Постанова 4824 № 758/14313/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №758/14313/16 Головуючий у І інстанції Ларіонова Н.М. Провадження №22-ц/824/11880/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року у справі за позовом Подільської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення, В С Т А Н О В И В: В листопаді 2016 року Подільська РДА у м. Києві звернулась до суду з позовом, в якому просить виселити ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі за текстом - відповідач 2) та ОСОБА_3 (далі за текстом - відповідач 3, а разом - відповідачі) із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24.09.2013 по цивільній справі № 758/3479/13-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2013 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 26.02.2014 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , задоволено зустрічний позов ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 із спірної квартири. Однак, дане рішення суду виконане не було, оскільки ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» у встановленому порядку не пред`явив до виконання виконавчий документ. Враховуючи те, що наразі будинок, у якому знаходиться спірна квартира не є відомчим, а віднесено до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно і право вимоги щодо виселення з цієї квартири також належить Подільській районній в місті Києві державній адміністрації. З урахуванням того, що відповідачі і до тепер продовжують протиправно займати спірну квартиру, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація змушена звернутися із даним позовом про виселення за захистом своїх майнових прав. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не повно з`ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду. Вважає необґрунтованим посилання суду у своєму рішенні на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.09.2013 у справі № 758/3479/13-ц в частині доведеності обставин, які мають значення по даній справі, оскільки вказаним судовим рішенням було встановлено обставини відсутності правових підстав для вселення та проживання відповідачів у спірній квартирі (відсутність ордеру, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету підприємства), а не обставини самоправного зайняття відповідачами спірної квартири, що є різними за своїм змістом обставинами. Наявність особового рахунку, за яким відповідачі сплачували житлово-комунальні послуги, тривале проживання у спірній квартирі, виключають ознаку самоправності зайняття відповідачами спірної квартири. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України та в межах строку наданого судом апеляційної інстанції на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача. Позивач не погоджується з посиланням апелянта на те, що суд безпідставно визнав встановленими обставини самоправного зайняття спірної квартири, які не було доведено. Суд першої інстанції правильно встановив, що рішенням Подільського районного суду від 24.09.2013 у справі № 758/3479/13-ц, яке набрало законної сили 27.11.2013 судом встановлено відсутність правових підстав для проживання позивачів у вищевказаній спірній квартирі АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим було відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про визнання права користування даним жилим приміщенням. Отже, відсутність встановленого законом права на користування спірною квартирою, вже визначено рішенням суду від 24.09.2013, а тому, не підлягало доказуванню знову. Також зазначає, що під час розгляду судом даної справи відповідачами не надано доказів законності вселення та проживання в спірній квартирі, що також підтверджує самовільне вселення. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити і залишити рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Стрижов В.В. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 також просили задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Представник Подільської районної в м. Києві державної адміністрації заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24.09.2013 по цивільній справі № 758/3479/13-ц, яке набрало законної сили 27.11.2013 було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 , та задоволено зустрічний позов ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» із виселенням ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 із даної спірної квартири. Судом у справі № 758/3479/13-ц встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на квартирному обліку у Подільському районі м. Києва з 07 квітня 1994 року, з 11.01.1995 року встановлена категорія пільги - багатодітна сім`я, а з 18.03.2002 року встановлена категорія пільги - захворювання ЛКК 42, мешкає сім`єю із п`яти осіб по АДРЕСА_2 , де у гуртожитку займає ліжко-місце. За станом здоров`я вона потребує окремої кімнати, хворіє хронічним психічним захворюванням. Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 569 від 24.05.2002 року, ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вона проживає у гуртожитку з родиною із п`яти осіб та цим складом перебуває на квартирному обліку, надано для тимчасового поліпшення житлових умов на родину із п`яти осіб 2-кімнатну квартиру на АДРЕСА_3 без зняття з квартирного обліку. На підставі зазначеного Розпорядження № 569 від 24.05.2002 року, ОСОБА_1 було надано ордер на таке жиле приміщення № 01629 Серія Б від 29.10.2002 року. В свою чергу документи, які б надавали право відповідачам на користування спірною квартирою у них відсутні. При цьому, ордер на спірну квартиру відповідачам не видався. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.10.2012 року № 1725 відомчий житловий фонд ДП «НДВА «Пуща-Водиця» було прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано в управління районним в місті Києві державним адміністраціям в залежності від розташування будинків, в результаті чого (згідно з позицією 2 розділу «Подільський район» додатку 1 до вказаного розпорядження), будинок АДРЕСА_4 було передано в управління Подільській районній в місті Києві державній адміністрації. Отже, на підставі даного розпорядження відбулась зміна власника будинку, в якому знаходиться спірна квартира, а також змінився її статус із відомчого житла на державний житловий фонд. Вказане вище рішення суду у цивільній справі № 758/3479/13-ц, не було виконане, оскільки ухвалами Подільського районного суду м. Києва від 29.02.2016, 09.03.2016 та 16.03.2016 було відмовлено в задоволенні заяв ДП «НДВА «Пуща-Водиця» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Подільським районним судом м.Києва 23.09.2015 у цивільній справі № 758/3479/13-ц на виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , що підтверджується електронними копіями даних ухвал, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Встановлено, що в зв`язку з неможливістю реалізацією ДП «НДВА «Пуща-Водиця» права на примусове виселення відповідачів за рішенням суду Подільська РДА у м.Києві звернулась до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на Подільську РДА у м. Києві як правонаступника. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30.08.2016. Дана заява залишена без задоволення . В листопаді 2016 року Подільська РДА у м.Києві вже самостійно звернулась до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Згідно паспортів відповідачів та відомостей з органу ДМС України, відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16.11.2010 мають постійне зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Спір між сторонами виник з приводу незгоди відповідачів з їх виселенням з квартири АДРЕСА_1 , та регулюються нормами Житлового кодексу України. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність встановленого законом права на користування відповідачів спірною квартирою, з урахуванням обставин їх проживання там, вже визначена рішенням суду від 24.09.2013, а тому не підлягає доказуванню знову. На час розгляду даної справи відповідачами також не підтверджено їх право на проживання в даній квартирі, а тому вони вважаються такими, що самовільно зайняли житлове приміщення. Крім того, проживання відповідачів у даній квартирі після рішення суду про їх виселення без правових підстав, також не породжує в них права на користування спірною квартирою. Суд відхилив доводи відповідачів про їх тривале проживання в спірній квартирі в зв`язку з тим, що така позиція сторони не ґрунтується на законодавстві та вважав, що вселення до квартири без правової підстави, тобто самовільно, та проживання в квартирі, зокрема і тривале, без правових підстав не зумовило виникнення у відповідачів права на користування даною квартирою, враховуючи те, що наявне судове рішення про виселення відповідачів за позовом попереднього балансоутримувача спірної квартири. Вказані обставини дали підстави суду дійти висновку, що відповідачі підлягають виселенню зі спірною квартири, оскільки вона зайнята ними самовільно, без надання іншого житлового приміщення. Виселення відповідачів не призведе до набуття ними статусу безхатченків, оскільки в судовому засіданні достеменно встановлено, що всі вони мають зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання за іншою адресою, права на користування яким не позбавленні, а тому вони забезпечена житлом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. У статті 58 ЖК УРСР зазначено, що єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, який у будинках державного та громадського фонду видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування на вільне жиле приміщення. Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється за договором найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення. Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/454/17 сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ у справах з приводу користування житловими приміщеннями. Зокрема, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Національним законодавством, зокрема частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення). Виселення такої особи пов`язане з відсутністю у неї будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Вказана норма закону є чітко сформульована і особа, до якої пред`явлений позов на підставі наведеної норми має засоби юридичного захисту проти свавільного її застосування. До таких засобів відносяться принцип змагальності процесуального законодавства та процесуальні можливості надати суду докази правомірного зайняття житлового приміщення. Заперечуючи проти позову відповідачі зазначали, що рішенням суду у справі №758/3479/13-ц не встановлювались обставини відсутності правових підстав для зайняття ними спірної квартири, а встановлювались обставини відсутності при заселенні у них ордеру, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету. Наявність особового рахунку, за яким відповідачі сплачували житлово-комунальні послуги, тривале проживання їх у квартирі, на їх думку, виключають ознаку самоправності зайняття ними спірної квартири. Тобто відповідачі обґрунтовували законність їх вселення у спірну квартиру лише фактом тривалого проживання і сплатою комунальних послуг. Разом із тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутність ордеру на заселення квартири, який є єдиної підставою для вселення, як раз і свідчить про самоправне вселення відповідачів у квартиру. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що ці обставини були встановлені рішенням суду у справі № 758/3479/13-ц і не підлягали доказуванню при розгляді даного спору. Разом із тим, в даній справі не з`явилось інших доказів, які б свідчили про правомірне вселення відповідачів у квартиру. Суд першої інстанції також правильно виходив з того, що відповідачі в законний спосіб забезпечені іншим житлом за адресою: АДРЕСА_3 ., отже їх виселення із спірної квартири не позбавить їх права на житло. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року у справі за позовом Подільської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 грудня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: