Ухвала КАС ВС № 160/10505/20

УХВАЛА 06 грудня 2021 року м. Київ справа № 160/10505/20 адміністративне провадження № К/9901/41572/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року в справі №160/10505/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Дніпропетровської обласної прокуратури, Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 №20 про неуспішне проходження атестації начальником Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 ; - визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2020 №1004к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 31.08.2020 на підставі рішення Кадрової комісії №7; - поновити ОСОБА_1 в Дніпропетровській обласній прокуратурі на посаді начальника Відділу забезпечення діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Дніпропетровської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури за погодженням з ОСОБА_1 з 31.08.2020; - стягнути з бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2020 по день фактичного поновлення на посаді. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року в справі №160/10505/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково: ? визнано протиправним та скасовано рішення Сьомої кадрової комісії атестації прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 №20 про неуспішне проходження атестації начальником Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 ; ? визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2020 №1004к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 31 серпня 2020 року на підставі рішення Сьомої кадрової комісії атестації ї прокурорів регіональних прокуратур від 21.07.2020 №20; ? поновлено ОСОБА_1 в Дніпропетровській обласній прокуратурі на посаді начальника Відділу забезпечення діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Дніпропетровської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді в органах прокуратури з 01.09.2020; ? стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2020 по 25.01.2021 року в розмірі 135269,30 грн; ? у задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено. 15 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року в справі №160/10505/20. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження прокурором атестації; визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Управління представництва інтересів держави в суді Прокуратури Дніпропетровської області. Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду). Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про відсутність, на час винесення оскаржуваних судових рішень, висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 19 Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) щодо визначеного цим законом імперативу про звільнення прокурора з посади у разі неуспішного проходження атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону №113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Водночас скаржник посилається на наявність правових висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, які висловлені в постановах від 21 вересня 2021 року в справах №160/6204/20, №200/5038/20-а, від 24 вересня 2021 року в справах №140/3790/19, №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року в справах №160/6596/20, №440/2682/20. Суд наголошує, що таке обґрунтування підстав щодо застосування одних і тих самих норм права є взаємовиключними, а тому не може бути прийняте судом касаційної інстанції, як підстава касаційного оскарження судових рішень. Також заявник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування пунктів 9, 11, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та положень пункту Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221 (8 розділу І та розділу ІV), щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Суд указує, що наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм. При цьому, Суд зауважує, що правові висновки Верховного Суду щодо дискреційних повноважень кадрових комісій на прийняття рішень стосовно прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію, а також щодо застосування норм, викладених у розділі ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, були викладені у постановах, зокрема від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі № 640/537/20. Суд також критично оцінює посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування пунктів 7, 9, 12, 13, 15 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", оскільки скаржником у касаційній скарзі не конкретизовано у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Отже, Суд уважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, то Суд зазначає, що у касаційній скарзі не міститься жодних доводів заявника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Також, у касаційній скарзі скаржник указує про те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статтю 235 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справах №640/18679/18, №804/958/16, від 23 грудня 2020 року в справі №813/7911/14, від 09 грудня 2020 року в справі №826/18134/14, від 19 листопада 2020 року в справі №826/14554/18, від 07 липня 2020 року в справі №811/952/15, від 19 травня 2020 року в справі №9901/226/19, від 15 квітня 2020 року в справі №826/5596/17, від 22 жовтня 2019 року в справі №816/584/17, від 12 вересня 2019 року в справі №821/3736/15-а, від 09 жовтня 2019 року в справі №П/811/1672/15, від 22 травня 2018 року в справі №П/9901/101/18. Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України. Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України. Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. За таких обставин клопотання про зупинення виконання судового рішення та поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення не підлягають вирішенню. Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року в справі №160/10505/20 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя: О.Р. Радишевська