Постанова Київський апеляційний суд № 752/3394/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/3394/16-ц Головуючий у І інстанції - Колдіна О.О. апеляційне провадження №22-ц/824/2266/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - встановив: У березні 2016 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Сафір Ф.О. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачів на користь банку солідарно заборгованість за кредитним договором №К2НСАN24260614 від 07 липня 2008 року у розмірі 57 988,69 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 07 липня 2008 року уклали кредитний договір №K2HCAN24260614, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 49 353,02 грн на термін до 06 липня 2015 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами у строк та в порядку, встановлених договором. Зауважує, що відповідач ОСОБА_1 не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором та не здійснила погашення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 16 лютого 2016 року має заборгованість у загальному розмірі 57 988,69 грн, яка складається з: 16 994,48 - заборгованість за тілом кредиту; 7,22 грн - заборгованість за відсотками; 37 987,53 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина; 2 749,46 грн - штраф (процентна складова). У забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель несе солідарну відповідальність з боржником за виконання зобов`язань за кредитним договором. На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 29 грудня 2021 року представник позивача АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що у зв`язку з невиконанням обов`язків за кредитним договором, а саме виникненням простроченої заборгованості, відповідачем заставний автомобіль було передано банку та реалізовано за 15 000 грн. Зауважує, що кошти від реалізації предмета застави направлено на погашення заборгованості, що підтверджується випискою по кредитному рахунку № НОМЕР_1 . Вказує, що надана виписка по рахунку № НОМЕР_1 відображує надходження коштів від ОСОБА_1 на погашення боргу і зазначення «вхідний залишок» - 0 не означає відсутність заборгованості, а підтверджує відповідність сплачених коштів до зарахувань на відповідні рахунки по сплаті окремо тіла кредиту, відсотків, пені тощо, тобто сплачена сума відповідає зарахованим платежам. Посилається на те, що позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором від 07 липня 2008 року зазначені з урахуванням суми від реалізації заставного автомобіля, проте судом першої інстанції не було досліджено розрахунок заборгованості, в якому чітко відображається зарахування 11 листопада 2013 року 15 000 грн в рахунок погашення заборгованості наступним чином: 7 500 грн - прострочене сальдо, 5 988 грн - пеня; 1 512 грн - штрафи/витрати банку відповідно до пункту 6.2.7 кредитного договору. Уважає, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, фактично звільнив відповідачів від виконання зобов`язань за кредитним договором. 10 травня 2022 року апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Уважає, що розрахунок заборгованості позивача не містить даних щодо реалізованого банком заставного автомобіля. При цьому, вказує, що станом на 24 лютого 2020 року сальдо, тобто різниця між виданими та сплаченими кредитними коштами, складає 0 грн. Також посилається на відсутність вартості реалізованого автомобіля в жодному з наданих позивачем документів. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, визначеними главою І розділу V ЦПК України. За змістом частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що заставний автомобіль було реалізовано за 15 000 грн і кошти були направлені на погашення кредиту та зараховані 11 листопада 2013 року на кредитний рахунок № НОМЕР_1 , хоча при зверненні до суду зазначені кошти не були включені до розрахунку заборгованості. Крім того, відповідно до наданої позивачем виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 вихідне сальдо за кредитом становить 0, тобто заборгованість відсутня. Проте, колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 07 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір №K2HCAN24260614, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 49 353,02 грн на термін до 06 липня 2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20,04%, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитним коштами в строки та в порядку, встановлених договором. Згідно пункту 17.1.10 кредитного договору ОСОБА_1 відкрито транзитний рахунок № НОМЕР_1 . У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №K2HCAN24260614 від 07 липня 2008 року того ж дня між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель взяв на себе зобов`язання перед кредитором солідарно нести відповідальність за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, пені, винагород, штрафів, відшкодування збитків. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено заставою транспортного засобу, про що зазначено у кредитно-заставному договорі, та порукою на підставі договору поруки, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 07 липня 2008 року. Відповідно до пункту 17.9 кредитно-заставного договору (далі - Договір) предметом застави є автомобіль Chery Amulet A15, 2008 року випуску, який належить на праві власності позичальнику, вартістю 45 000 грн за погодженням сторін на дату підписання договору. Пунктом 7.1 Договору визначено, що застава забезпечує вимоги банку щодо виконання позичальником всіх його грошових зобов`язань за цим договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і у такому порядку, як встановлено в цьому договорі із змінами та доповненнями до нього, внесеними протягом строку його дії («забезпечені вимоги»). Відповідно до пункту 17.11 Договору розмір забезпечених вимог станом на дату підписання договору становить 106 071 грн, плюс нараховані проценти та винагороди, а також інші суми, що можуть підлягати сплаті позичальником за договором. Пунктом 12.1 Договору визначено, що для цілей договору подією дефолту вважається будь-яка з наступних подій, зокрема: затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць; перевищення заборгованості більш як на 10% суми наданого кредиту; несплата позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту. Відповідно до пункту 12.2.1 Договору у разі настання події дефолту банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов`язань за договором. Позичальник зобов`язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у пункті 17.13 Договору, протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі (пункт 12.2.2 Договору). Відповідно до пункту 12.2.6 Договору, якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов`язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати в повному обсязі усі інші грошові зобов`язання за договором, а банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій, зокрема: здійснити одностороннє розірвання договору; розірвати договір в судовому порядку; звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному у пункті 13 Договору. Пунктом 13.1 Договору визначено, що після настання події дефолту та спливу строку, встановленого у статті 12.2.5 Договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог. Пунктом 13.2 Договору передбачено, що, не застосовуючи судових процедур, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж наступних варіантів: передача предмета застави у власність банку для задоволення і погашення забезпечених вимог; продаж предмета застави банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства України; звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення договору); будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України. При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом його продажу, банк встановлює початкову ціну предмета застави в розмірі оціночної вартості, встановленої банком, але не нижче 50% від повної вартості згідно з пунктом 17.10 Договору. Відповідно до пункту 13.3.2 Договору договір купівлі-продажу предмета застави укладається банком від імені позичальника і є юридичною підставою для набуття покупцем права власності на предмет застави. Протягом 10 днів з моменту продажу предмета застави, банк зобов`язується надати позичальнику письмовий звіт про результати продажу. Пунктом 13.3.3 Договору визначено, що відповідно до статті 237 ЦК України під час звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку, шляхом його продажу або набуття на нього банком права власності, позичальник уповноважує банк (в особі його уповноважених осіб), на його власний розсуд, від імені позичальника здійснювати будь-які дії, необхідні для відчуження, зняття з обліку, реєстрації, перереєстрації предмету застави, в тому числі: укладати договір купівлі-продажу предмету застави на умовах, визначених банком на власний розсуд; оформляти право власності банку на предмет застави; бути представником позичальника в усіх органах влади і управління, установах та підприємствах усіх форм власності; підписувати та подавати будь-які заяви і документи, сплачувати податки, збори і всі необхідні платежі, отримувати транзитні номери, документи і грошові кошти за проданий чи набутий у власність предмет застави, проводити техогляд, отримувати оригінал/дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, видавати довіреність, здійснювати всі необхідні дії, пов`язані зі зняттям з обліку, реєстрацією в органах Державтоінспекції предмету застави. Сторони Договору погодили, що після звернення стягнення на предмет застави забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення або, за відсутності такої згоди, незалежним експертом, призначеним банком на його власний розсуд (пункт 13.6 Договору). У разі продажу предмета застави в позасудовому порядку всі суми, виручені в результаті такої реалізації, використовуються в першу чергу для відшкодування всіх витрат (включаючи витрати на юридичні послуги), яких банк зазнав у зв`язку із зверненням стягнення на предмет застави. Будь-які кошти, що залишаються після відшкодування вказаних витрат, використовуються для погашення інших забезпечених вимог. У разі, якщо таких сум недостатньо для повної сплати всіх забезпечених вимог, непогашена частина забезпечених вимог становить заборгованість позичальника перед банком, яка негайно належить до сплати банку. У такому разі банк має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна позичальника (пункт 13.7 Договору). Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою та порукою (частина перша статті 546 ЦК України). Стаття 572 ЦК України визначає, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За загальними правилами, встановленими нормами статей 526, 530, 611, 629 цього Кодексу, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та у встановлений строк, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За правилами, встановленими частинами другою, третьою статті 612 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки, а за приписом частини другої статті 1050 цього Кодексу прострочення позичальником повернення чергової частини позики (кредиту) кореспондує праву позикодавця (кредитодавця) вимагати дострокового повернення частини позики (кредиту), що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. За приписами пунктів 1, 2 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Після спливу строку дії договору припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пенею. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №14-318цс18, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно пункту 13.2 Договору від 07 липня 2008 року позивач має право позасудового звернення стягнення заставного майна. Як убачається з матеріалів справи, у зв`язку з простроченням позичальником сплати щомісячних платежів, останній добровільно передав, а уповноважений працівник банку прийняв предмет застави, що підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу, який в подальшому реалізувавза 15 000 грн. Кошти були направлені на погашення кредиту та зараховані 11 листопада 2013 року на кредитний рахунок № НОМЕР_1 наступним чином: 7 500 грн - прострочене сальдо, 5 988 грн - пеня; 1 512 грн - штрафи/витрати банку відповідно до пункту 6.2.7 кредитного договору. Зарахування коштів у розмірі 15 000 грн від продажу предмета застави в рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором підтверджується меморіальним ордером від 11 листопада 2013 року, розрахунком заборгованості та випискою по транзитному рахунку № НОМЕР_1 , наданими позивачем. Отже, необґрунтованими є висновки суду, що банком при зверненні до суду не було враховано кошти від реалізації предмета застави. Окрім того, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не оспорювали звернення стягнення на предмет застави, зокрема, з підстав встановлення його вартості у розмірі 15 000 грн, при цьому продовжуючи сплачувати кошти на погашення кредитної заборгованості після продажу заставного автомобіля, а тому аргументи доводів відзиву в цій частині не беруться колегією суддів до уваги. 21 травня 2015 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з повідомленням про наявність у позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 51 303,25 грн, у тому числі: 16 994,48 грн - заборгованість за кредитом; 7,21 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 34 301,56 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Також у повідомленні зазначено про необхідність погасити прострочену заборгованість у термін не пізніше 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення. У разі не сплати простроченої заборгованості банк вимагає повернути всю суму кредиту у повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції. Згідно розрахунку заборгованості станом на 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 57 988,69 грн, яка складається з: 16 994,48 - заборгованість за тілом кредиту; 7,22 грн - заборгованість за відсотками; 37 987,53 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина; 2 749,46 грн - штраф (процентна складова). Таким чином, у зв?язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов?язань з повернення кредиту та сплати процентів, банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку 11 листопада 2013 року та відповідно до умов Договору у разі недостатності коштів від реалізації предмета застави для повної сплати всіх забезпечених вимог, мав право негайно отримати непогашену частину заборгованості позичальника перед банком (пункт 13.7 Договору). З повідомленням про повернення заборгованості до позичальника та поручителя банк звернувся 21 травня 2015 року, а отже змінив строк виконання зобов`язання. Отже, після 26 травня 2015 року банк не мав права нараховувати позичальнику відсотки, пеню та штрафні санкції. Проте, розрахунок заборгованості проведений позивачем станом на 16 лютого 2016 року та не відображає суму заборгованості позичальника за 2015 рік, містить відомості про наявну заборгованість по 29 вересня 2014 року включно та вже станом на 16 лютого 2016 року. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи відомостей про розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на травень 2015 року, при цьому заборгованість нарахована банком станом на 16 лютого 2016 року знаходиться поза межами строку кредитування, колегія суддів уважає за доцільне виходити з вимог про стягнення заборгованості станом на 29 вересня 2014 року у розмірі 51 840,02 грн, що складається з: 16 994,48 - заборгованість за тілом кредиту; 7,22 грн - заборгованість за відсотками; 31 838,86 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина; 2 749,46 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи те, що отримання ОСОБА_1 кредиту у розмірі та на умовах, визначених кредитно-заставним договором від 07 липня 2008 року, підтверджується матеріалами та не заперечується учасниками справи, при розрахунку заборгованості банком враховано 15 000 грн, отриманих за рахунок звернення стягнення на заставне майно, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 16 994,18 грн та відсотків у сумі 7,22 грн. Щодо стягнення пені та штрафів, то апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Згідно пункту 14.3 Договору у випадку порушення позичальником зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого статтею 6.2.4 Договору, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються. У разі якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України). Отже, зміст частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Відповідно до розрахунку заборгованості банк станом на 29 вересня 2014 року визначив розмір пені у сумі 31 838,86 грн, що майже у двічі перевищує розмір основної заборгованості. У зв`язку з тим, що розмір нарахованої банком пені майже в два рази перевищує розмір основної заборгованості (16 994,48 грн + 7,22 грн), а також беручи до уваги, що позивачем звернуто стягнення на предмет застави автомобіль Chery Amulet A15, 2008 року випуску, який належав позичальнику, колегія суддів доходить висновку про можливість зменшити розмір пені до розміру основного зобов`язання 17 001,70 грн. За змістом пункту 14.9 Договору при порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання за договором понад 30 календарних днів, банк має нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн плюс 5% від суми невиконаного зобов`язання. Таким чином, у зв`язку з порушення позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором понад 30 календарних днів, обґрунтованими є вимоги про стягнення штрафу у фіксованій частині - 250 грн та відсоткової у розмірі 1 700,17 грн ((16 994,48 + 7,22 + 17 001,70) * 5%). Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 у зв`язку з неповним виконання своїх зобов`язань за кредитним договором має заборгованість перед банком станом на 29 вересня 2014 року у загальному розмірі 35 953,57 грн, яка складається з: 16 994,48 - заборгованість за тілом кредиту; 7,22 грн - заборгованість за відсотками; 17 001,70 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 грн - штраф (фіксована частина; 1 700,17 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб. Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника. Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання. Як зазначено вище, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №K2HCAN24260614 07 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким поручитель взяв на себе зобов`язання перед кредитором солідарно нести відповідальність за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, пені, винагород, штрафів, відшкодування збитків. За змістом пунктів 5, 6 договору поруки у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного(-их) зобов`язання(-ь). Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. Положеннями пунктів 11, 12 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Отже, оскільки умовами договору поруки, а саме пунктом 12, сторони погодили, що порука припиняється зі спливом 5 років після настання терміну повернення кредиту, у даному випадку після 26 травня 2015 року, станом на час звернення банку до суду з цим позовом порука є чинною, а тому поручитель разом з позичальником несуть відповідальність за порушення зобов`язання за кредитним договором солідарно. При цьому, ОСОБА_2 в частині поруки жодних доводів не навів, протягом розгляду справи вимог про визнання поруки припиненою не заявляв. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції, правильно встановивши, що кошти від реалізації предмета застави у розмірі 15 000 грн були зараховані 11 листопада 2013 року на кредитний рахунок, дійшов помилкового висновку, що при зверненні до суду зазначені кошти не були включені до розрахунку заборгованості, оскільки врахування банком цих коштів при обрахунку заборгованості підтверджуються як самим розрахунком, так і меморіальним ордером та випискою по рахунку. Також необґрунтованим є висновок місцевого суду, що відповідно до наданої позивачем виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 вихідне сальдо за кредитом становить 0, тобто заборгованість відсутня з огляду на те, що вказана виписка по рахунку не відображає розмір заборгованості за кредитним договором, а лише відтворює зараховані на транзитний рахунок № НОМЕР_1 суми на погашення заборгованості. Отже, з урахуванням наведених обставин, місцевий суд не надав належної оцінки доводам позивача та зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням основних принципів цивільного процесуального законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню по 427,18 грн судового збору за подання позовної заяви та по 640,77 грн за подання апеляційної скарги, а всього по 1 067,95 грн з кожного. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни- задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІПН: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІПН: НОМЕР_3 ; адреса: 32445, Хмельницька область, Дунаєвецький район, с. Маків) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570; МФО: 305299; юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30) солідарно заборгованість за кредитним договором №К2НСАN24260614 від 07 липня 2008 року у розмірі 35 953,57 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 1 067,95 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги всього у розмірі 1 067,95 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник