Постанова Черкаський апеляційний суд № 695/1146/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/2081/21Головуючий по 1 інстанції Справа №695/1146/19 Категорія: 301030400 Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лінніка Миколи Сергійовича на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2021 року (повний текст судового рішення виготовлено 18 жовтня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння. В обгрунтування своїх позовних вимог вказував, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 лютого 2016 року за ним визнано право власності на причіп технологічний «ПСЕ-20», 1987 року випуску, заводський № НОМЕР_1 , що виділений йому з пайового фонду колишнього КСП «Більшовик». Позивач прийняв вказаний причіп, що стверджується актом приймання-передачі майнового паю, але фактично вказаний причіп знаходився на території тракторної бригади СТОВ «Богатир» і на думку позивача був звідти забраний без належних правових підстав відповідачем ОСОБА_2 та використовується ним безпідставно. Відповідач відмовляється повертати причіп законному володільцю. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд витребувати із незаконного володіння відповідача зазначений причіп технологічний «ПСЕ-20», 1987 року випуску, заводський № НОМЕР_1 , червоного кольору та повернути його у володіння власнику ОСОБА_1 . Також позивач просив стягнути з відповідача витрати по оплаті послуг адвоката у сумі 3 000,00 грн, а також витрати по оплаті судового збору на суму 1 152,60 грн. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з недоведеністю його вимог. Так судом вказано на те, що об`єктом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. В даній справі відсутні ідентифікуючі ознаки майна, яке перебуває у відповідача та яке позивач просить витребувати, а також докази того, що таке майно, зокрема причіп технологічний «ПСЕ-20», 1987 року випуску, заводський № НОМЕР_1 , перебуває у відповідача. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач, через свого представника адвоката Лінніка М.С. оскаржив його до суду апеляційної інстанції. У скарзі адвокат зазначає, що факт самовільного вилучення спірного причіпу, а фактично крадіжки з місця його зберігання на тракторній бригаді СТОВ «Богатир» с. Дмитрівка Золотоніського району Черкаської області в 2001 році, підтверджений у судовому засіданні як показами свідка ОСОБА_3 , так і не заперечувалося самим відповідачем ОСОБА_2 , який пояснив, що взяв причіп для користування, використовував його до 2020 року, а потім залишив на подвір`ї ОСОБА_4 той же час в судовому засіданні ОСОБА_3 вказав, що при розпаюванні майна КСП «Більшовик» іншого причіпа окрім як технологічного причіпа ПСЕ-20, 1987 року випуску, який було виділено саме ОСОБА_1 не було. Саме цей причіп вилучався у відповідача при перевезенні дров працівниками поліції. Апелянт вважає, що саме свідок ОСОБА_3 надав суду покази стосовно індивідуальних ознак причіпу технологічного «ПСЕ-20», 1987 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , червоного кольору і вказав, що саме цей причіп був у користуванні відповідача, проте невірне інтерпретування показів свідка судом є фактично однією із основних причин прийняття та мотивування судом невірного судового рішення, не визнання витребуваного причіпу індивідуально визначеним майном. Крім того скаржник вказує на те, що поза увагою суду залишилися пояснення представника позивача ОСОБА_5 , яка вказувала, що спірний причіп було самовільно забрано у її батька з території тракторної бригади ОСОБА_2 , а в подальшому вилучено у сина відповідача при його використанні та перевезенні дров 08 січня 2018 року. Тоді причіп було поміщено на штрафмайданчик по заяві ОСОБА_1 , який на штрафмайданчику впізнав свій технологічний причіп «ПСЕ-20», 1987 року випуску, заводський номер НОМЕР_1 , червоного кольору. Тоді ж під час знаходження спірного майна на майданчику ОСОБА_1 звернувся до Головного управління держспоживслужби в Черкаській області із заявою про виготовлення технічного паспорту, після чого оглянуто експертом та виготовлено документи на причіп. Однак на запит адвоката вказана установа будь-яку інформацію з цього приводу не надала з посиланням на конфіденційність. Крім того ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_2 на даний час спірний причіп переховує і у зв`язку з цим державним виконавцем направлені матеріали у слідчі органи для порушення кримінальної справи за невиконання рішення суду про накладення арешт. У судовому рішенні такі покази ОСОБА_5 повністю проігноровані та не наводяться. Вказує, що ОСОБА_6 користуються причіпом без жодних реєстраційних документів. Єдиним розпізнавальним знаком на причіпі ПСЄ-20 був заводський номер 5217, однак після того як відповідач дізнався про визнання за позивачем права власності на цей причіп, зрубали заводський номер з рами причіпа, щоб його неможна було ідентифікувати. Таким чином позивач та його представник вважають твердження суду стосовно недоведення в наявності майна в натурі у володінні відповідача невірними, так як саме він утримує і приховує спірне майно у себе. Керуючись такими доводами апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач не погодився з апеляційною скаргою. Просить рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, суд апеляційної інстанції проводить розгляд справи без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною першою статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю. Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною. Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння). Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Володіння це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця. Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування. Тлумачення положення статті 387 ЦК України України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі. Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач повинен надати докази на підтвердження права власності на спірне майно та довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном. З матеріалів справи встановлено, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 лютого 2016 року та актом прийому-передачі майнового паю сільськогосподарського ТОВ «Богатир» та ОСОБА_1 від 27 березня 2003 року підтверджується право власності позивача на причіп технологічний «ПСЕ-20», 1987 року випуску, заводський № НОМЕР_1 , що виділений йому з пайового фонду колишнього КСП «Більшовик» на підставі рішення зборів співвласників майнових паїв СТОВ «Багатир» та актк прийому-передачі майна (а.с. 8). В матеріалах справи відсутні достатні та належні докази того, що вказаний причіп був самовільно забраний відповідачем з території тракторної бригади. У справ відсутні дані про звернення позивача ОСОБА_1 до правоохоронних органів з цього приводу. В порядку ст. 387 ЦК України, може бути витребувано лише індивідуально-визначені речі, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи (що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками). При цьому згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Разом із тим матеріали справи не містять чітких та переконливих доказів того, що відповідач користується чи користувався тим самим причіпом, власником якого є позивач. Подібність причіпу по технічним характеристикам та кольору, на які вказують лише покази свідків та зафіксовані такі ж характеристики органами поліції в ході вилучення подібного причіпу у відповідача в результаті його використання у 2018 році, не свідчить про його індивідуалізуючі ознаки. Більш того схожість причіпів не дає можливості їх ототожнювати та зобов`язувати відповідача передати позивачу майно, яким він користується, виходячи лише з припущення того, що вказане майно схоже на майно, яке належить позивачу. Обов`язковість встановлення індивідуально-визначених ознак майна, про витребування якого заявлено в позові, підтверджена у постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року за результатами розгляду справи № 703/5364/15, яка вірно врахована районним судом у оскаржуваному рішенні. Районний суд вірно визначив, що в даній справі відсутні ідентифікуючі ознаки майна, яке перебуває у відповідача та яке позивач просить витребувати. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 цієї ж статті, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Жодний доказ, наданих позивачем, не підтверджує наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги позивача щодо підтвердження наявності майна у незаконному володінні відповідача. Вказівка апелянта на звернення сторони позивача до правоохоронних органів та кримінальне провадження з приводу незаконного користування відповідачем спірним причіпом колегією суддів відхиляються, оскільки надані позивачем документи із адміністративних та кримінальних проваджень не підтверджують факту наявності майна у незаконному володінні відповідача на момент розгляду справи. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15- вказано, що «застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений». Враховуючи те, що позивачем не надано суду жодного належного доказу того, що причіп, що належить на праві власності ОСОБА_1 , є індивідуально визначеним та знаходиться у незаконному володінні відповідача, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння. Посилання в апеляційній скарзі на невірне інтерпретування судом показів свідка ОСОБА_4 та неврахування показів представника (дочки) позивача, які вказували на індивідуальні ознаки причіпа, зокрема його колір та подібні технічні характеристики, є безпідстаними, оскільки рішення суду не може грунтуватися на припущеннях, а в його основу мають покладатися лише беззаперечні та достовірні докази, яких матеріали справи, в тому числі покази вказаних осіб, не містять. Аргумент апелянта щодо утримання причіпа відповідачем та його приховування врахований судом першої інстанції та оцінюється апеляційним судом критично. За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лінніка Миколи Сергійовича залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді