Постанова 4851 № 440/2419/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 р. Справа № 440/2419/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 05.08.21 по справі № 440/2419/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: 22 березня 2021 року адвокат Стасовський Микола Васильович, здійснюючи представництво інтересів ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 від 12.10.2020 (зареєстроване за №К-21866/0/25-21 від 12.10.2020) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0034; - зобов`язати відповідача затвердити зазначений проект землеустрою та передати земельну ділянку у власність. В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на неправомірну, як на його думку, поведінку відповідача, яка прямо суперечить приписам ст. 186-1 Земельного кодексу України, що перешкоджає позивачу реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у власність. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишино без задоволення. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що наказ № 762-УБД від 10.03.2021 року був скерований виключно до суду разом із відзивом на позовну заяву, хоча станом на 18.03.2021 року згідно інформації з офіційного веб-сайту Держгеокадастру, яка додана до позову, подане клопотання про затвердження проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки (яке зареєстроване за № К-21866/0/25-21 від 12 жовтня 2020 року) перебувало в роботі, а отже будь-якого Наказу в природі не існувало. Позивач зазначає, що навіть якщо такий Наказ і було видано 10.03.2021 року, то станом на 18.03.2021 року інформація про результати його розгляду мала б бути оприлюднена на офіційному сайті ГУ Держгеокадастру в Полтавській області. При цьому, є не логічною та не послідовною позиція суду з приводу відсутності підстав порушення строку розгляду проекту землеустрою з підстав триваючого карантину. Так, позивач наголошує, що інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Головне управлінням Держгеокадастру у Полтавській області в період дії карантину надавало адміністративні послуги у вигляді рішення про передачу у власність, надання у постійне користування та надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та жодні карантинні обмеження не стали на заваді для прийняття таких рішень. На думку позивача, суд першої інстанції застосовуючи карантинні обмеження передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" та іншими законодавчими актами, створив штучні умови для виправдання протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень у нездійсненні ним юридично значущих дій, оскільки за обставин даної справи ГУ Держгеокадастру в Полтавській області було позбавлено можливості прийняти будь-які альтернативні рішення, окрім як рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки та надання її у власність. Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, одо передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, вдо здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати цозштялження ними. Відповідач наголошує, що з 27.05.2021 всі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності автоматично переходять у комунальну власність, імперативною нормою закону Головному управлінню заборонено розпоряджатись такими землями, у тому числі вирішувати питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність. На думку відповідача, рішення судуд першої інстанції є обгрунтованим та правомірним. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 13.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою від 05.02.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, що розташована на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 74). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 18.02.2020 №5122-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою (а.с. 75). За клопотанням ОСОБА_1 від 28.02.2020 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ПП "Алан-Зем" у 2020 році був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 2,00 га сіножатей для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів (а.с. 10-49). 20.03.2020 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Локтіоновою О.К. складено висновок про розгляд проекту щодо відведення земельної ділянки №2128/82-20 (зворот а.с. 15, а.с. 16). 30.07.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області наданий висновок №1601 державної експертизи землевпорядної документації (а.с. 50). 06.10.2020 на підставі розробленого проекту землеустрою відомості про земельну ділянку, кадастровий номер 5323288600:00:010:0034, були внесені до Державного земельного кадастру, що підтверджено витягом від 16.03.2021 №НВ-5317857822021 (а.с. 52-56). 12.10.2020 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з клопотанням від 12.10.2020 про затвердження проекту землеустрою (а.с. 76). 10.03.2021 відповідачем був виданий наказ №762-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою (а.с. 77). Стверджуючи про те, що клопотання від 12.10.2020 відповідачем по суті не розглянуто, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням того, що клопотання ОСОБА_1 від 12.10.2020 про затвердження проекту землеустрою відповідач розглянув по суті та за результатами його розгляду видав наказ від 10.03.2021 №762-УБД, яким відмовив у затвердженні проекту землеустрою, підстави для задоволення позовних вимог у обраний позивачем спосіб відсутні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України. За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно з частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. У силу частин десятої, одинадцятої цієї статті, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З матеріалів справи встановлено, що у цій справі позивач оспорює протиправну, як на його думку, бездіяльність територіального органу Держгеокадастру щодо не розгляду по суті заяви про затвердження проекту землеустрою. Колегія суддів зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень проявляється у зовнішній формі поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 та враховується судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою 12.10.2020, а наказ про відмову у його затвердженні відповідачем прийнятий 10.03.2021, тоді як в силу частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України строк розгляду такої заяви становить два тижні. Колегія суддів зазначає, що за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про адміністративні послуги", адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону. Таким чином, розгляд питання про видачу рішення про передачу у власність, надання у постійне користування та надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності є адміністративною послугою у розумінні Закону України "Про адміністративні послуги". Частиною першою статті 10 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У спірному випадку відповідний строк визначено частиною дев`ятою статті 118 ЗК України. Проте, підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 №530-IX передбачено, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19): з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із змінами) відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Отже, на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) з дня оголошення карантину 12.03.2020 зупинено перебіг строків надання адміністративних та інших послуг, визначених законом. Зважаючи на вищевикладене, враховуючи те, що на дату подання позивачем клопотання про затвердження проекту землеустрою і по даний час діє карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відсутні підстави стверджувати про порушення відповідачем строку розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняття рішення з питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, оскільки перебіг цього строку зупинено до дня припинення карантину. Таким чином, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах відсутній факт протиправної бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області при вирішенні клопотання ОСОБА_1 від 12.10.2020 (зареєстроване 12.10.2020 за вх.№К-21866/0/25-20) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства на території Черевківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 5323288600:00:010:0034. Крім того, строк розгляду клопотання є строком виконання компетентним органом своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими) утворюють структуру повноважень суб`єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов`язку не означає припинення повноважень компетентного органу і втрату ним правомочності на ухвалення будь-яких рішень. Так, за обставинами цієї справи клопотання позивача від 12.10.2020 розглянуте Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області по суті з ухваленням рішення у формі наказу від 10.03.2021 №762-УБД "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" (а.с. 77). З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту такого права визначеним законодавством способам його захисту встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення рішення про відмову в позові. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, адже надання правової оцінки наказу відповідача від 10.03.2021 №762-УБД не входить до предмета доказування у цій справі. Вимога про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою наразі є передчасною з огляду на чинність наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 10.03.2021 №762-УБД. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки клопотання ОСОБА_1 від 12.10.2020 про затвердження проекту землеустрою відповідач розглянув по суті та за результатами його розгляду видав наказ від 10.03.2021 №762-УБД, яким відмовив у затвердженні проекту землеустрою, отже підстави для задоволення позовних вимог у обраний позивачем спосіб відсутні. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 року по справі № 440/2419/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2021 по справі № 440/2419/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко