Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/30631/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3934/21 Справа № 202/30631/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Шклярука Д.С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке згідно затвердженої 11 червня 2018 року нової редакції Статуту, змінило найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк"), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 06 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNL0AE00000069, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 24 295,34 доларів США під 10,08 % річних з кінцевим терміном повернення до 05 вересня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 вересня 2007 року між банком та позичальником було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль «Мазда-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, 20 жовтня 2010 року АТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент-Банк" уклали договір поруки № 167, за яким поручитель зобов`язався перед кредитором нести солідарну відповідальність за виконання позичальником договірних зобов`язань в розмірі 10 000,00 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 11 грудня 2012 року в неї утворилася заборгованість перед банком в розмірі 18 068,44 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 3 037,17 доларів США - за процентами; 488,11 доларів США - за комісією; 1 389,52 доларів США - за пенею. Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 в розмірі 18 068,44 доларів США; стягнути з відповідачів у солідарному порядку 10 000,00 грн. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник вжила всіх можливих заходів для належного виконання зобов`язання за кредитним договором, а саме: за умови утворення заборгованості та неможливості повернення кредитних коштів в рахунок погашення боргу передала банку транспортний засіб. Однак позивачем не були своєчасно вжиті всі заходи для реалізації заставного майна та безпідставно нарахована заборгованість за кредитним договором. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ПАТ "Акцент-Банк" скасовано та в означеній частині закрито провадження у справі. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що умовами кредитного договору визначений порядок виконання позичальником зобов`язань і вказаний договір не містить такого способу виконання як передача кредитору автомобіля, внаслідок чого боржник у подальшому звільняється від виконання договірних зобов`язань. Згідно з пунктом 17.11 договору застави передача банку предмета застави не звільняє боржника від обов`язку погашати заборгованість за кредитом. У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 станом на 11 грудня 2012 року в розмірі 16 768,92 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - тіло кредиту; 3 037,17 доларів США - проценти; 488,11 доларів США - комісія за користування кредитом; 2 000,00 грн. - пеня за несвоєчасне виконання умов договору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами кредитного договору визначений порядок виконання зобов`язань позичальником, і вказаний договір не містить такого способу виконання як передача кредитору автомобіля, внаслідок чого боржник у подальшому звільняється від виконання договірних зобов`язань. Крім того, згідно з пунктом 17.11 договору застави передача банку предмета застави не звільняє боржника від обов`язку погашати заборгованість за кредитом. 18 жовтня 2012 року предмет застави (автомобіль «Мазда-6»), який у 2010 році відповідач в добровільному порядку передала для реалізації банку, був відчужений за 84 000,00 грн., що еквівалентно 10 509,20 доларам США, з яких: 5 162,50 доларів США банк зарахував на погашення пені; 436,73 доларів США - комісії; 4 909,97 доларів США - процентів. Оскільки грошових коштів від продажу вказаного майна було недостатньо для погашення всієї кредитної заборгованості, то місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на викладене позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. При цьому, врахувавши вимоги частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд вважав за необхідне зменшити розмір пені з 1 389,52 доларів США до 2 000,00 грн., що еквівалентно 100,00 доларам США. Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. У запереченнях на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року переглядається судом апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судами встановлено, що 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNL0AE00000069, за умовами якого позичальник отримала кредит на придбання автомобіля. Згідно з пунктом 2.2.8 кредитного договору у разі невиконання зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язується надати банку будь-яке майно за узгодженням з банком для погашення заборгованості, що оформляється відповідним договором застави або закладу. Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що банк зобов`язався надати кредитні кошти на строк з 06 вересня 2007 року по 05 вересня 2012 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 24 295,34 доларів США на такі цілі: 16 984,98 доларів США - на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також в розмірі 6,81 доларів США - для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу та договору особистого страхування на строк до 05 вересня 2008 року - в сумі 1 188,95 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту - в розмірі 169,85 доларів США, та в розмірі 5 944,74 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, визначеним пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою відсотків в розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль «Мазда-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно з пунктом 17.10 договору застави у випадку порушення заставодавцем будь-якого із зобов`язань за кредитним договором чи/або заставодавцем за цим договором заставодавець зобов`язаний: доставити предмет застави за адресою, зазначеною в пункті 34.8 цього договору, в термін 7 днів з моменту пред`явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, термін сплати якої настав (у тому числі за кредитом, відсотками, іншими платежами), а також неустойки. В іншому випадку заставодержатель має право здійснити доставку предмета застави за вказаною адресою своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов`язані з доставкою предмета застави, несе заставодавець. 04 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про добровільну передачу предмета застави на реалізацію. 16 лютого 2010 року ОСОБА_1 видала на ім`я АТ КБ "ПриватБанк" довіреність, якою надала банку право від свого імені переоформити автомобіль «Мазда-6» на третіх осіб. З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості 08 червня 2010 року за актом приймання-передачі відповідач добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти транспортний засіб для його реалізації. 18 жовтня 2012 року переданий у заставу автомобіль банк реалізував за 84 000,00 грн., що еквівалентно 10 509,20 доларам США, з яких: 5 162,50 доларів США було зараховано на погашення пені; 436,73 доларів США - комісії; 4 909,97 доларів США - процентів. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 11 грудня 2012 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 068,44 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - тіло кредиту; 3 037,17 доларів США - проценти; 488,11 доларів США - комісія; 1 389,52 доларів США - пеня. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник вжила всіх можливих заходів для належного виконання зобов`язання за кредитним договором, а саме: за умови утворення заборгованості та неможливості повернення кредитних коштів в рахунок погашення боргу передала банку транспортний засіб. Однак позивачем не були своєчасно вжиті всі заходи для реалізації заставного майна та безпідставно нарахована заборгованість за кредитним договором. Однак, колегія суддів у повній мірі не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, третьою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України "Про заставу"). Згідно зі статтею 24 Закону України "Про заставу" у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-2387цс15 наведено такі висновки щодо застосування норм права. Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (частина перша цієї статті). Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов`язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов`язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов`язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України). Таким чином, ураховуючи суть взаємопов`язаних кредитних і заставних зобов`язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації породжує для кредитора обов`язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора. Ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов`язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому зобов`язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняються. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Судом апеляційної інстанції установлено, що 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNL0AE00000069, за умовами якого позичальник отримала кредит на придбання автомобіля. Згідно з пунктом 2.2.8 кредитного договору у разі невиконання зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язується надати банку будь-яке майно за узгодженням з банком для погашення заборгованості, що оформляється відповідним договором застави або закладу. Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що банк зобов`язався надати кредитні кошти на строк з 06 вересня 2007 року по 05 вересня 2012 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії в розмірі 24 295,34 доларів США на такі цілі: 16 984,98 доларів США - на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також в розмірі 6,81 доларів США - для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу та договору особистого страхування на строк до 05 вересня 2008 року - в сумі 1 188,95 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту - в розмірі 169,85 доларів США, та в розмірі 5 944,74 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, визначеним пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою відсотків в розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору. АТ КБ "ПриватБанк" належним чином виконав взяті на себе зобов`язання передбачені умовами кредитного договору в частині видачі кредитних коштів. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види зв`язності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно з п.1.2.1 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне й повне відображення всіх операцій банку та надання користувачам інформації про стан активів і зобов`язань, власний капітал, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність. Пунктом 5.1 Положення визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Тобто, виписка є доказом видачі кредитних коштів АТ КБ "ПриватБанк" відповідачу. В матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані про те, що відповідач не отримував кредитні кошти за кредитним договором та відповідно до статті 81 ЦПК України відповідач не надав суду доказів на підтвердження цього. Також, відповідач приступив до виконання кредитного договору та на протязі тривалого часу сплачував кошти по кредитному договору, а тому своїми діями (здійснюючи щомісячні платежі) визнав умови кредитного договору. Отже, факт отримання кредиту підтверджується фактичним виконанням умов кредитного договору щодо повернення коштів. Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_1 про те, що позивачем не надало доказів на підтвердження отримання нею кредиту. Крім того, установлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль «Мазда-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно з пунктом 17.10 договору застави у випадку порушення заставодавцем будь-якого із зобов`язань за кредитним договором чи/або заставодавцем за цим договором заставодавець зобов`язаний: доставити предмет застави за адресою, зазначеною в пункті 34.8 цього договору, в термін 7 днів з моменту пред`явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, термін сплати якої настав (у тому числі за кредитом, відсотками, іншими платежами), а також неустойки. В іншому випадку заставодержатель має право здійснити доставку предмета застави за вказаною адресою своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов`язані з доставкою предмета застави, несе заставодавець. 04 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про добровільну передачу предмета застави на реалізацію. 16 лютого 2010 року ОСОБА_1 видала на ім`я АТ КБ "ПриватБанк" довіреність, якою надала банку право від свого імені переоформити автомобіль «Мазда-6» на третіх осіб. З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості 08 червня 2010 року за актом приймання-передачі відповідач добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти транспортний засіб для його реалізації. 18 жовтня 2012 року переданий у заставу автомобіль банк реалізував за 84 000,00 грн., що еквівалентно 10 509,20 доларам США, з яких: 5 162,50 доларів США було зараховано на погашення пені; 436,73 доларів США - комісії; 4 909,97 доларів США - процентів. Згідно з наданим банком розрахунком станом на 11 грудня 2012 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 068,44 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - тіло кредиту; 3 037,17 доларів США - проценти; 488,11 доларів США - комісія; 1 389,52 доларів США - пеня. Отже, банк нарахував передбачені договором проценти за користування кредитом, а також неустойку станом на 11 грудня 2012 року, тобто й після спливу визначеного цим договором строку кредитування. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відчуживши предмет застави більш ніж через два роки з моменту прийняття його для подальшої реалізації, банк допустив прострочення кредитора, у зв`язку з чим не мав права нараховувати проценти за час такого прострочення. Визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк", колегія суддів виходить з наступного. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року було витребувано у АТ КБ "ПриватБанк": виписку з особового рахунку за кредитним договором № DNL0АЕ00000069 від 06 вересня 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 з обов`язковим наданням письмової інформації із зазначенням дат та розміру сум, внесених платежів з моменту укладення вказаного договору по день виготовлення такого документу з інформацією про зарахування коштів від продажу автомобіля MAZDA 6, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 на погашення складових заборгованості (тіло, відсотки, комісія, пеня та ін.); письмові докази реалізації ПАТ КБ "ПриватБанк" предмету застави - автомобіля MAZDA 6, 2003 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та зарахування коштів від його реалізації в рахунок погашення боргу за кредитним договором з обов`язковим наданням письмової інформації із зазначенням складових погашеної заборгованості (тіла кредиту, відсотків, пені, комісії - пункту договору на підставі якого здійснювалось таке зарахування); письмові докази на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредиту саме в розмірі 18 350,58 доларів США, укладення договорів страхування та сплату відповідних страхових платежів. На виконання ухвали апеляційного суду АТ КБ "ПриватБанк" було надано: копію договору страхування наземного транспорту № DNL0AE00000069 від 06 вересня 2007 року (т.3 а.с.121-122); копію договору особистого страхування № DNL0AE00000069 від 06 вересня 2007 року (т.3 а.с.125-126); виписку № 29093058295302 та меморіальні ордери на підтвердження зарахування коштів після реалізації авто (т.3 а.с.118); виписку № 22032057092520 та меморіальні ордери на підтвердження видачі кредитних коштів; розрахунок заборгованості із зазначенням надходження коштів після продажу предмета застави та розподілу їх згідно умов пункту 3.3 кредитного договору (т.3 а.с.119-120). Відповідно до умов пункту 3.3 кредитного договору № DNL0AE00000069 від 06 вересня 2007 року кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитним договором, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно з пп.2.2.9, 2.3.8 цього договору, далі - пені згідно з розділом 4 цього договору, далі - простроченої комісії за кредитом, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом. Так, з матеріалів справи убачається, що після продажу предмета застави (автомобіля) - 18 жовтня 2012 року на погашення заборгованості надійшла сума в розмірі 10 509,20 доларів США, яка була розподілена на погашення заборгованості згідно пункту 3.3 кредитного договору, а саме: погашення пені - 5 162,50 доларів США, погашення комісії - 436,73 доларів США, погашення відсотків за користування кредитом - 4 909,97 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості та меморіальними ордерами (т.3 а.с.118). Колегія суддів звертає увагу, що згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на 16 лютого 2010 року, тобто на момент прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, заборгованість за тілом кредиту становила 2 407,95 доларів США, заборгованість за процентами - 759,56 доларів США, заборгованість по пені - 87,77 доларів США, заборгованість по комісії - 128,45 доларів США. Таким чином, встановивши ухилення кредитора від реалізації предмета застави протягом більше двох років і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, що кваліфікується як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов`язання, та призводить до прострочення кредитора, колегія суддів приходить до висновку, що кредитор з 16 лютого 2010 року міг задовольнити свої вимоги за рахунок реалізації предмета застави, однак зволікав з цим, чим допустив збільшення збитків (заборгованості). Отже, з урахуванням розрахунку заборгованості та реалізації предмета застави за 10 509,20 доларів США, яка була розподілена на погашення заборгованості по пені - 5 162,50 доларів США, по комісії - 436,73 доларів США та відсотків за користування кредитом - 4 909,97 доларів США, колегія суддів приходить до висновку, що станом на 16 лютого 2010 року заборгованість позичальника перед кредитором по пені та процентам відсутня, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зобов`язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняються, а тому приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 станом на 16 лютого 2010 року в розмірі 13 153,64 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту. Посилання ОСОБА_1 на те, що АТ КБ "ПриватБанк" не надало доказів на підтвердження отримання нею кредиту саме в розмірі 18 350,58 доларів США, укладення договорів страхування та сплату відповідних страхових платежів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1 щодо безпідставності позовних вимог позивача про стягнення з неї комісії, оскільки умови кредитного договору № DNL0АЕ00000069 від 06 вересня 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , не містять обов`язку позичальника у разі порушення будь-якого зобов`язання, передбаченого цим договором, сплачувати комісію. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належним чином не мотивував відхилення заперечень відповідача проти позову, зокрема в частині стягнення заборгованості за процентами, комісії та пені. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 станом на 16 лютого 2010 року в розмірі 13 153,64 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити. На підставі статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 031,71 грн. (1443,67 + 1588,04 = 3031,71). Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати та ухвалити в цій частині нове. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 станом на 16 лютого 2010 року в розмірі 13 153,64 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 031,71 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко