Постанова 4806 № 305/2048/19

Справа № 305/2048/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 листопада 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Готри Т.Ю., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Бочко Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Тячівської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Рахівської РДА Закарпатської області в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2020 року, ухвалене головуючою суддею Марусяк М.О., за позовом ОСОБА_1 до Рахівської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності на самочинне будівництво, встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Рахівської міської ради Закарпатської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності на самочинне будівництво. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, він являється власником земельної ділянки, розміром 0,0101 га, розташованої по АДРЕСА_1 . У 2014 - 2015 роки ним на власній земельній ділянці, збудовано нежитлову будівлю - магазин, ступінь готовності якого 100%. 12 січня 2019 року, техніком з інвентаризації нерухомого майна виготовлено технічний паспорт на даний об`єкт нерухомості. Він звернувся до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області щодо прийняття в експлуатацію будівлі магазину. На вказане звернення отримано відповідь, що будівництво магазину здійснено без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, зокрема, без розробленої та затвердженої проектної документації, зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт або поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, щодо об`єктів з незначними наслідками СС1. Управлінням ДАБІ у Закарпатській області, відмовлено у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та запропоновано визнати право власності на збудований об`єкт на підставі рішення суду. Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівлі магазину від 17.01.2019, складеного експертом Богуняком М.М., будівля магазину по АДРЕСА_1 відповідає вимогам державних будівельних норм, тобто встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації. Вартість вказаного нерухомого майна становить 556007 гривень. Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю магазина, площею 120,69 кв.м., що у схематичному плані земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку значиться під літерою "А1" розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0101 га., кадастровий номер: 2123610100:04:003:0021. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2020 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю магазина, площею 120,69 кв.м., що у схематичному плані земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку значиться під літерою "А1" розташованого по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 0,0101 га, кадастровий номер: 2123610100:04:003:0021. Тячівська місцева прокуратура подала апеляційну скаргу в інтересах держави в інтересах держави в особі Рахівської РДА Закарпатської області в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури, яка не брала участі в справі, проте оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та інтереси ради. При цьому зазначає, що ОСОБА_2 на належній йому земельній ділянці в період 2014-2015 роки самочинно збудував магазин площею 120,69 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 . Такий об`єкт зведено позивачем самочинно і є нерухомим майном комерційного призначення, при цьому його будівництво розпочато без належного дозволу, без затвердження проекту, без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію, а також його збудовано на земельній ділянці, відведеній для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), цільове призначення якої 18.02.2019 (після фактичного завершення будівництва) змінено для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Вимогами ч. 2 ст. 331 ЦК України, ст. 182 ЦК України та ч. 2 ст. З та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових орав на нерухоме майно та їх обтяжень», всі об`єкти нерухомого майна після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації, та лише після цього особа набуває право власності на неї. Визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Таким чином, звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалась та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось. А натомість, управлінням ДАБІ у Закарпатській області на звернення (а не подану декларацію) позивача надано роз`яснення про форму та порядок вчинення дій. Вказане свідчить про відсутність позасудового вирішення позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства питання введення в експлуатацію об`єкта самочинного будівництва, а відтак і про відсутність спору. Адже, позивачем невірно обрано спосіб захисту права власності, шляхом визнання права власності на самочинне будівництва, оскільки останньому необхідно було звернутися до суду із вимогою про визнанням незаконною відмови у видачі сертифікату. Що стосується технічного паспорту, на який посилається позивач, то слід зазначити, що такий не є документом дозвільного характеру, на підставі якого розпочинається будівництво чи вводиться об`єкт в експлуатацію. Технічний паспорт є лише результатом комплексу робіт щодо обмірювання уже збудованого об`єкта нерухомого майна з визначення його складу. А звіт про проведення технічного обстеження від 17.01.2019 не є тим допустимим доказом дотримання будівельних, санітарних, протипожежних норм, стандартів і правил, відповідності розробленій та затвердженій в установленому законодавством порядку проектній документації стосовно зазначеного об`єкта будівництва та врахування вимог безпечності об`єкта з огляду на передбачуваний характер його експлуатації та числа доступу людей до нього, які, відповідно, можуть давати підстави для висновку щодо необхідності прийняття даного об`єкта будівництва до експлуатації. Однак судом першої інстанції визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Суд першої інстанції взяв на себе повноваження притаманні в даному випадку органу контролю, оскільки визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку є винятковим способом захисту, а вразі визнання судом такого права необхідна наявність ряду факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури, додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Частиною 3 статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначені органи архітектурно-будівельного контролю, до яких належать, зокрема, органи, уповноважені державою здійснювати функції забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, а також контролю за дотриманням містобудівного законодавства. Відповідно до п.4 Положення про відділ житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Рахівської РДА від 03.03.2020 № 88, основними завданнями відділу є: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району, проведення експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури норм і правил забудови населених пунктів, здійснення контролю за їх реалізацією; забезпечення на території району реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства насамперед щодо організації і здійснення заходів з його реформування. З огляду на наведене, саме Рахівська райдержадміністрація в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури є уповноваженим державою органом, що здійснює захист інтересів держави у вказаній сфері, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю. Тячівська місцева прокуратура зазначає, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав в судовому порядку за ОСОБА_2 права власності на будівлю нежитлової будівлі - магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 120, 69 кв.м., порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття/неприйняття об`єкта в експлуатацію відноситься до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області за участі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської райдержадміністрації. Через те, що Рахівську РДА в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури, всупереч вимогам ст. 51 ЦПК України, не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача, то це позбавило її можливості своєчасно оскаржити рішення суду з метою захисту інтересів держави. Оскільки органи, уповноважені державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, а тому прокурор вступив у вказану справу в інтересах Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури шляхом подання апеляційної скарги, так як останньою не вжито заходи цивільно-правового характеру. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24.03.2021 року залучено до участі в розгляді даної справи ОСОБА_1 як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача ОСОБА_2 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів, вважає що така підлягає задоволенню, за наступних доводів. Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_2 являється власником земельної ділянки, площею 0,0101 га., кадастровий номер: 2123610100:04:003:0021, розташованої по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 156670749 від 18.02.2019. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 у 2015 році побудував новий об`єкт нерухомого майна - будівлю магазину, загальною площею 120,69 кв.м., що стверджується технічним паспортом, виготовленим техніком з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна будівля зведена позивачем з дотриманням будівельних норм і правил, і відповідає вимогам надійності і безпечної експлуатації, дії позивача не порушують прав та інтересів інших осіб, спору стосовно будівлі не має, а тому є всі підстави для задоволення позову. Однак апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Аналіз норм ЦК України, які регулюють відносини права власності, вказує на те, що право власності це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту. Згідно статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні норми чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», частинами п`ятою та восьмою статті 39 якого встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. З аналізу даної норми слідує, що відповідач це особа, на яку вказує позивач в позовній заяві, як на порушника своїх прав. Тому, саме позивач визначає до кого пред`явити позов. Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у такому позові відмовляє. Пред`являючи позов про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю магазину, ОСОБА_2 в якості відповідача зазначив Рахівську міську раду. Інших осіб, в порядку вимог ст. 51 ЦПК України до справи у якості співвідповідачів не залучалося. Перед зверненням з позовом у суд, ОСОБА_2 отримав від Управління ДАБІ в Закарпатській області лист від 10.05.2019р. з якого вбачається, що розглянуто його звернення та копії наданих матеріалів щодо прийняття в експлуатацію будівлі магазину. Повідомлено, що через здійснення будівництва будівлі магазину без належних дозвільних документів, буде відмовлено йому в реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Запропоновано визнати право власності на збудований об`єкт на підставі рішення суду, а.с.

6. Аналіз змісту даного листа Управління ДАБІ в Закарпатській області свідчить про те, що ОСОБА_2 звертався до ДАБІ зі зверненням до якого долучив певні матеріали стосовно прийняття в експлуатацію самочинно збудованої будівлі магазину. Тоді як повинен був подати заповнену декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками (СС1), пункт 17 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» (затвердженого у редакції постанови КМ України від 08.09.2015 р. № 750). Проте, орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації не приймав рішення про повертає її замовнику (його уповноваженій особі), з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації. Такі відомості про повернення декларації не були внесені до Реєстру будівельної діяльності, пункти 18, 19 цього Порядку. Рішення органу державного архітектурно-будівельного контролю про повернення декларації не було оскаржено ОСОБА_2 до ДІАМ у порядку нагляду або оскаржено до суду, пункт 21 цього Порядку. Зазначене є свідченням того, що ОСОБА_2 передчасно звернувся у суд з позовом, тоді як відсутнім був у нього спір з органом державного архітектурно-будівельного контролю. Крім цього, за наявності рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт, власник такого об`єкту заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду. Тож, відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю повинен бути стороною у справі в якості відповідача або співвідповідача. Згідно ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. А частина 3 цієї статті зазначає, що з метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури. У пункті 4 Положення про відділ житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації (затвердженого Розпорядженням голови Рахівської РДА від 03.03.2020 р. № 88) зазначено, що основними завданнями відділу є: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району, проведення експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури норм і правил забудови населених пунктів, здійснення контролю за їх реалізацією; забезпечення на території району реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства насамперед щодо організації і здійснення заходів з його реформування. З огляду на наведене, саме Рахівська райдержадміністрація в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури є одним з уповноважених державою органів, що здійснює захист інтересів держави у вказаній сфері, оскільки здійснює повноваження у сфері державного архітектурно-будівельного контролю. Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що рішення суду щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинно збудовану будівлю магазину прийнято за відсутності відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації, який є уповноваженим державою органом на здійснення повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю. Тобто, таке судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації. За правилами ч. 1 ст. 43 ЦПК України - учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. А згідно частин 1, 2, 7 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Отож на думку апеляційного суду, обов`язковим є залучення до розгляду в справі у якості співвідповідача відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації, як особи, що являється одним з уповноважених органів у сфері державного архітектурно-будівельного контролю. Не вчинення судом першої інстанції зазначеної процесуальної дії призвело до порушення прав відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації передбачених статтями 43, 49 ЦПК України, якими мав право скористатись при розгляді судом заявлених позовних вимог. Разом з цим колегія суддів зазначає ту обставину, що Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області як уповноважений державою орган у сфері державного архітектурно-будівельного контролю мало статус третьої особи без самостійних вимог на предмет спору у даній справі, тоді як повинно було бути залучено до розгляду справи у якості відповідача чи співвідповідача через те, що вирішує питання про прийняття декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке може бути визнано право власності за рішенням суду. Зазначена обставина була залишена судом першої інстанції поза увагою, що вплинуло на процесуальний статус такої сторони. Щодо звернення Тячівської місцевої прокуратури з апеляційною скаргою для захисту інтересів держави в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури Рахівської районної державної адміністрації, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону). Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) дійшла висновку, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини п`ятої статті 56 ЦПК України). Та оскільки органи, уповноважені державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах, не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, а тому прокурор вступив у вказану справу в інтересах Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури шляхом подання апеляційної скарги, так як останньою не вжито заходи цивільно-правового характеру. Тоді як в іншому випадку порушені інтереси держави залишилися б незахищеними. Окрім цього, Європейський Суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. А звідси, оскарження Тячівською місцевою прокуратурою переглядаємого апеляційним судом рішення суду, спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання такого як безпечність існування самочинно збудованого комерційного об`єкта для жителів та гостей міста з врахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власності. Разом з цим, п. 4 ч. 3. ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі в справі. Вказане свідчить про те, що заявлені позовні вимоги пред`явлені без залучення усіх належних відповідачів, які несуть матеріально-правову відповідальність перед позивачем, що є безумовною підставою для відмови у їх задоволенні. При цьому в апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи співвідповідачів у порядку ст. 51 ЦПК України, а відтак, виходячи з повноважень апеляційного суду визначених ст. 374 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом постанови, якою у задоволенні позовних вимог слід відмовити. А це у свою чергу є підставою для задоволення поданої апеляційної скарги. Платіжним дорученням від 04.12.2020 р. за № 1176 стверджується, що за подання апеляційної скарги Тячівська місцева прокуратура сплатила судовий збір у сумі 8340,11 грн., які слід стягнути з ОСОБА_1 , а.с.

61. Враховуючи наведене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Тячівської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Рахівської РДА Закарпатської області в особі відділу житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури та інфраструктури, задовольнити. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 04 лютого 2020 року, скасувати та постановити у даній справі постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рахівської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області про визнання права власності на самочинне будівництво, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця: АДРЕСА_3 на користь Тячівської місцевої прокуратури, адреса: 90500, м. Тячів вул. Незалежності, 27, Закарпатська область судові витрати у розмірі 8340,11 гривень, судового збору. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 03 грудня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: