Постанова 4855 № 640/15592/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15592/21 Головуючий у І інстанції - Пащенко К.С. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Степанюка А.Г., за участі секретаря: Кондраток А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування постанов,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому з урахуванням об`єднання позовів просила скасувати: - постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 23.04.2021 у ВП № 52165471 про стягнення виконавчого збору в сумі 84 358, 09 грн; - постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Руденко Н.В. від 29.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358, 09 грн; - постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Бойко Н.В. від 21.07.2021 у ВП № 65302579 про арешт коштів в сумі 84 358, 09 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані постанови суперечать вимогам чинного законодавства. Позивачем наголошено на тому, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10% від фактично стягнутої суми, однак в рамках виконавчого провадження №52165471 відповідач не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі від 04.04.2016 №761/19800/15-ц. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки доказів стягнення відповідачем фактичних сум за виконавчим документом до суду не подано, що свідчить про відсутність реального стягнення суми боргу з боржника, і відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення виконавчого збору. Таким чином, оскільки суд прийшов висновку про наявність підстав для скасування постанови у ВП № 52165471 про стягнення виконавчого збору в сумі 84 358, 09 грн, відповідно і постанови від 29.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358,09 грн та від 21.07.2021 у ВП № 65302579 про арешт коштів в сумі 84 358, 09 грн підлягають скасуванню. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове,яким відмовити у задоволені адміністративного позову у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом, а тому оскаржувані постанови є правомірними та винесеними на підставі вимог чинного законодавства. Позивачем подано відзивна апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України, справу розглянуто у письмовому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи,дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що12.09.2016 головним державним виконавцем Шевченківського РУЮ м. Києва Руденко Н.В. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 761/19800/15-ц, виданого 04.04.2016 Шевченківським районним судом м. Києва про: «Стягнення боргу у сумі 38 990, 00 дол. США та 3 654, 00 грн, що становить 847 234, 92 грн по курсу НБУ». Згідно мотивувальної частини постанови стягувачем є ПАТ «Альфа-банк», а боржником - ОСОБА_1 23.04.2021, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем прийнято постанову про повернення документа стягувачу. Цього ж дня державним виконавцем Руденко Н.В. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 84 358,09 грн (далі - Постанова №1). 29.04.2021 на підставі Постанови №1 головним державним виконавцем ДВС Руденко Н.В. прийнято постанову про відкриття ВП № 65302579 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 84 358, 09 грн (далі - Постанова №2). В цей же день державним виконавцем Руденко Н.В. у ВП № 65302579 винесено постанову про арешт коштів боржника. Надалі старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко М.Д. прийнято постанову про арешт коштів боржника від 21.07.2021 ВП № 65302579 (далі - Постанова №3). Позивач вважаючи зазначені вище постанови державного виконавця протиправними, звернулась із цим позовом до суду. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) Відповідно до ст. 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч.2 ст. 18 наведеного Закону виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Згідно ч.3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону. Згідно ч.2 ст. 27 Закону № 1404-VIIIв редакції, чинній станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.09.2016 №52165471, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. І лише з набранням чинності 28.08.2018 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII, ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII почала визначати, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Згідно п.п. 1-6 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VIII в діючій редакції виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також ч. 9 вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4, 6 ч.1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону №1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких ч. 1 ст. 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону №1404-VIII вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, якщо такі заходи призвели до виконання рішення. Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 по справі № 420/4279/19, від 14.05.2020 по справі №640/685/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі №2540/3203/18. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням того, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за означеним вище виконавчим документом матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність реального стягнення суми боргу з боржника, і відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення виконавчого збору, відповідно підлягають скасуванню і прийняті на підставі неї постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)- залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель А.Г. Степанюк