалив рішення за позовною вимогою, яка не підлягає розгляду при новому розгляді справи, оскільки постановою Верховного Суду від 04.11.2020 рішення судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту залишено без змін зі зміною мотивів відмови у позові. Судом першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у витребуванні земельної ділянки не враховано , що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Таким чином, у даному випадку наявні всі правові підстави для задоволення позову в цій частині та витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_6 . Судом також не було враховано, що відповідно до ст.58, 60 Земельного кодексу України, дана земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Тетерів, належить до земель водного фонду та не може перебувати у приватній власності. 04 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із апеляційною скаргою на зазначене судове рішення, обґрунтовуючи її тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині стягнення з нього судового збору у розмірі 1762,00 грн, оскільки він є інвалідом 2-ї групи. Просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09.09.2021 в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору та ухвали в цій частині нове судове рішення, яким судовий збір компенсувати за рахунок держави, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Встановлено, що 29 грудня 2002 року Буківською сільською радою на ім`я ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0832 га, розташовану на території с. Буки Буківської сільської ради, яка призначена для ведення садівництва. Зазначений державний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Буківської сільської ради від 19 жовтня 1994 року. 05 лютого 2010 року ОСОБА_2 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_1 , що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. та зареєстрованим у реєстрі за №

293. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задоволено частково. Рішення Житомирського районного суду від 19 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку скасовано. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ № 003187 виданого ОСОБА_2 , 29 грудня 2002 року, суд першої інстанції не врахував, що постановою Верховного Суду від 04.11.2020 рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту залишено без змін, однак зі зміною мотивів відмови у позові. Тобто, позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення вже були вирішені судовим рішенням. З огляду на наведене, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, без ухвалення в цій частині нового судового рішення. Що стосується позовних вимог про повернення земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 , то колегія суддів виходить з наступного. Пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а відтак, не може бути передана у власність фізичним особам. Згідно зі статтями 19, 20 ЗК Україниземлі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК Українипроводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Відповідно до статті 21 ЗК Українипорушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Згідно з частиною першою статті 58 ЗК Українита статтею 4 Водного кодексу України(далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Стаття 59 ЗК Українипередбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди, а відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК Україниземлі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України(у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України). Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, оскільки є землями водного фонду України. Крім того, за положеннями статті 60 ЗК Українита статті 88 ВК України(у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК Українита статтями 1, 88-90 ВК України. Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК Україниприбережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434(далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони. Отже, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84цього Кодексу. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19). Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З копії державного акту на право власності серії ІІІ ЖТ від 29 грудня 2002 року вбачається, що ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,0832 га, яка розташована на території с. Буки Буківської сільської ради надана для ведення садівництва на підставі рішення виконкому Буківської сільської ради від 19 жовтня 1994 року. Листом архівного сектору Житомирської РДА від 20.02.2018 №01-37/6 вих. 26 надано копії протоколу засідання виконавчого комітету Буківської сільської Ради народних депутатів Житомирського району та рішення до нього від 19.10.1994 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок». В даному листі зазначено, що у протоколі засідання виконкому та рішеннях до нього Буківської сільської ради від 19.10.1994, рішення щодо, передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 не значиться. Також, у наданій копії рішення виконавчого комітету Буківської сільської Ради народних депутатів; Житомирського району 19.10.1994 «Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок», відсутні відомості про передачу земельних ділянок ОСОБА_2 . Крім того, відповідно до листа міськрайонного управління у Житомирському районні та м. Житомирі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 02.01.2018 №10-6-0.15-4Т23-18, документація із землеустрою, на підставі якої ОСОБА_2 отримано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ 003187 від 29.12.2002 в управлінні відсутня. Згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_5 від 25 квітня 2017 року на час видачі вказаного державного акта він обіймав посаду голови Буківської сільської ради, проте не підписував цей державний акт. Відповідно до експертного висновку від 07 липня 2017 року № 1/802, проведеного в межах кримінального провадження № 12016060170001392, підпис від імені ОСОБА_5 між друкованим текстом «голова Буківської сільської Ради народних депутатів» та « А.С. Ярошовець » у державному акті на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ № 003187, який виданий 29 грудня 2002 року ОСОБА_2 , виконаний, ймовірно, не ОСОБА_5 , а іншою особою. За протоколом огляду місця події від 12 травня 2017 року, складеним слідчим Житомирського РВП Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області, відстань від краю спірної земельної ділянки до урізу води р. Тетерів становить 1 м. Зазначений вище доказ відповідач ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростував, що є його процесуальним обов`язком, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що надання ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду відбулось з порушенням вимог чинного законодавства та суперечить вимогам ст. ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України та ст.ст.88, 89, 90 Водного кодексу України. Матеріалами справи підтверджено, що 05 лютого 2010 року ОСОБА_2 спірну земельну ділянку подарував ОСОБА_1 . Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. З огляду на це, закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком визначених цілей. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України). У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц). Так як за обставинами даної справи, земельна ділянка є землями водного фонду, а передача у власність земель водного фонду приватним особам є неможливою, а тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню відповідачем ОСОБА_1 до Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області та її повернення не буде порушенням його права власності та Порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ. Крім того, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку за договором дарування. Тобто, матеріальних витрат на її придбання відповідачем понесено не було. Щодо пропуску прокурором строку позовної давності. За змістом статей 15 і 16 ЦК Україникожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов). Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України). Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (див. пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15). Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу(див. також висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц). Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК Українитреба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19). В даній же справі прокурором заявлено позов про повернення земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 . Отже, безпідставними є доводи представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 про те, що прокурор пропустив строк позовної давності на звернення з позовом до суду. Твердження ОСОБА_1 про те, що позов подано прокурором без належних на те підстав, колегією суддів не приймається до уваги за таких підстав. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру»передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (№ 12-194гс19. Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурором належно обґрунтовано наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Житомирська місцева прокуратура листом від 11 червня 2018 року повідомила Тетерівську сільську раду Житомирського району, свою позицію щодо порушення інтересів держави, але сільська рада жодним чином не висловила про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів. Такі дії правильно оцінені прокурором, як бездіяльність Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Оскільки незаконне вибуття земель водного фонду із державної власності у приватну становить суспільний інтерес, а Тетерівська сільська рада не звернулася з відповідним позовом до суду, а тому звернення прокурора до суду з позовом є правомірним. За наведених обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим, оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора про повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності задовольнити. Відтак, апеляційна скарга заступника керівника Житомирської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню. Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_2 , то вона підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з п 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст.141 ЦПК України. За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної скарги, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 відповідач ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно. Тому рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору в сумі 1762 грн на користь позивача підлягає скасуванню. Оскільки рішення суду у справі скасовано, то ухвала Житомирського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2021 року втрачає силу. При зверненні до суду із позовною заявою прокуратура Житомирської області сплатила 5286,00 грн судового збору, згідно платіжного доручення №831 від 29.05.2018, за три позовні вимоги по 1762,00 грн: визнання недійсним державного акту, повернення земельної ділянки, скасування запису про державну реєстрацію. За подання апеляційної скарги Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий в сумі 5 286, 00 грн за вимоги про повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію. Оскільки позовні вимоги задоволенні частково, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір сплачений за пред`явлення позову в сумі 3 524 грн ( 1762 грн вимога про повернення земельної ділянки + 1762 грн вимога про скасування запису про державну реєстрацію, та судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 5 286, 00 грн, а всього 8 810 грн ( 3524 грн +5286 грн). Витрати понесені прокурором за подання позову в частині вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на землю в сумі 1762 грн, Житомирській обласній прокуратурі не компенсується за правилами ч. 6 ст.141 ЦПК України, оскільки в їх задоволенні відмовлено. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Зобов`язати ОСОБА_1 повернути на користь територіальної громади села Буки в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області земельну ділянку площею 0, 0832 га за кадастровим номером 1822080600:02:001:0518. Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0, 0832 га за кадастровим номером 1822080600:02:001:0518 за ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 8 810, 00 грн судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 08 грудня 2021 року. Головуючий Судді