Постанова Закарпатський апеляційний суд № 307/3974/19

Справа № 307/3974/19 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 листопада 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: Головуючого - судді Бисага Т.Ю. суддів: Джуги С.Д., Куштана Б.П., за участі секретаря: Волощук В.І., за участі представників сторін Полгар М.З., ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2021 року, головуючий суддя Бобрушко В.І., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , де треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: Представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , де треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору - Відділ у Тячівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту земельної ділянки. Просить суд визнати недійсним договір на встановлення земельного сервітуту земельної ділянки за кадастровим номером - 2124487401:04:005:0030, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 21 грудня 2009 року, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Тячівському районі Закарпатської області від 08.02.2010 року за №66, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скасувати ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про приєднання письмових доказів та ухвалу про відмову у призначенні почеркознавчої експертизи. У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням десятої сесії п`ятого скликання Тернівської сільської ради від 16.04.2008 року №295 стверджується, що ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Згідно договору дарування від 20 лютого 2012 року, посвідченого та зареєстрованого державним нотаріусом Тячівського районної державної нотаріальної контори Лешко Н.Ф. в реєстрі за №4-339 - ОСОБА_6 подарував позивачу ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер - 2124487401:04:005:0030, площею 0,2310 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно договору на встановлення земельного сервітуту від 21 грудня 2009 року, зареєстрованого в Управлінні Держкомзем у Тячівському районі 08.02.2010 року за №66, укладеного між ОСОБА_6 і землекористувачем сусідньої земельної ділянки ОСОБА_8 , який укладений на необмежений період, на землекористувача земельної ділянки ОСОБА_6 , яка знаходиться в АДРЕСА_1 встановлено обмеження (сервітут) для проїзду до земельної ділянки ОСОБА_9 . Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №738125 від 13.05.2010 року ОСОБА_6 зазначений власником земельної ділянки, площею 0,2310 га. в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, кадастровий номер земельної ділянки - 2124487401:04:005:0030, який обмежений сервітутом від 08.02.2010 року за №66 на земельну ділянку, площею 0,0511 га. Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №738143 від 17.05.2010 року відповідачці ОСОБА_7 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,1397 га. в АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, який обмежений сервітутом від 11.12.2010 року за №318 на земельну ділянку, площею 0,0314 га. За змістом ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. За приписами ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Відповідно до ч.1 ст.101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Разом з цим, звертаючись в суд з позовом про визнання договору на встановлення земельного сервітуту недійсним, а також обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачем та його представниками не надано доказів того, що вказаний договір не відповідав волі ОСОБА_6 . Натомість, після його укладення, ОСОБА_6 , у 2010 році виготовив державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯК №738125, з встановленими оспорюваним договором обмеженнями, в якому схематично відображене проїзд через його земельну ділянку, а в подальшому 20.02.2012 року уклав нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки, з урахуванням наявних обмежень на 0,0511 га (право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху) та за життя не оспорював встановлення сервітуту, що в сукупності свідчить про усвідомлення ним та його вільного волевиявлення взяття на себе певних обов`язків. Апелянт ОСОБА_3 не навів, які саме його права чи законні інтереси порушено укладенням колишнім власником земельної ділянки - ОСОБА_6 договору на встановлення земельного сервітуту від 21.12.2009 року, та в чому полягає таке порушення. При цьому, ОСОБА_3 укладаючи 20.02.2012 року договір дарування земельної ділянки, погодився прийняти в дар 0,2310 га земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку з обмеженням, а саме правом проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (п. 1. п.13 договору дарування), таким чином погодився з встановленням сервітуту. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи позивача та його представника щодо не підписання його батьком оспорюваного договору, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, а також щодо не доведення факту порушення прав позивача при укладенні спірного договору, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Стосовно доводів апеляційної скарги, в частині оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотань про приєднання письмових доказів та призначення почеркознавчої експертизи, а також про витребування доказів від 26.01.2021 року, слід зазначити таке. Вказані клопотання представником позивача ОСОБА_10 заявлені в судовому засіданні 26.01.2021 року. Водночас, ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської' області від 2 вересня 2020 року в даній цивільній справі було закрито підготовче судове засідання та призначено її до судового розгляду. При цьому, позивач та його представник ОСОБА_1 , який брав участь на стадії підготовчого судового засідання, клопотань про необхідність приєднання доказів та призначення почеркознавчої експертизи, а також витребування доказів в даній цивільній справі не заявляв, незважаючи на те, що суд з`ясовував чи бажають сторони заявити відповідні клопотання. Частиною 2 ст. 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а згідно ч. 4 ст. 83 ЦПК України. - якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Відповідно до ч. 8 ст.83 ЦПК України, - докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежати від неї. Відповідно до п.8 ч.2 ст.197 ЦПК України, питання зокрема про призначення експертизи, суд вирішує у підготовчому судовому засіданні. Всупереч вказаним вимогам представник позивача ОСОБА_11 заявила клопотання при приєднання доказів та проведення почеркознавчої експертизи під час розгляду справи по суті, не навівши належних причин неможливості їх подання позивачем та його представником у визначений ЦПК України строк та не надавши (надіславши) копії таких доказів іншим учасникам справи, в тому числі відповідачу ОСОБА_4 , що являється безумовною підставою для відмови у його задоволенні. Натомість, представник позивача заявляючи клопотання про витребування доказів - оригіналу договору на встановлення земельного сервітуту під час розгляду справи по суті не навела належних причин неможливості його подання позивачем та його представником у визначений законодавством строк та не зазначила у відповідному клопотанні вжиті нею заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Твердження представника позивача про поважність причин незаявлення відповідних клопотань в підготовчому засіданні, через вступ її до участі в справі після призначення справи до розгляду по суті, спростовуються наступним. У справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016 Конституційний Суд України прийшов до висновку, що адвокат має необхідний професійний рівень та можливість забезпечити реалізацію права особи на захист від кримінального обвинувачення та представництво її інтересів у суді. У той же час кожна особа є вільною у виборі захисника своїх прав серед адвокатів. Як на стадії збирання доказів та підготовки позову, так і пред`явлення позову та безпосереднього розгляду справи у суді, позивач був забезпечений правовою допомогою професійного адвоката, якого обрав собі вільно і самостійно, а тому будь-яких перешкод у своєчасному заявленні відповідних клопотань не існувало. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому не заслуговують на увагу. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 374,375,381-384ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 2 грудня 2021 року. Головуючий Судді