Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/11072/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11072/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Сорочка Є.О., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в якому просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 560 771,24 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 354 831 (триста п`ятдесят чотири тисячі вісімсот тридцять одна) грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 1992 року по 11.10.2019 проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №570 від 11.10.2019, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку за пунктом "Б" частини 6 (за станом здоров`я) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (а.с. 21). Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 26.11.2019 №1211/о, на підставі зазначеного наказу Міністра оборони України, позивач був звільнений з 29.11.2019 з посади провідного інженера електрозв`язку (старшого офіцера) відділу зв`язку, навігації, спостереження (ЗНС) та спеціального зв`язку Українського центру планування повітряного руху (Украероцентр) Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а.с. 21). Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 1211/о від 26.11.2019, позивач був звільнений з служби з вислугою років на військовій службі тривалістю 27 років 02 місяців. На момент звільнення позивача, розмір його грошового забезпечення становив 35 051 грн., що підтверджується довідкою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за № 1-24.2/7436/19 від 03.12.2019 (а.с.23). 17.12.2019 позивач звернувся з листом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, з вимогою вжити заходів щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", після звільнення з військової служби, яка є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та спрямована на соціальну адаптацію позивача після звільнення. У відповідь, листом від 21.01.2020 №1-23.1/512/20 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України повідомило позивача про те, що відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та ч.7 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором. Оскільки позивач подав до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України заяву про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби і заяву про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності, позивачеві слід визначитись, яка саме з заяв підлягає розгляду. Тому, відповідач, розглянувши заяви, повідомив, що їх не може бути задоволено до визначення позивача (а.с. 26). Не погодившись із такою відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі №320/1193/20 було зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 473 188,50 грн. (а.с. 7-16). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 вказане рішення було залишене без змін (а.с.17-20). На виконання даного судового рішення, 26.10.2020 відповідач здійснив виплату зазначеної грошової допомоги в розмірі 466 090,67 грн., враховуючи відрахування 1,5 % військового збору, що підтверджується витягом з карткового рахунку АТ" Ощадбанк" (а.с. 24). Позивач вважає, що відповідно до положень частини першої статті 117 КЗпП відповідач повинен додатково виплатити йому середній заробіток за час затримки з 29.11.2019 по день фактичного розрахунку - 26.10.2020, у розмірі 560 771, 24 грн., тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. За загальним правилом та сталої судової практики, пріоритетними є норми спеціального законодавства, проте, у випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, слід застосовувати трудове законодавство. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. При цьому, суд звертає увагу, що законодавець у цій статті вжив словосполучення "всіх сум, що належать йому від підприємства". У контексті цієї адміністративної справи, це означає, що при звільненні повинна бути одночасно виплачена і одноразова грошова допомога. Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За вказаного нормативного регулювання вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку витати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. У своєму відзиві відповідач стверджував, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки отримана позивачем 26.10.2020 грошова допомога при звільненні не вважається доходом та має одноразовий характер. З цього приводу, суд звертає увагу, що поданий позивачем адміністративний позов заявлений у порядку 117 Кодексу законів про працю України, а не Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", тому доводи відповідача у цій частині, є безпідставними. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, суд не приймає посилання відповідача на ту обставину, що відповідна одноразова грошова допомога ДП "Украерорух" позивачу взагалі не нараховувалась, а тільки на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2020, яке набрало законної сили 15.10.2020, було встановлено обов`язок вказаного підприємства щодо нарахування та виплати позивачеві відповідних сум. Суд наголошує, що невиконання відповідачем закріпленого законодавством обов`язку, не може слугувати поважною причиною для звільнення від відповідальності за несвоєчасний розрахунок з позивачем у повному обсязі при звільненні. Відповідно до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюється з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Положеннями пункту 3 розділу III Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. 24.03.2021 ухвалою суду першої інстанції було витребувано у Державного підприємства обслуговування повітряного руху України довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 станом на день його звільнення, обрахованої у відповідності до п.8 Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100. Проте, відповідач, не надав, на вимогу суду, вищезазначеної довідки, оскільки, на його думку, Постанова КМУ №100 не враховується при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців та може бути взята за основу при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 . Згідно з частиною дев`ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. Відтак, розрахунок середнього заробітку та середньоденної заробітної плати позивача було здійснено на підставі довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №1-24.2/7436/19 від 03.12.2019, наявної в матеріалах справи (а.с. 23). З наведеної довідки вбачається, що на момент звільнення позивача (29.11.2019), його грошове забезпечення становило 35 051 грн. Враховуючи викладене вище, середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням становить 1149,21 (70 102 грн./61). При цьому, слід зазначити, що позивач дійшов хибного висновку про те, що при обрахунку середньоденної заробітної плати слід враховувати 1/12 винагороди за 2018 рік (25333,00 грн./12 = 2111,08), яка була виплачена позивачеві 17.01.2019, оскільки вказана винагорода не була включена в останні два місяці, що передують звільненню. Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з підприємства 29.11.2019, а повний розрахунок був здійснений відповідачем 26.10.2020, відповідач затримав розрахунок на 332 дні, а тому сума середнього заробітку за час затримки, становить 381 538,75 грн. (1149,21 грн. х 332). Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як вбачається з довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на день звільнення, а також з рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 №320/1193/20, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 508 239, 50 грн.(35 051 грн. + 473 188,50 грн.), який складається з грошового забезпечення у розмірі - 35 051 грн. (7%) та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 27 років служби у розмірі 473 188,50 грн. (93%). Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 381 538,75 гривень. Однак, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, стягнення на його користь 354 831 грн. -середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (93% від 381 538,75 грн.). Аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постанові від 30.10.2020 у справі №480/3105/19. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Є.О.Сорочко суддя В.В.Файдюк