Постанова 4821 № 711/14/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1852/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/14/19 Категорія: на ухвалу Казидуб О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Новікова О.М., Секретар Винник І.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 відповідач -Російська Федерація особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2021 року постановлену під головуванням судді Казидуб О.Г. у Придніпровському районному суді м. Черкаси 31.08.2021 року справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - в с т а н о в и в : 02 січня 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовуються позивачем тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 та її донька зареєстровані та проживали у селищі Ясенівське міста Ровеньки Луганської області за адресою: АДРЕСА_1 . З 2013 року донька відвідувала дитячий садочок, але внаслідок збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, була вимушена з донькою з 8 травня 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитися в м. Очаків Миколаївської області, а згодом у АДРЕСА_2 . В даний час проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року у цивільній справі № 711/7768/18 встановлено юридичний факт, що вимушене переселення її доньки ОСОБА_2 в травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. З даного рішення вбачається, що результатом збройної агресії РФ для доньки стала втрата права розпоряджатися та користуватися належним їм житлом, можливості проживати у рідному місті, навчатися у звичному для психологічного здоров`я способі. Після окупації частини Луганської області РФ з ними під впливом російської пропаганди припинили спілкування деякі знайомі та друзі, порушено її налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на її моральному та фізичному стані. Порушено низку її конституційних прав, що завдано незручностей, які вплинули на психічний розвиток дитини, спілкування з однолітками, стан здоров`я, внаслідок чого постійно виникає тривога та переживання, пов`язані із нестабільністю та невпевненістю у завтрашньому дні. Внаслідок збройної агресії РФ проти України, задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободі, особистим правам на свободу пересування, вираження думки, майновим правам, праву на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії РФ, їхнє вимушене переселення із окупованої частини території Луганської області селища Ясенівське, разом із донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у них була своя квартира, усталений побут життя, коло спілкування, їй була завдана матеріальна та моральна шкода. Позивач вважає, що внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області їй завдано істотної шкоди 270 439 грн. (8 528 євро), яка виникла внаслідок того, що кошти, які вони могли отримати від оренди квартири йшли б на її утримання, розвиток, навчання та складаються з: 42 000 + 27 600 + 87 500 = 157 100 грн. (4 954 євро): оренда квартири за адресою: АДРЕСА_4 - 42 000 грн.; оренда квартири за адресою: АДРЕСА_2 - 27 600 грн.; оренда квартири за адресою: АДРЕСА_3 - 87 500 грн. Упущена вигода, яку складають не отримані доходи від передачі квартири АДРЕСА_5 в оренду за період з 08 травня 2014 року по 02 січня 2019 року, яка становить 113 339 грн. (3 574 євро). Також вказує, що донька позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_5 , що завдає їй як моральної, так і матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих доходів, які б позивач могла б реально одержати за звичайних обставин та, які б пішли на її утримання, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене. Вказана квартира на праві власності належить її чоловіку ОСОБА_3 (батькові дитини). Зазначає, що враховуючи характер та обсяг завданих позивачеві моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватись належним їй житлом, спілкуватися з близькими, вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну позивачеві моральну шкоду у сумі 1 631 500 грн., яка на день пред`явлення позову до суду за курсом НБУ є еквівалентом 50 000 євро. У зв`язку з чим позивач просила суд стягнути з РФ на користь ОСОБА_2 - 2 853 900 грн. (90 000 євро) моральної шкоди. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2019 року заочне рішення від 19 квітня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2020 року визначено новий склад суду. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2021 року у відкритті провадження у даній справі - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 31.08.2021 року, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу через систему «Електронний суд» до Черкаського апеляційного суду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник вказує про відсутність судового імунітету у відповідача, посилаючись на норми Закону України «Про міжнародне приватне право». Скаржник зазначає, що Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 року у справі № 711/15/19 зазначив, що учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може бути лише з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважено важених на це осіб, звертаючи увагу, що судом не взято до уваги мовчазну згоду Російської Федерації на її участь у судовому процесі. В апеляційні скарзі скаржник звертає увагу, що суд обмежив позивача у праві на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми як національного законодавства, так і низки міжнародно-правових норм. За таких обставин, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.08.2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. 17.11.2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , в якій представник скаржника просить проводити розгляд апеляційної скарги без її участі. Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу позивача не надходив. Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження по справі відповідає вимогам закону, оскільки судом не допущено порушень норм процесуального права. Згідно ст.129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов?язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги пред?явлено до Російської Федерації - держави, що користується судовим імунітетом, яка через свої компетентні органи згоди на залучення її до участі у справі в суді України, як відповідача, не надала, тому зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом України, що є підставною для відмови у відкритті провадження у справі. За таких встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на підставі ст. 186 ЦПК України слід відмовити у відкритті провадження у даній справі. Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. При постановленні даної ухвали районний суд послався також на вимоги та норми Закону України «Про міжнародне приватне право». Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом не допущено порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали. Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положень про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10.06.1993 року № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції. Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов?язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом. Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено судовий імунітет, згідно до якого пред?явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладання арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. Як передбачено ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами 1 та 2 цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави. Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб?єктності. Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і не підпорядкованість держави іншим державам. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Таким чином, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , що вона звернулася в суд за вирішенням спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди до держави Російської Федерації. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правомірно, з посиланням на відповідні норми законодавства вказав на те, що дипломатичним представником Російської Федерації, згоди на розгляд вказаної цивільної справи в суді України не надано, то зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом України. Згідно до вимог ст.12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом, а отже, і рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Відповідно до положень про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10.06.1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24.04.1963 року. Пред?явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до ст. 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у нормі ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право». 02.01.2019 року позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В позовній заяві позивач просила стягнути з Російської Федерації на її користь - 2 853 900 грн. (90 000 євро) моральної шкоди. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Вказане заочне рішення суду залишено залишено без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 12.06.2019 року. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 12 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд першої інстанції, приймаючи до уваги висновки Верховного Суду, перевіривши доводи позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, постановивши ухвалу від 31.08. 2021 року. Районний суд постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, вказав, що бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб. З метою дотримання норм міжнародного права й норм ЦПК України суди повинні перед вирішенням питання про відкриття провадження у справі надіслати відповідачу у встановленому порядку позовної заяви із додатками і з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва Російської Федерації, як компетентного органу держави Російської Федерації, на розгляд спору в судах України. З`ясування цього питання має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. За відсутності такої згоди іноземна держава не може одержати правового статусу відповідача в цивільному процесу України. Із матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання про відкриття провадження по справі судом першої інстанції був направлений запит від 25.09.2020 року до ГТУЮ у Черкаській області разом з клопотанням про вручення документів у цивільній справі, підтвердженням вручення документів, листом на отримання імунітету та копією позовної заяви з додатками на 15 арк. (а. с. 130-132). Районним судом на адресу ГТУЮ у Черкаській області були направлені повторні запити від 13.01.2021 року (а. с. 133), 26.03.2021 року (а. с. 136) та 20.07.2021 року (а. с. 138) про вручення документів по справі № 711/14/19. Однак, матеріали справи не містять інформації щодо позиції представництва Російської Федерації з приводу даного питання згідно заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Приймаючи до уваги вище викладене, апеляційний суд вважає, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що внаслідок таких обставин, дипломатичним представником Російської Федерації, як компетентним органом держави Російської Федерації згоди на розгляд вказаної цивільної справи в суді України не надано. Тому у суді відсутні підстави для розгляду справи, а отже, провадження у справі не може бути відкрито за таких обставин. Як вбачається із тексту ухвали районний суд послався в обґрунтування ухвали на те, що позовні вимоги пред`явлені до Російської Федерації - держави, що користується судовим імунітетом, яка через свої компетентні органи згоди на залучення її до участі у справі в суді України, як відповідача, не надала, тому дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони обґрунтовані вимогами чинного законодавства. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , на те, що суд при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження по справі, позивач був обмежений у праві на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції абсолютно вірно вказано, що застосування судового імунітету не є відмовою у доступі до правосуддя, оскільки держава не може бути учасником справи у своїх національних судах. Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є законною та обґрунтованою, судом не допущено порушення норм процесуального права, тому відсутні підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції , тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги щодо скасування ухвали суду та направлення матеріалів справи для продовження розгляду . Інших доводів, які б слугували підставою для задоволення вимог апеляційної скарги, апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2021 року про відмову у відкритті провадження по справі залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 06 грудня 2021 року. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.М. Новіков