Постанова Закарпатський апеляційний суд № 301/877/20

Справа № 301/877/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 червня 2023 року м. Ужгород Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Собослой Г.Г., суддів: Джуга С.Д., Готра Т.Ю., з участю секретаря: Гусонька З.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області на рішення Іршавського районного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 301/877/20, - В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Виконавчого комітету Іршавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. Позовні вимоги мотивовано тим, що 26 квітня 2001 року між позивачем та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість про придбання у власність ОСОБА_1 нежитлової будівлі - бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та уклали письмовий договір, згідно якого позивачка зобов`язалася виплатити готівкою ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 5 000 грн., а ОСОБА_2 у свою чергу з моменту повного виконання взятих позивачкою на себе зобов`язань, передати їй у власність майно. Також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися, що право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна переходило до позивачки після внесення усієї належної до сплати обумовленої ціни і в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 було передано ОСОБА_2 кошти в розмірі 5 000 грн.. У 2014 році позивачкою було розпочато реконструкцію існуючої нежитлової будівлі під торговий комплекс на земельних ділянках, які перебувають у її власності. Всі будівельні роботи були виконані за власні кошти у відповідності до вимог чинних державних будівельних та санітарних норм. Всі конструкції зазначеної будівлі знаходяться в належному стані, що стверджує можливість її надійної та безпечної експлуатації. На теперішній час реконструкція торгового комплексу завершена, що підтверджується технічним паспортом розробленим комунальним підприємством «Іршавське бюро технічної інвентаризації», з якого вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 позивачкою було реконструйовано нежитлову будівлю під торговий комплекс позначений на схематичному плані розташування будівель та споруд - літ. А. Вказана будівля є завершеним об`єктом нерухомого майна, яка фактично використовується за цільовим призначенням, її технічні характеристики відповідають технічним вимогам та стандартам, встановленим для нежитлових приміщень. Права третіх осіб при здійсненні будівництва не порушені. Реконструкція нежитлової будівлі під торговий комплекс не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на торговий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Іршавського районного суду від 13 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на торговий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із даним рішенням суду Хустська місцева прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки так як спірна будівля є самочинно збудованим об`єктом (нежитловою будівлею), при цьому його будівництво розпочато без належного дозволу, без затвердженого проекту та без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію. Належних та допустимих доказів на підтвердження та доведення законності, відповідності встановленим правилам і вимогам спірного будівництва матеріали справи не містять. Визнання права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта і звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Усупереч вимогам чинного законодавства позивач не звертався до управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області для набуття права власності та введення об`єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку, а одразу звернувся з позовом до суду про визнання права власності. У даному випадку суд взяв на себе повноваження притаманні органу контролю, оскільки визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку є винятковим способом захисту, а в разі визнання такого права необхідна наявність ряду факторів. Крім того, суд своїм рішенням про визнання права власності порушив прямі норми закону, щодо заборони експлуатації закінчених об`єктів будівництва неприйнятих в експлуатацію, адже позивач буз жодного дозвільного документа розпочав будівництво об`єкту, призначеного для масового відвідування людей, здійснив та завершив таке будівництво без контролю з боку уповноваженого державного органу, його оцінки відповідності безпеки та погодження на будівництво та експлуатацію. Державною інспекцією архітектури та містобудування України подано до Закарпатського апеляційного суду додаткові пояснення у яких підтримали апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури, оскільки судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не використані положення містобудівного законодавства, проігноровано положення ст.ст. 26, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 331 ЦК України, вимоги Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №

461. ОСОБА_1 у додаткових поясненнях зазначає, що позивачем був отриманий звіт № 104 про проведення технічного обстеження торгового комплекту за адресою АДРЕСА_1 , згідно якого загальний стан обстеження конструкцій нормальний і вони не потребують ремонту чи посилення, зношення конструкцій немає. Просить у задоволенні апеляційної скарги Хустської окружної проекратури відмовити. Заслухавши пояснення прокурора Романа М., який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи,судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав. ОСОБА_1 , представники Іршавської міської ради та ДІАМ України у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 та довідками про доставку електронних листів ДІАМ та Іршавській міській раді, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Встановлено, що 26 квітня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу від 26 квітня 2001 року, згідно якого продавець ОСОБА_2 зобов`язується передати у власність покупця ОСОБА_1 тимчасово встановлену споруду бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташований у АДРЕСА_2 , (авто зупинка) КПОН «Веселка», який належить йому на правах приватної власності. Продавець згідно договору сплачує суму в розмірі 5 000 гривень. Відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВЕ № 371010 від 25 червня 2004 року продавець Іршавська міська рада передала у власність покупцю ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 132 м.кв., що розташована за адресою : АДРЕСА_2 , без номера, кадастровий номер 2121910100:06:002:0003, надану для ведення підприємницької діяльності для експлуатації бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, цільове призначення якої для експлуатації бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », підтверджується Державним Актом серії ЗК № 042034 виданий головою Іршавської міської ради 29 грудня 2004 року. Рішенням виконавчого комітету Іршаввської міської ради від 10.11.2006 року № 375 ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язано її виготовити графічні матеріали попереднього погодження місця розташування об`єкта, погодити їх у встановленому законом порядку та подати на розгляд чергового засідання міськвиконкому для прийняття відповідного рішення. Згідно технічного паспорту на даний вищевказаний об`єкт вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 позивачкою було реконструйовано нежитлову будівлю під торговий комплекс позначений на схематичному плані розташування будівель та споруд - літ. А. Відповідно до ст. 392 ЦК україни власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У частині 4 ст. 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Нормативно регламентованим є право власника на забудову, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст. 375 ЦК України). Відповідно до змісту ч.4 ст. 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього (ч.2 ст. 376 ЦК України). Частиною третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв`язку із зверненням до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Із матеріалів справи вбачається, що спірний об`єкт є самочинно збудованим нерухомим майном комерційного призначення, будівництво якого розпочато без належного дозволу, без затвердженого проекту, без отримання сертифікату (декларації) про введення його в експлуатацію. Разом з тим, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинне збудоване майно на земельній ділянці що не надавалася у власність чи користування особи, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, екологічних та інших норм та правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК України). При вирішенні позову про визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно суд виходить з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п. 5 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Із матеріалів справи вбачається, що декларація про готовність спірного об`єкта до експлуатації органом державного архітектурно-будівельного контролю не розглядалося та рішення про її реєстрацію або повернення не приймалось, що свідчить про відсутність позасудового вирішення позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства питання введення в експлуатацію об`єкта самочинного будівництва. Технічний паспорт, який міститься у матеріалах справи, не є документом дозвільного характеру на підставі якого розпочинається будівництво чи вводиться об`єкт в експлуатацію, а такий є лише результатом комплексу робіт щодо обмірювання уже збудованого об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу. У даному випадку, порушення інтересів держави полягає у тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку за ОСОБА_1 право власності на торговий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття/неприйняття об`єкта в експлуатацію відноситься до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області (ДІАМ України на час розгляду справи). Порушення інтересів держави також полягає у тому, що незважаючи на відсутність належних документів, що підтверджують безпечність експлуатації приміщення, всупереч нормам закону, суд безпідставно визнав за позивачем право власності на вказані об`єкти, що може мати наслідком експлуатацію спірного нерухомого майна та створює небезпеку для населення і в свою чергу порушує права компетентних органів щодо контролювання та проведення перевірок відповідності виконання підготовчих та будівельних норм і правил, технічним умовам, затвердженим проектним вимогам, рішенням. Крім того, визнання судом за ОСОБА_1 права власності на самочинно збудоване майно з порушенням порядку введення об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, позбавляє орган місцевого самоврядування отримати від замовника будівництва пайовий внесок, передбачений ст. 40 Закону України «Про регулюванням містобудівної діяльності», оскільки такий обчислюється та сплачується замовником будівництва на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Оскарження Хустською окружною прокуратурою переглядаємого апеляційним судом рішення суду, спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, такого як безпечність існування самочинно збудованого комерційного об`єкта і несе потенційну загрозу життю, здоров`ю громадян, які будуть відвідувати дану будівлю з врахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання права власності. За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідності до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, яким у позові ОСОБА_1 слід відмовити із вищезазначених підстав. Судові витрати у відповідності до ст.ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь Хустської окружної прокуратури сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 508 грн. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, судова колегія,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області задовольнити. Рішення Іршавського районного суду від 13 жовтня 2020 року скасувати. У позові ОСОБА_1 відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Хустської окружної прокуратури в Закарпатській області 1 508 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 липня 2023 року. Головуючий Судді: