Постанова Черкаський апеляційний суд № 707/1449/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 року м. Черкаси Справа № 707/1449/18 Провадження № 22-ц/821/743/21 катнгорія: 302010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачЄльцов В. О. суддіБородійчук В. Г., Карпенко О. В. секретарЗахарченко А. Д. за участю прокурора Куліш А. А. учасники справи: позивач Черкаська місцева прокуратура, відповідачі Свидівоцька сільська рада, ОСОБА_1 , третя особа Черкаське регіональне управління водних ресурсів, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Глембоцької Ірини Володимирівни в інтересах відповідача ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2021 року у справі за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 , третя особа: Черкаське регіональне управління водних ресурсів про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на земельну ділянку, в с т а н о в и в : Заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючі позовні вимоги тим, що Рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 53-20 від 10.07.2015 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 загальною площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва. В подальшому, рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 54-5 від 11.08.2015 року «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам», затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209, загальною площею 0,1000 га для індивідуального дачного будівництва, а п. 16 вказаного рішення земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення, яка буде використовуватись для індивідуального дачного будівництва. На підтвердження реєстрації права власності Черкаським районним управлінням юстиції видано ОСОБА_1 свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га серії СТА № 022159 від 16.09.2015 року. Рішення сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 54-5 від 11.08.2015 року, в частині відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема: в частині відведення землі для містобудівних потреб без наявності розроблених та затверджених детального плану території або іншої містобудівної документації; в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки; відсутності погодження проекту із землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; не проведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації; земельна ділянка відведена за рахунок захисної гідроспоруди Будище-Свидівської захисної дамби. Встановлено, що рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 50-23 від 27.04.2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 3,0000 га в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради в межах населеного пункту с. Свидівок Черкаського району, розроблену ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до п. 3 вказаного рішення Свидівоцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 3,0000 га, переведено із земель загального користування (штучні водосховища) та земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (інші захисні насадження) до земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (угіддя піски). За рахунок вказаної земельної ділянки загальною площею 3,0000 га сформовано земельну ділянку, у тому числі і ОСОБА_1 за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209, загальною площею 0,1000 га. Позивач вказує, що виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням процедури встановленої Земельним кодексом України та Закону України «Про державний земельний кадастр», а відтак цільове призначення спірної земельної ділянки залишилось, як землі загального користування, зайняті штучними водосховищами. Чинним законодавством України установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Зазначення в рішенні Свидівоцької сільської ради № 54-5 від 11.08.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність» цільового призначення земельної ділянки, як землі рекреаційного призначення створює реальну загрозу раціонального цільового використання спірної земельної ділянки та її охорони саме, як земель водного фонду. Правовим наслідком порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, відповідно до абзацу а) ч. 1 ст. 21 ЗК України, є визнання недійсними рішень органів державної влади про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам. Свидівоцька сільська рада хоча і наділена правом розпоряджатися землями, проте зобов`язана реалізувати таке право виключно в межах та на підставі діючих законів. Правовим наслідком прийняття органом місцевого самоврядування акту, який суперечить Конституції або законам України, відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є визнання його незаконним в судовому порядку. Враховуючи, вказані порушення норм діючого законодавства України, позивач звернувся до суду із даним позовом та просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» № 54-5 від 11.08.2015 року, в частині відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209, загальною площею 0,1000 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту с. Свидівок Черкаського району Черкаської області; визнати недійсним свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га НОМЕР_1 від 16.09.2015 року, видане ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності зареєстровану за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 11198508 від 15.09.2015 року на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209; стягнути з відповідачів на користь позивача поненесі судові трати. Також прокурор як на підставу позову, посилається на перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги. Вказані обставини стали підставами звернення з відповідним позовом до суду. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 19.02.2021 позовні вимоги у справі задоволено: - визнано незаконним та скасовано рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» № 54-5 від 11.08.2015 року, в частині відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209, загальною площею 0,1000 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту с. Свидівок Черкаського району Черкаської області. - визнано недійсним свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га НОМЕР_1 від 16.09.2015 року, видане ОСОБА_1 . - скасовано державну реєстрацію права власності на зареєстровану за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 11198508 від 15.09.2015 року земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209. - стягнуто з Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати у справі, що складаються із судового збору у розмірі 7388 (сім тисяч триста вісімдесят вісім) гривень, по 3694 (три тисячі шістсот дев`яносто чотири) гривень з кожного. Суд виходив з того, що Свидівоцькою сільською радою був порушений порядок надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, оскільки належним чином не дотримано процедури зміни її цільового призначення та фактично фізичній особі надано у приватну власність земельну ділянку водного фонду, що суперечить земельному законодавству. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Глембоцька І. В. 23 березня 2021 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти постанову, якою їх відхилити. Вказує, що суд без виклику сторін у справі прийняв рішення, чим позбавив сторін доступу до правосуддя, зокрема надання пояснень щодо суті спору, залишивши нерозглянутими значну кількість клопотань відповідача ОСОБА_1 , які подані відповідачем у визначений судом та законом строк, в тому числі клопотання про призначення судової експертизи та клопотання про виклик свідків, чим грубо порушив права відповідача. Також адвокат вказує, що суд 1 інстанції, встановлюючи приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, не вказує жодного доказу, на підставі якого ґрунтується таке твердження. Більше того, такі докази в матеріалах справи відсутні, оскільки вказана земельна ділянка до земель водного фонду не відносилася на момент прийняття рішення про її відведення у власність ОСОБА_1 . Скаржник зазначила, що Свидівоцька сільська рада в передбаченому законом порядку прийняла рішення про виділ спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки на момент прийняття рішення № 54-5 від 11.08.2015, яке є предметом спору, вказана земельна ділянка на неоспорюваних позивачем підставах перебувала в категорії земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (угіддя піски). Таким чином, не доведено належними та достатніми доказами та не мотивовано рішенням суду обставину віднесення спірної ділянки до земель водного фонду. Також скаржник вказує, що судом безпідставно прийнято зроблено висновки про наявність порушень при встановленні та зміні цільового призначення спірної земельної ділянки. Щодо висновку експерта адвокат зазначає наступне. Як вбачається з оспорюваного рішення суду, одним з основних доказів, на які посилається суд у своєму рішенні, є висновок експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 19/12-3/13 від 07.07.2017, проведеної в межах досудового розслідування кримінального провадження № 12016250000000103, і в рішенні суд вказав, що вказаним висновком підтверджується факт перебування спірної земельної ділянки в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди «Будище-Свидівська дамба», не вбачає підстав ставити під сумнів висновки експерта. Проте, суд не взяв до уваги, що представником відповідача ОСОБА_1 подавалося відповідне клопотання про призначення експертизи, яке так і не було вирішено судом. Адвокат вказує, що судом в оскаржуваному рішенні жодним чином не обґрунтовано ні суспільного, ні публічного інтересу вирішення даного спору, що є наслідком порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції. У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Черкаської окружної прокуратури вказав, що рішення місцевого суду прийняте з додержанням вимог процесуального та матеріального законодавства, є обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його скасування чи зміни немає. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Отже згідно положень ст. 367 ЦПК України саме щодо вказаних вимог прокурора здійснюється перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, що обумовлює, в тому числі, обсяг фактичних обставин справи, які мають бути встановлені. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 50-23 від 27.04.2015 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 3,0000 га в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради в межах населеного пункту с. Свидівок Черкаського району, розроблену ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до п. 3 вказаного рішення Свидівоцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 3,0000 га, переведено із земель загального користування (штучні водосховища) та земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (інші захисні насадження) до земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (угіддя піски). За рахунок вказаної земельної ділянки загальною площею 3,0000 га сформовано земельну ділянку, у тому числі і ОСОБА_1 за кадастровим номером 7124986000:04:005:0209, загальною площею 0,1000 га. Пунктом 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого розпорядженням Кабінетом Міністрів України № 513 від 23.05.2012, встановлено, що визначення виду угідь до формування земельних ділянок із земель запасу, не переданих у власність та користування, а також віднесення таких земельних ділянок до певної категорії може здійснюватися за результатами інвентаризації земель, проведеної за рішенням сільських, селищних, міських рад - у межах населених пунктів, райдержадміністрацій - за їх межами. Так згідно п. 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій. Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації. З наданих позивачем доказів вбачається, що вказаної процедури дотримано не було, а відтак цільове призначення спірної земельної ділянки залишилось, як землі загального користування, зайняті штучними водосховищами, оскільки визначеного Земельним кодексом України порядку зміни цільового призначення не дотримано. З наявних матеріалів справи вбачається, що Свидівоцької сільською радою Черкаського району під час відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки порушено порядок встановлення цільового призначення земельної ділянки, оскільки в силу вимог ст. 58 Водного кодексу України землі, зайняті водосховищами, являються землями земель водного фонду. Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають наступне правове регулювання. Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них. Отже до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд констатує, що спірна земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 з кадастровим № 7124986000:04:005:0209 відноситься до земель водного фонду, так як знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди, що відповідає вимогам ст. 4 ВК України. Такі висновки суду скаржник у справі не оспорює та під сумнів не ставить. Далі, ст. 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття земель водного фонду у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством, - на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо (частина четверта статті 59 ЗК України у редакції, станом на час прийняття оспорюваного в цій справі рішення сільської ради). Частинами 1, 3 статті 63 ЗК України в редакції на час прийняття оспорюваного рішення сільської ради передбачалося, що для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування, зокрема, гідротехнічних споруд, на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Згідно ч. 1 ст. 85 ВК України, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать і землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. (ч. 1, п. г) ч. 4 ст. 83 ЗК України). Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, установивши, що спірна земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» №54-5 від 11.08.2015, відноситься до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 63, 84 ЗК України), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність такого рішення, відповідно, відповідач ОСОБА_1 незаконно отримала у приватну власність земельну ділянку водного фонду, яка повністю знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди «Будище-Свидівська дамба». Крім того, апеляційний суд враховує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови ВП ВС від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)). Отже висновки суду першої інстанції в цій справі по суті вимог про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради є вірними. Згідно ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). За правовим висновком ВС від 18.11.2020 у справі №154/883/19-ц тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Таким чином суд у цій справі вірно зазначив про необхідність скасування державної реєстрації речових прав (права власності) на нерухоме майно, що є належним способом захисту порушених прав. Апеляційний суд враховує, що землі в межах смуг відведення взагалі не підлягають передачі у приватну власність фізичним особам, з урахуванням їх особливого правового режиму, отже оскаржуване рішення Свидівоцької сільської ради № 54-5 від 11.08.2015, не може бути підставою вибуття земельних ділянок із власності держави, оскільки законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів), що в цьому випадку не мало місця. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині третій статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання, з огляду на приписи ЦК України, - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду. Аналогічні правові висновки містяться у постанові ВС від 20.05.2020 у справі № 359/278/18-ц. Далі, згідно ч.ч.1 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. До прийняття спірного рішення про відведення у власність відповідачам земельних ділянок вони належали до земель загального користування, не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту, у тому числі: 0,4117 га - ліси та інші лісо вкриті площі (інші захисні насадження), 1,1883 га - вода (штучні водосховища). Згідно вимог ч.1 ст.20 ЗК України, ст.35 ЗУ «Про землеустрій» та п. 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого розпорядженням КМУ №513 від 23.05.2012 за результатами проведеної інвентаризації, якою встановлено вид угідь спірних земельних ділянок, встановлення цільового призначення земельних ділянок мав би здійснювати орган державної влади відповідно до наданих повноважень. В той же час, згідно п.7 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр» до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій. Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації. Ураховуючи, що вказаної процедури дотримано не було (в матеріалах технічної документації відсутні всі необхідні погодження), цільове призначення спірних земельних ділянок залишилось, як землі загального користування, зайняті штучними водосховищами. Таким чином Свидівоцької сільською радою Черкаського району під час відведення у власність відповідачам порушено порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок, оскільки в силу вимог ст. 58 ВК України землі, зайняті водосховищами, являються землями водного фонду. Згідно з ч. 2 ст. 186-1 ЗК України - проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Отже, змінюючи цільове призначення спірної земельної ділянки, було необхідним погодження проекту землеустрою на її відведення відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА, що, в свою чергу, пов`язано із відповідністю самого проекту відведення вимогам ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». У даному випадку проект землеустрою на відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вказане погодження не проходила. Таким чином оскаржуваним рішенням Свидівоцької сільської ради незаконно змінено категорію земель та їх цільове призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення. В свою чергу, питання визначення належного виду містобудівної документації, що мав бути основою для прийняття рішення щодо відведення спірної ділянки для дачного будівництва, врегульовує ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 19 якого встановлює, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток його частини. Відповідно до ч. 3 ст. 24 цього Закону у разі відсутності детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Враховуючи зазначені норми, надання земельних ділянок у приватну власність громадянам для індивідуального дачного будівництва в межах населеного пункту має передбачатись детальним планом території (повинен узгоджуватись зі схемою планування території (частини території) району. В ході встановлення підстав для представництва інтересів держави, Черкаською місцевою прокуратурою встановлено, що рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району № 56-25 від 08.10.2015 затверджено розроблений КПВАПП «Архбюро» Черкаської районної ради Генеральний план розміщення земельних ділянок під дачне будівництво в АДРЕСА_2 . Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Черкаської обласної державної адміністрації №01-01-24/386 від 08.06.2017 вказана містобудівна документація не відповідає вимогам законодавства, в частині порядку її розроблення, погодження і затвердження. Містобудівна документація, яка б надавала можливість відведення спірних земельних ділянок є план зонування або детальний план території, які затверджуються відповідно до вимог ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №290 від 16.11.2011, тобто проект детального плану повинен бути розглянутий на засіданні архітектурно-містобудівної ради та пройти процедуру громадського обговорення щодо врахування громадських інтересів. З огляду на викладене, спірні земельні ділянки для потреб індивідуального дачного будівництва відведено на підставі розробленої, погодженої та затвердженої не у відповідності до вимог ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 290 від 16.11.2011. У проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в порушення вимог ч. 2 ст. 186-1 ЗК України відсутній належний, наданий у відповідності до вимог містобудівного законодавства, висновок про його погодження або відмову в погодженні відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА. Також, ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що обов`язковій державній експертизі підлягають, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Як вбачається з листа Міськрайонного управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкаси №10-23-0.222-273/120-18 від 14.03.2018 станом на 01.01.2015, тобто до проведення інвентаризації земель сільською радою та до фактичного відведення у приватну власність, спірна земельні ділянка обліковувалась як землі загального користування вид угідь - штучні водосховища. З огляду на викладене, є незаконним затвердження проекту щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких встановлено як землі рекреаційного призначення, до отримання позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації. Земельна ділянка загальною площею 3,0000 га, за рахунок якої сформована в тому числі і спірні земельні ділянки за кадастровими № 7124986000:04:005:0209, загальною площею 0,10 га, перед виданням оскаржуваного рішення включала землі водного фонду. Саме тому, згідно з ч. 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягав також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства - Державним агентством водних ресурсів України. Разом з тим, відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України №2348/9/11-18 від 19.04.2018 проектна документація щодо відведення у власність відповідачам спірних земельних ділянок не погоджувалась. Крім того, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.ст.125,126 ЗК України). Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України). Так як у даній справі судом встановлена незаконність набуття ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, відповідний запис про державну реєстрацію права власності на це майно підлягає до скасування, про що вірно вказав суд першої інстанції в цій справі. Додатково апеляційний суд приймає до уваги, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, як така, що знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо (ч.3 ст.63 ЗК України). Отже, таке використання земельних ділянок водного фонду, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей, у тому числі, через неналежну експлуатацію гідротехнічної споруди, яка знаходиться на відповідному водному об`єкті. З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах, зокрема, смуг відведення - переліком визначених цілей. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України). У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови ВП ВС від 14.11.2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц). З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані норми права, немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. У справі, рішення в якій переглядаються, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки водного фонду, спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, та їх передання у власність. Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству. Отже доводи скаржника у справі про те, що прокуратурою не доведено, що держава має інтерес у відповідних правовідносинах, так як спірні землі є землями комунальної власності, є необґрунтованими. Також у аспекті вищенаведеного, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що йому земельну ділянку надано сільською радою в законний спосіб після погодження Держземагенством висновком від 11.08.2015 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, адже, як вказано вище, сільська рада не у встановленому порядку змінила цільове призначення спірної земельної ділянки із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення та, відповідно, не мала повноважень на передання у приватну власність фізичній особі земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду. Згідно вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками. Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за межами та в межах населеного пункту, а саме: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Посилання скаржника на те, що належним позивачем має бути центральний орган державної влади у сфері водокористування - Державне агентство водних ресурсів України, яке прокурор перед зверненням до суду з цим позовом не поінформував всупереч ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», апеляційний суд оцінює критично, адже порушення законодавства в даному випадку обумовлене незаконністю зміни сільською радою цільового призначення спірної земельної ділянки, при цьому, сільська рада розпорядилася землями комунальної форми власності в межах населеного пункту, що певним державним органом не контролюється . Отже участь у даній справі прокурора в якості позивача не може порушувати баланс інтересів сторін, про що зазначає скаржник, адже в інший спосіб захистити інтереси держави за обставин цієї справи неможливо, так як у системі державного управління відсутній спеціальний державний орган, який би контролював законність зміни цільового призначення земельних ділянок суб`єктами, уповноваженими надавати їх у власність громадянам. Звертаючись із позовом, прокурор зазначав, що особою, уповноваженою державою для здійснення відповідних функцій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою від імені територіальної громади є Свидівоцька сільська рада, яка не може бути позивачем у даній справі, оскільки її процесуальний статус визначено у якості відповідача. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Отже, Державне агентство водних ресурсів України не може бути тим органом, що здійснює захист інтересів держави у відповідній сфері правовідносин щодо розпорядження землями комунальної власності, про що помилково вказав скаржник. Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції в цій справі, апеляційна скарга не містить. Одночасно апеляційний суд приймає до уваги, що за правовим висновком ВП ВС від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 свідоцтво про право власності на майно (аналогічно як і державний акт на право власності на землю) видається на підставі відповідного рішення уповноваженого органу. Отже підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не свідоцтво про право власності, яке лише посвідчує відповідне право та не має самостійного правового значення. Враховуючи вказане, а також те, що зміна власника земельної ділянки водного фонду можлива лише у випадку, визначеному у частині другій статті 59 ЗК України і який незастосовний у цій справі, ВП ВС вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта (або свідоцтва про право власності) не є необхідним (див. постанову від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц). Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду. А тому в її задоволенні слід відмовити. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19.02.2021 у даній справі слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га НОМЕР_1 від 16.09.2015, виданого ОСОБА_1 , у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, та прийняти в цій частині нову постанову, які вказані позовні вимоги залишити без задоволення, а також в частині вирішення питання про стягнення із судового збору за розгляд цієї справи судом першої інстанції, а в решті рішення суду першої інстанції в цій справі слід залишити без змін. На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі (на 2 / 3) із ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури слід стягнути 1762,00 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, а з прокуратури на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути 2643,00 грн. судового збору за розгляд цієї справи апеляційним судом. Шляхом взаємозаліку судових витрат з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 слід стягнути 881,00 грн. судового збору за розгляд цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу адвоката Глембоцької Ірини Володимирівни в інтересах відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області 19 лютого 2021 року у справі за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 , третя особа: Черкаське регіональне управління водних ресурсів про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на земельну ділянку - змінити, скасувавши в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га НОМЕР_1 від 16.09.2015, виданого ОСОБА_1 , та в частині вирішення питання про стягнення із ОСОБА_1 судового збору за розгляд цієї справи судом першої інстанції. Позовні вимоги заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва на право власності на земельну ділянку площею СТА № 022159 від 16.09.2015, виданого ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. У решті рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 лютого 2021 року у даній справі - залишити без змін. Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 881,00 грн. судового збору за розгляд цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повний текст постанови складено 11.10.2021. Головуючий Судді: