Постанова 4819 № 766/24717/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2022 року м.Херсон Номер справи: 766/24717/19 Номер провадження: 22-ц/819/536/22 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого (суддя-доповідач) Ігнатенко П.Я., суддів: Воронцової Л.П., Полікарпової О.М., за участю секретаря Савицької А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О.В. від 29 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі - АТ КБ «Приват Банк» або банк) звернулося до суду із вказаним вище позовом посилаючись на те, що 17 жовтня 2016 року АТ КБ «Приват Банк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач намагався отримати доступ до належної йому на праві власності нерухомості, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На виконання вимог ст. 109 ЖК УРСР, АТ КБ «Приват Банк» направило відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, яка останніми була проігнорована. Враховуючи викладене, після уточнення позовних вимог, АТ КБ «Приват Банк» просило суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації-виконавчому органі сільської, селищної або міської ради, сільській голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 29 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приват Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначено, що судом першої інстанції жодним чином не доведено факт набуття іпотечного житла не за рахунок кредиту. В зв`язку з чим, виселення мешканців квартири можливе без надання іншого житла. Користування житлом іншими особами, яке на сьогоднішній день належить АТ КБ «Приват Банк» позбавляє останнього належним чином користуватись своїм майном. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. В ході апеляційного розгляду адвокат Логвіновська А.А., яка діє в інтересах АТ КБ «Приват Банк» апеляційну скаргу підтримала, просить її задовольнити та пояснила, що у разі зміни власника, попередні власники підлягають виселенню. Проживання та реєстрація відповідачів у квартирі, яка на теперішній час належить банку, порушує права останнього щодо володіння, користування та розпорядження належним майном. Вважає, що оскільки банк набув право власності в позасудовому порядку, а тому немає значення за які кошти набували право власності на квартиру відповідачі. Відповідачі в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка до суду апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян. Прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку», який набрав чинності з 01 січня 2004 року, внесено зміни зокрема до статті 109 ЖК Української РСР, та викладено указану статтю в новій редакції. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. При цьому за положеннями частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення. З матеріалів доданих до позовної заяви вбачається, що станом на 24.02.2016 року за адресою: АДРЕСА_1 значаться зареєстрованими: ОСОБА_2 з 07.04.2004 р., ОСОБА_1 з 21.01.1993 року. Інших зареєстрованих осіб за вказаною адресою не значиться (а.с. 13). 17.10.2016 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ПАТ КБ "Приватбанк" на підставі договору іпотеки, серія та номер 2297, виданий 25.07.2016 р.(а.с.9-10). 01.02.2019 року АТ КБ «Приват Банк» надіслало на адресу відповідачів вимогу, у якій повідомлено, що на виконання положення ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР в разі недосягнення згоди щодо оренди майна, банк вимагає разом з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями протягом 30 днів з моменту отримання даної претензії добровільного звільнення зазначеного приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку (а.с.11). Судом першої інстанції не встановлено та матеріалами справи не підтверджено отримання відповідачами вказаної вище вимоги АТ КБ «Приват Банк». Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 29.11.2021 року власником Ѕ частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10.03.2004 р. була ОСОБА_1 . На підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2006 р. остання набула право власності ще на Ѕ частину цієї квартири. 27.10.2006 р. ОСОБА_1 уклала договір іпотеки серія та номер 2748, іпотекодержатель ЗАТ КБ "Приватбанк", розмір основного зобов`язання 28750,00 доларів США зі строком виконання до 26.10.2021 р.; 23.05.2008 р. зареєстровано договір іпотеки серія та номер 2995, іпотекодержатель ЗАТ КБ "Приватбанк", розмір основного зобов`язання 25000,00 доларів США зі строком виконання зобов`язання до 22.05.2018 р. (а.с.135 зв.-139). 24 травня 2016 року внесено запис про припинення іпотеки на підставі листа ПАТ «Приват Банк» від 23.05.2016 року (а.с.133 зв.-134). 25.07.2016 року внесено запис про право власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ" на підставі договору купівлі-продажу від 27.05.2016 року, а також запис про накладення заборони на нерухоме майно на підставі договору іпотеки укладеному між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ, обтяжувач: ПАТ КБ "Приватбанк", особа, майно якої обтяжуються: Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг"(а.с.131-132). Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачем не надано доказів того, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою саме цього житла, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що банк, порушуючи питання про виселення відповідачів зі спірної квартири, не надав відповідачам постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їх виселенням, що є підставою для відмови у задоволенні позову в даній справі. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що банк при оформленні іпотеки та набуваючи в позасудовому порядку у власність нерухоме майно, знав про реєстрацію тривалий час відповідачів у спірній квартирі, а отже розумів та оцінював пов`язані з цим ризики. При цьому, задоволення позовних вимог про виселення становитиме непропорційне втручання у право відповідачів на житло у порівняні із ступенем порушень прав позивача, як власника житла. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції жодним чином не доведено факт набуття іпотечного житла не за рахунок кредиту колегією суддів до уваги не приймаються. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була власницею Ѕ частини квартири з 2004 року, тоді як іпотека оформлена вперше в 2006 році. Окрім того, відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Звернувшись до суду з позовом про виселення відповідача, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, позивач, в порушення ст. 12 та ст. 81 ЦПК України, не надав суду доказів того, що спірна квартира придбана відповідачами за рахунок кредитних коштів. Посилання на безспірне виселення відповідачів у разі переходу права власності в результаті звернення стягнення на квартиру, колегією суддів до уваги не приймаються, як засновані на хибному тлумаченні норм закону. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням, не узгоджуються з доказами, наявними в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний і процесуальний закон та ухвалено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», - залишити без задоволення. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 29 листопада 2021 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах - Верховного Суду. Повний текст постанови складено 08 лютого 2022 року. Головуючий П.Я.Ігнатенко Судді: Л.П.Воронцова О.М.Полікарпова