Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/4388/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 р. Справа № 440/4388/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Присяжнюк О.В. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 (суддя Удовіченко С.О.; м. Полтава) по справі № 440/4388/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01 березня 2021 року № 245 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із 02 квітня 2018 року з урахуванням змісту всіх документі, які були надані нею до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі №440/1113/20 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2017 року №548 щодо призначення пенсії за віком. Однак, рішенням №245 від 01 березня 2021 року позивачу повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законом порядку місце проживання (реєстрації) в Україні. Позивач вважає спірне рішення відповідача незаконним та таким, що порушує права позивача, оскільки повторна відмова винесена без урахування висновків рішення суду у справі №440/1113/20, яке набрало законної сили. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01 березня 2021 року № 245 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із 02 квітня 2018 року, з урахуванням змісту всіх наданих документів. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок). Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що з наданих позивачем для призначення пенсії документів було установлено, що в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 17 березня 2015 року ОСОБА_1 наявна відмітка про прийняття на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені, що підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_1 на території Федеративної Республіки Німеччина. Угода між урядом України і урядом Федеративної Республіки Німеччини про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення на даний час відсутня. Документи, що підтверджують факт проживання гр. ОСОБА_1 на території України відсутні. Тому, 01 березня 2021 року відповідачем вирішено відмовити громадянці ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законом порядку місце проживання (реєстрації) в Україні. Відповідач вважає вказане рішення в повній мірі аргументованим і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Також відповідач вважає, що вимога позивача про зобов`язання управління призначити та виплачувати позивачеві пенсією за віком є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1957 року народження, дійсно була зареєстрована в АДРЕСА_1 , з 1998 року по 31 березня 2006 року, що підтверджується довідкою Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 30 березня 2018 року №03-01/3223 /а.с. 51/. Відповідно до відмітки, зробленої в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені 18 листопада 2005 року та постійно проживає в Федеративній Республіці Німеччина /а.с. 32/. 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського об`єднаного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком та у заяві зазначила, що пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати їй не призначалися, утриманці відсутні, особа не працює /а.с. 68/. До заяви позивачем додано, зокрема: картку платника податків ОСОБА_1 ; трудову книжку від 13 січня 1975 року; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання № НОМЕР_3 ; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії від 29 березня 2018 року №16; заяву про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк) б/н; свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про укладення та розірвання шлюбу; паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 17 березня 2015 року /а.с. 68-93/. За змістом розписки-повідомлення заява та документи громадянки ОСОБА_1 прийняті та зареєстровані 02 квітня 2018 року за №548. За результатами розгляду вказаної заяви Миргородським ОУПФУ Полтавської області прийнято рішення від 20 квітня 2018 року № 09 /а.с. 94-95/, яким вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що відповідно до пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації та вік). Управління проаналізувавши надані ОСОБА_1 документи встановило, що до заяви на призначення пенсії останньою надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 17 березня 2015 року, де її постійне місце проживання зареєстроване у Федеративній Республіці Німеччина, вона прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені 18 листопада 2005 року. Згідно довідки Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Миргородської міської ради №03-01/3223 гр. ОСОБА_1 була зареєстрована в АДРЕСА_1 , з 1998 року по 31 березня 2006 року. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернулася до адміністративного суду з позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №541/1821/18 позов ОСОБА_1 до Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 10 квітня 2018 року №09 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Миргородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2018 року про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reestr.court.gov.ua/Review/77300186). Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року у справі №541/1821/18 апеляційну скаргу Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року по справі №541/1821/18 за позовом ОСОБА_1 до Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reestr.court.gov.ua/Review/79552248). На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі №541/1821/18 Миргородським ОУПФУ Полтавської області повторного розглянуто заяву гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 02 квітня 2018 року №548 щодо призначення пенсії за віком та за результатами такого розгляду прийнято рішення від 29 серпня 2019 року №20 /а.с. 96-97/, яким вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законом порядку місце проживання (реєстрації) в Україні. В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що згідно паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 17 березня 2015 року ОСОБА_1 прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені 18 листопада 2005 року, що підтверджує факт проживання за межами території України. Згідно довідки Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Миргородської міської ради №03-01/3223 гр. ОСОБА_1 була зареєстрована на території України з 1998 по 2006 - АДРЕСА_1 . Інших документів, що підтверджують факт проживання гр. ОСОБА_1 на території України не надано. Проаналізувавши надані документи органом Пенсійного фонду встановлено, що в паспорті громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 17 березня 2015 року ОСОБА_1 наявна відмітка про прийняття на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені, що підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_1 на території Федеративної Республіки Німеччина. Угода між урядом України і урядом Федеративної Республіки Німеччини про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення на даний час відсутня. Документи, що підтверджують факт проживання гр. ОСОБА_1 на території України відсутні. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 440/1113/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Миргородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, № 20 від 29 серпня 2019 року про відмову гр. ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 квітня 2018 року №548 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 50 коп. (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reestr.court.gov.ua/Review/89062171). Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі №440/1113/20 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року по справі № 440/1113/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії повернуто скаржнику (офіційне посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reestr.court.gov.ua/Review/90072689). На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 440/1113/20 ГУ ПФУ в Полтавській області повторного розглянуто заяву гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 02 квітня 2018 року №548 щодо призначення пенсії за віком та за результатами такого розгляду прийнято рішення від 01 березня 2021 року №245 /а.с. 98-100/, яким вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законом порядку місце проживання (реєстрації) в Україні. Не погодившись з рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 01 березня 2021 року №245, позивач звернулася до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01 березня 2021 року №245 прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, за висновком суду, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком із 02 квітня 2018 року з урахуванням змісту всіх наданих документів. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Федеративній Республіці Німеччини, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку №22-1). Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Отже, виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення з підстав ненадання документу, що підтверджує фактичне проживання, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком, представником позивача була надана копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано Верховним Судом у постанові від 20.12.2018 у справі №132/3485/16-а та від 11.06.2019 у справі № 206/7230/16-а(2-а/206/174/16). Статтею 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон №1058-IV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Частиною п`ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). У пункті 2.1 Порядку №22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі (пункт 4.2 Порядку №22-1). Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1). Відповідно до пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1. При цьому, як вже зазначалось вище призначення та отримання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. В рішенні ГУ ПФУ в Полтавській області від 01 березня 2021 року №245 зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 25 років 4 місяці 22 дні. На момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивач мала 60 років. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком починаючи з 1 січня 2018 року після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. Таким чином, позивачем виконано всі умови, передбачені Законом №1058-IV, для призначення пенсії за віком. Разом з тим, визначаючи спосіб захисту прав позивача колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Натомість, у цій справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі №816/303/16. Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14. Отже, у разі наявності усіх документів, необхідних для призначення пенсії, прийняття рішення про призначення пенсії є обов`язком відповідача, що унеможливлює стверджувати про те, що за даних обставин суб`єкт владних повноважень здатен діяти на власний розсуд через відсутність у нього альтернативних шляхів вирішення питання. За таких обставин, колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити та виплачувати пенсію позивачеві є втручанням в дискреційні повноваження відповідача. У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі відповідач правомірність спірного рішення жодним чином не обґрунтував та не довів належним і достовірними доказами. Натомість, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії втретє, відповідачем, всупереч висновкам суду, викладеним в рішеннях у справах № 541/1821/18 та 440/1113/20, зазначалася лише одна підстава для відмови, а саме у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують в установленому законом порядку місце проживання (реєстрації) в Україні. За таких обставин та враховуючи, що позивач як громадянка України, яка проживає в Федеративній Республіці Німеччині, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01 березня 2021 року № 245 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов`язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із 02 квітня 2018 року з урахуванням змісту всіх наданих документів. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 по справі № 440/4388/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Т.С. Перцова