Постанова 4813 № 522/1512/17

Номер провадження: 22-ц/813/6684/21 Номер справи місцевого суду: 522/1512/17 Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.12.2021 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я, за участю секретаря Чепрас А.І., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ФІНАНС ГРУПП», відповідач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 (законний представник ОСОБА_1 ), третя особа Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року ускладі судді Бойчука А. Ю., встановив: У січні 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації ОМР, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та зняття з реєстрації за місцем проживання. В обґрунтування позову позивач послався на те, що відповідно до кредитного договору №014/0027/74/75729 від 31 травня 2007 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступник ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») було надано ОСОБА_3 кредит у сумі 396 021,00 доларів США строком по 31 травня 2027 року зі сплатою 13,25 річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором. В забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 31 травня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно якого виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено нерухомим майном, а саме: кв. АДРЕСА_1 , що складається в цілому з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 94,0 кв.м., загальною площею 160,7 кв.м. Вказана квартира належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Одеською державною нотаріальною конторою 31 травня 2007 року за реєстровим №2 1500. У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо сплати кредиту, відсотків та пені, Банк звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 (за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР) про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2015 року позов було задоволено у повному обсязі. В процесі виконання даного рішення Банку стало відомо, що у вищевказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_2 , 2005 р.н., який приходиться онуком ОСОБА_4 . Позивач звертав увагу суду на те, що на час укладення між ним та ОСОБА_4 договору іпотеки від 31 травня 2007 р., за адресою іпотеки місце проживання неповнолітніх дітей зареєстроване не було, крім того, реєстрація малолітнього ОСОБА_5 у вищезазначеній квартирі відбулась після укладення договору іпотеки - 08 листопада 2014 р., та без згоди іпотекодержателя. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року визнано належним позивачем ТОВ «Стандард Фінанс Групп» на підставі договору про відступлення права вимоги від 31 жовтня 2017 року, посвідченого Немм О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром № 1881. 01 серпня 2018 року представник позивача ТОВ «Стандард Фінанс Групп» подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що, на теперішній час, ТОВ «Стандард Фінанс Групп» є законним власником вищевказаної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованим 26 липня 2018 року, та, відповідно, проживання відповідачів в даній квартирі створює позивачу перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпоряджанні своїм майном. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року позов ТОВ «Стандард Фінанс Групп» було задоволено у повному обсязі. Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 2005 р.н., такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 . Знято ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 2005 р.н., з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 2005 р.н., з квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказала про те, що до суду першої інстанції її представником було подано клопотання про залишення позову без розгляду, яку суд безпідставно не розглянув та не постановив відповідної ухвали. Постановою Одеського апеляційного суду від 25.02.2020 апеляційну скаргу задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ «Стандард Фінанс Групп» відмовлено. Постановою Верховного Суду від 10.02.2021 постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 21.10.2021 в судове засідання учасники справи не з"явилися, повідомлені про час та місце її розгляду. Враховуючи, що справа тривалий час перебуває на розгляді у суді, матеріали справи містять необхідні докази для її вирішення, апеляційний суд дійшов висновку про можливість її розгляду без участі сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 07.12.2021. Дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Згідно з частиною третьою статті 33 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 40 Закону "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян. За змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм, у випадку, якщо іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, особи, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, можуть бути виселені без надання іншого постійного житла. Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22 червня 2016 року у справі N6-197цс16, та підтвердженими постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N753/12729/15-ц (провадження N 14-317цс18). Матеріали справи свідчать, що 31.05.2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N014/0027/74/75729. Відповідно до п. 1.1 договору кредитор, на положеннях та умовах вказаного договору. Надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 396 021 дол. США, а позичальник зобов`язується належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів банку, та виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором. Умовами п. 2.1 кредитного договору сторони визначили, що кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі: придбання 4-к квартири заг. пл. 160,70 кв.м. та житл. пл. 94,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , яка буде придбана на ім`я дружини ОСОБА_4 та на сплату комісії банку за цим договором. Забезпеченням зобов`язання позичальником за цим договором є квартира за адресою: АДРЕСА_2 . В забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 31.05.2007 між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 31.05.2007. Отже, зазначене підтверджує той факт, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів і забезпечена іпотекою цього житла. У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2015 у справі N522/16974/14-ц за позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . На підставі договору про відступлення права вимоги від 31.10.2017 ТОВ "Стандард Фінанс Групп" є правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". З довідки про склад сім`ї та реєстрацію від 10.10.2016 №1400 вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4 та її доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , а також онук ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі відбулась 08.11.2014, тобто після укладення договору іпотеки. Отже, враховуючи, що спірне домоволодіння було придбане за рахунок кредитних коштів та передано в іпотеку позивачу, вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та виселення ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню. Разом з тим відповідно до абзацу 3 частини першої статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі N6-57цс11 зроблено висновок, що "у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням. Тому вимога позивача про зняття відповідачів з реєстраційного обліку задоволенню не підлягає з огляду на те, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення. Задовольняючи вимоги про зняття з реєстрації відповідачів, суд на вказані норми закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення вимог в цій частині. Також не підлягають задоволенню вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, оскільки такий спосіб захисту не відповідає виниклим правовідносинам. Відповідно до ч.1ст. 40 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом, тому належним способом захисту є виселення відповідачів. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи про те, що у позивача відсутнє право вимоги, оскільки з матеріалів справи видно, що відбулося відступлення права вимоги (а.с.166,167-174, 204-206, т.1). З цих підстав безпідставними є доводи про те, що позовна заява підлягала залишенню без розгляду. Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково, або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню в частині вимог про визнання осіб такими, що втратили право на житло, та зняття з реєстраційного обліку з мотивів та підстав, викладених вище, а в решті підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2018 року в частині вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку місця проживання скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ФІНАНС ГРУПП» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та виселення - задовольнити частково. В задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ФІНАНС ГРУПП» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , зняття з реєстраційного обліку за місцем реєстрації відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 07.12.2021. Головуючий: Судді: