Постанова 4857 № 809/1649/15

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції: Боршовський Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 809/1649/15 пров. № А/857/5077/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З. за участю секретаря судового засідання: Герман О.В. представників апелянтів: Токар В.І., Бабій Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, Державної податкової служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 809/1649/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, - ВСТАНОВИВ: 22.04.2015р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, Державної податкової інспекції у місті Яремчі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Міністерства доходів і зборів України щодо звільнення з посади начальника Державної податкової інспекції у м.Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на підставі п.7-п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади»; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України № 244-о від 25.03.2015р. про звільнення з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області; -визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області № 87-о від 31.03.2015р. "Про оголошення наказу"; - поновити на посаді начальника Державної податкової інспекції у м.Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області; Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015р. та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018р., у задоволенні позову відмовлено. 17.10.2019р. Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та інші), яке набуло статусу остаточного 24.02.2020р.), далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»). У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував порушення Україною ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_1 , а також зобов`язав сплатити останньому 5000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись на відшкодування моральної шкоди, та 300 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам, як компенсацію судових та інших витрат. 30.03.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015р., ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015р. та постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018р. на підставі п.3 ч.5 ст.361 КАС України у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Позивач просив скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11.03.2020р. задовольнив клопотання ОСОБА_1 про передачу заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами на розгляд до Великої Палати Верховного Суду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.09.2020р. частково задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами: скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015р., ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015р. та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018р., справу направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2021р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Міністерства доходів і зборів України від 25 березня 2015 року № 244-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Крім того, суд першої інстанції визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області № 87-о від 31 березня 2015 року "Про оголошення наказу". Також, суд поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м.Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Разом з тим, суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України суму в розмірі - 15000 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, - звернено до негайного виконання. Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2021р. поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області з 26.03.2015р. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2021р. скасувати в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу та прийняти нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України суму в розмірі - 45833,33 грн. понесених витрат на правничу допомогу адвоката. Постановою Восьмого апеляційного суду від 07.07.2021р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2021р. у справі № 809/1649/15 в частині розподілу судових витрат на правову допомогу без змін. 15.07.2021р. апелянти Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, Державна податкова служба України, не погоджуючись із рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2021р., подали апеляційні скарги, в яких зазначають, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Представники апелянтів Токар В.І., Бабій Т.С. в судовому засіданні просили суд, апеляційні скарги задовольнити з підстав в них зазначених. Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 26 квітня 2006 року обіймав посаду начальника Державної податкової інспекції у місті Яремчому Івано-Франківської області, а з 20 лютого 2012 року - в порядку переведення на посаду начальника Державної податкової інспекції у місті Яремчому Головного Управління Міндоходів в Івано-Франківській області. ч.1 ст.1 Закону України «Про очищення влади» (люстрація), який набрав чинність 16.10.2014р. передбачено, що очищення влади - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади ( перебувати на службі) ( крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. З метою виконання Закону України «Про очищення влади» відповідно до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч. 3, ч.4 ст.1 Закону України «Про очищення влади», який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. №563 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» та згідно з Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. № 1025-р, Державна фіскальна служба України видала Наказ від 24.02.2015р. № 117 «Про початок проведення перевірок відповідно до цього Закону стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міністерства доходів і зборів України у Івано-Франківській області з 12 березня 2015 року. В ст.2, ст.3 Закону України «Про очищення влади» визначено перелік посад, щодо яких здійснюється заходи очищення влади (люстрація) та їх критерії. Із змісту ч.1,ч.2 ст.4 Закону України «Про очищення влади» видно, що особи, які перебувають на посадах, визначених в п.1-10 ч.1 ст. 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у ч.4 ст. 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені ч. 3 або ч.4 ст. 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону, Заява подається не пізніше ніж на 10 день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено п.3 ч.2 ст. 5 цього Закону. В п.п.1.3.1 п.1.3 Наказу Державної фіскальної служби України від 24.02.2015р. №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади`визначено, що перевірка відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади», стосовно керівників, їх перших заступників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів в Івано-Франківській області розпочата з 12.03.2015р.- 22.03.2015р. Отже, термін подачі заяви ОСОБА_1 в даній справі 12.03.2015р.-22.03.2015р. У зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у період з 14 лютого - 06 березня 2015 року у відпустці відповідно до наказу Головного управління Міністерства доходів і зборів в Івано-Франківській області № 57-В,т а у період з 10 по 25 березня 2015 року на лікарняному Державна податкова інспекція у місті Яремчому Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області листом від 03 березня 2015 року за № 331/Я/09-18-04/53 направила позивачу для ознайомлення копію наказу Державної фіскальної служби України від 24 лютого 2015 року №117 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно посадових і службових осіб Міністерства доходів і зборів України». Цим листом роз`яснено також про необхідність подати до податкової інспекції до 09 березня 2015 року написаної власною рукою заяви про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» та декларації про майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік. На визначений термін - до 22.03.2015р., ОСОБА_1 заяви не подав. Однак, відповідну заяву до голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України, а також Державної податкової інспекції у місті Яремчому Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області позивач подав 26.03.2015р., у відповідь на яку адресат звернення повідомив про те, що заяву на проведення перевірки стосовно нього потрібно було подати до 09.03.2015р. 01.04.2015р. ОСОБА_1 направив голові комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України, Голові державної фіскальної служби України заяву про проведення перевірки згідно із Законом України «Про очищення влади» та копію декларації про майно, доходи і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік. Разом із даною заявою та додатками до неї позивач повідомив про його перебування у період з 10 по 25 березня 2015 року на лікарняному, що у свою чергу, унеможливило подання у строк до 22.03.2015р. вказаних заяви та декларації. 25.03.2015р. Міністерство доходів і зборів України видав наказ №244-О про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у місті Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області з підстав, передбачених п. 7-2 ч.1 ст. 36 КЗпП України та Законом України «Про очищення влади». Наказом Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 31.03.2015р. № 87-О позивачу оголошено наказ Міндоходів України від 25.03.2015р. № 244-О та звільнено із займаної посади. У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» щодо ОСОБА_1 суд констатував, що останнього звільнили та застосували до нього обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про очищення влади», через подання ним заяви про незастосування до нього Закону України «Про очищення влади» із чотириденним запізненням. Далі Суд розмірковує і вказує, що незрозуміло, чи були б до заявника у будь-якому випадку застосовані заходи Закону України «Про очищення влади», якби він подав свою заяву упродовж встановленого строку. Здається, що так, оскільки він обіймав свою посаду у податковій службі у 2010-2014 роках <…>. Зауваження Уряду свідчать, що Уряд вважав ОСОБА_1 посадовою особою, пов`язаною з урядом Президента В. Януковича, та що у зв`язку із цим Закон України «Про очищення влади» був застосовним до нього. Іншими словами, навіть якби він подав заяву упродовж установленого строку, результат для нього, ймовірно, був би таким самим. Якщо передбачені Законом України «Про очищення влади» заходи були застосовані до заявника лише через подання заяви з чотириденним запізненням, навіть якщо в іншому випадку ці заходи до нього не були би застосовні, Суд не може зрозуміти, як такі серйозні заходи могли вважатися пропорційними тривіальному характеру проступку заявника. Ні національні суди, ні Уряд жодним чином цього не пояснили. Особливість ситуації заявника полягала у тому, що на момент закінчення строку для подання заяви він хворів. Жодних аргументів, що затримка та подання заяви наступного дня після виписки з лікарні спричинили які-небудь проблеми у контексті загальної перевірки, наведено не було. Суть відповідної заяви полягала у тому, що посадова особа повідомляла, застосовувалися до неї обмежувальні заходи, передбачені Законом України «Про очищення влади», чи ні. Проте у цій справі ніколи не робилося припущення про існування невідомих фактів у кар`єрі ОСОБА_1 які могли би бути виявлені в його заяві. Безперечно, єдиною можливою підставою для застосування Закону України «Про очищення влади» було те, що у 2010-2014 роках він працював у податковій службі, і про це було добре відомо його роботодавцю, якому була подана заява, самій податковій службі. У цьому розумінні у цій справі обов`язок подати заяву відрізнявся від ситуацій, коли такий обов`язок мав на меті викриття певних потенційно прихованих фактів, таких як таємна співпраця зі службами безпеки колишніх тоталітарних режимів (як було, наприклад, з польською люстраційною системою, дослідженою у багатьох рішеннях, у тому числі у згаданих рішеннях у справах «Матиєк проти Польщі» (Matyjek v. Poland), «Бобек проти Польщі» (Bobek v. Poland) та «Лубоч проти Польщі» (Luboch v. Poland)). Суд не може зрозуміти, як застосування такого серйозного обмежувального заходу через незначну затримку у поданні такої технічної заяви могло вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, не доведено, що втручання щодо ОСОБА_1 було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо ( ОСОБА_1 ). З контексту рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», де встановлено порушення статі 8 Конвенції, з урахуванням мети та завдань щодо дотримання високих стандартів захисту прав людини випливає, що найбільш ефективним способом захисту цих прав буде здійснення повторного судового контролю з урахуванням самого рішення (справа «Полях та інші проти України») Із встановлених ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» порушень ст.8 Конвенції з урахуванням мети та завдань щодо дотримання високих стандартів захисту прав людини з контексту рішення випливає, що найбільш ефективним способом захисту цих прав буде здійснення повторного судового контролю з урахуванням самого рішення (справа «Полях та інші проти України»). Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum). п. 7-2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади». Згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач рахується особою, щодо якої застосовано положення Закону. В ст.64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24,25,27-29,40,47,51,52,55-63 Конституції України. ч.2 ст.38 Конституції України визначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Із змісту ст.43 Конституції України видно, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, з системного аналізу норм Конституції України видно, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану. За приписами ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У п. «а» ч. 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25 червня 1958 року № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, вказує в ст.6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст.6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі»). У рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Європейський суд з прав людини постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації. Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. п. 115 вказаного рішення). Згідно ст.8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16 грудня 2014 року №788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: «За Законом «Про люстрацію» особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон "Про люстрацію" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом «індивідуальної відповідальності», на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22 лютого 2014 року не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації. У п.64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала: «Закон «Про люстрацію» не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у ст.ст. 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому, люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів". Крім того, Венеціанська комісія зауважила: «Відповідно до керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (п. 62). Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (пп. «h» п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року). У Висновку Венеціанської комісії від 14-15 грудня 2012 року № 694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону «Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки» (Закону «Про люстрацію») колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: «...Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом..." (пункт 16 розділу А). В п.12, п.13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», (Dос. 7568 від 3 червня 1996 року) видно, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду. Відповідно до п. «і» Рекомендації ПАРЄ нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті "h"), або за особисті думки чи переконання. Пунктом «h» зазначеної Рекомендації встановлено, «що особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій». Згідно зі ст.14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, вчинену у частині політичних положень (преамбула, ст.1, розділи I, II, VII) від 21 березня 2014 року в м. Брюсселі та у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) 27 червня 2014 року в м. Брюсселі, ратифікованої Законом України, від 16 вересня 2014 року, № 1678-VII "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод. При цьому, виходячи з вище викладеного, метою Закону України «Про очищення влади» є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника самостійного структурного підрозділу на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої ст. 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Тобто, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1,2,3 Закону України «Про очищення влади». Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку. З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч.2 ст.38 Конституції України, оскільки в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що застосований до ОСОБА_1 законодавчий механізм очищення влади (люстрації) визначений Законом України «Про очищення влади» суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції. Тобто, до позивача застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України «Про очищення влади», законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні у цій справі. При вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками ЄСПЛ, Закон України «Про очищення влади», що прийнятий з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції. В даному випадку позивача звільнено за подання заяви про незастосування до нього Закону України із чотириденним запізненням. При цьому, встановлення фактів особистої протиправної поведінки останнього не було метою перевірки. В свою чергу відповідачі не вказали жодних фактів про причетність ОСОБА_1 до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів. Колегія суддів зазначає, що положення ст.3 Закону України «Про очищення влади» має бути застосована у нерозривній сукупності із положеннями ст.1 вказаного Закону, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Проте, без доведення вини в передбаченому законом порядку запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого ч.1 ст.62 Конституції України. Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює. Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст.58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років. Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст.64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідачами, а ні до суду першої інстанції, а ні до апеляційного суду не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів щодо здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Однак, оскаржені накази базуються виключно на доповідній записці від 25.03.2015р. № 758/99-99-04-01-02-18 а тому, не можуть бути визнані правомірними та такими, що прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, оскільки порушують закріплені Конституцією права позивача. При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів президента ОСОБА_4 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію. ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_5 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_5 , рішення Конституційного Суду 2010 р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак, ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями. Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_5 . Тому, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у параграф 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників. Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстаційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_5 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Таким чином, доводи апелянтів про законність звільнення позивача на підставі п. 7-2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, Закону України «Про очищення влади» без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст.2 наведеного Закону є необґрунтованим та безпідставним, що порушує конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності. Подання позивачем заяви про незастосування до нього Закону України «Про очищення влади» із чотириденним запізненням жодним чином не може свідчити про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. При цьому, оспорювані накази не містять обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Крім того, слід звернуту увагу на ту обставину, що поважними причинами невчасного подання заяви ОСОБА_1 про незастосування до нього Закону України «Про очищення влади» які позбавили його можливості подати таку заяву, є та обставина, що в період з 10 - 25 березня 2015 року позивач був тимчасово непрацездатний, що підтверджується листками непрацездатності. Останній, подав заяву про незастосування до нього Закону України «Про очищення влади» наступного дня після тимчасової непрацездатності. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України № 244-о від 25 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного Управління Міндоходів в Івано-Франківській області та наказу Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області № 87-о від 31 березня 2015 року "Про оголошення наказу"; Оскільки приймаючи оскаржувані накази про звільнення, відповідачі не врахували основоположних принципів очищення влади, порушили ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та критерії правомірності, які зазначені в ч.2 ст.2 КАС України. Тому, застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, у зв`язку з чим наявні підстави для поновлення останнього на посаді. З приводу доводів апелянтів про поновлення позивача на посаді яку обіймав до звільнення колегія суддів зазначає наступне. ч.1 ст.235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Тобто, визнання протиправним на скасування оскарженого наказу про звільнення ОСОБА_1 є підставою для поновлення на попередній роботі, а саме на посаді начальника Державної податкової інспекції у м. Яремчому Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області з 26.03.2015р. Поновлення на посаді, яку позивач обіймала до звільнення є достатнім та ефективним засобом захисту порушеного права. Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі № 817/3431/14, та від 14.07.2020р. у справі №809/1466/15, яка враховується судом при розгляді і вирішенні даної адміністративної справи в силу положень ч.5 ст. 242 КАС України. Що стосується доводів апелянтів про те, що виконувати рішення суду в цій справі мають правонаступники Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, Державної податкової інспекції у місті Яремчі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, а саме: Державна фіскальна служба України та Головне управління ДФС в Івано-Франківській області, а не Державна податкова служба України, з якою ОСОБА_1 не перебував в трудових відносинах колегія суддів зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду протокольною ухвалою від 09.09.2020р. в цій адміністративній справі замінила відповідачів у справі: Міністерство доходів і зборів України, Головне управління Міндоходів в Івано-Франківській області, Державну податкову інспекцію у місті Яремчі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на їх правонаступників: Державну податкову службу України та Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області та в такому складі відповідачів направила справу на новий розгляд. Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в протокольній ухвалі та постанові від 09.09.2020р., саме Державна податкова служба України та Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області є належними відповідачами в цій справі. За таких обставин, відповідачі, зокрема, Державна податкова служба України повинна вжити заходів щодо виконання рішення суду в цій справі, яке забезпечить відновлення попереднього юридичного стану щодо позивача, а саме: шляхом прийняття відповідного акта (актів) індивідуального характеру щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді з 26.03.2015 року. Щодо доводів апелянтів про стягнення витрат на правову допомогу адвоката. В п.1 ч.1 ст.308 КАС України видно, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, предметом апеляційного розгляду є перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, що стосується розподілу судових витрат на правничу допомогу. В іншій частині судове рішення не оскаржується. Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 у суді першої інстанції заявив клопотання про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, що підтверджується договорами про надання правової допомоги від 26.02.2020р; від 09.09.2020р., які укладені між позивачем та адвокатом Авраменком Г.М.; детальні описи робіт (наданих послуг) на загальну суму 45000 грн. (у суді першої інстанції) та 10000 грн. (у Великій Палаті Верховного Суду); квитанції до прибуткового касового ордера № 23 від 26.02.2020р.; №1 від 04.01.2021р. ордери серії ЧН № 060597 від 17.06.2020р.; № 008760 від 31.12.2020р. Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) від 21.01.2021р., виконаних адвокатом у справі №809/1649/15, адвокат Авраменко Г.М. надав послуги: аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 809/1649/15 - 1 год; аналіз практики Верховного Суду після прийняття рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» - 2 год; ознайомлення з відзивами відповідачів та їх аналіз з метою заперечень проти викладеної у відзивах позиції - 3 год; підготовка заяви з процесуальних питань з аналізом практики Верховного Суду - 2 год; підготовка двох клопотань про відеоконференцію та заяви про залишення позову в частині без розгляду - 2 год; участь у судових засіданнях 12.01.2021р. та 21.01.2021р. - два судових засідань; аналіз практики Верховного Суду про порядок правонаступництва з метою заперечень проти клопотань відповідачів про залучення органів Фіскальної служби України - 2 год; складання детального опису витрат на правничу допомогу - 0,5 год. Вартість кожної процесуальної та поза процесуальної дії не визначено, оскільки згідно договору про надання правничої допомоги при обчисленні розміру гонорару встановлений фіксований розмір гонорару 45000 грн, а не погодинна оплата. (т.3 а.с. 220) З детального опису робіт (наданих послуг) від 09.09.2020, виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 809/1649/15, видно, що адвокат Авраменко Г.М надав такі послуги: вивчення матеріалів позову, рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій, апеляційної та касаційної скарги, заперечень відповідача - 4 год.; аналіз практики Верховного суду України та Верховного Суду до прийняття рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» та після прийняття рішення у цій справі - 1 год.; підготовка заяви про перегляд рішень національних судів - 2 год.; узгодження позиції з клієнтом - 1 год.; підготовка двох клопотань про заміну відповідачів - 2 год.; участь у судовому засіданні 17.06.2020 та 09.09.2020 - 2 судові засідання; вивчення питань щодо вільних залів для проведення відеоконференції у судах м.Чернігова та складання клопотання про проведення відеоконференції - 1 год.; складання детального опису витрат на правничу допомогу - 0,5 год. Вартість кожної процесуальної та поза процесуальної дії не визначено, оскільки згідно договору про надання правничої допомоги при обчисленні розміру гонорару встановлений фіксований розмір гонорару 10000 грн., а не погодинна оплата. (т.3 а.с. 58) п.3 ч.1ст.252 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. ст.134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, відповідно до змісту наведеної статті склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). В п.п. 1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видно, що до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає суму яку стягнув суд першої інстанції за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України в розмірі 15000 грн. на професійну правничу допомогу співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг, складністю справи, затраченим часом на надання таких послуг та враховує критерій розумності та реальності їхнього розміру виходячи з наступних підстав. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18). Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Крім того, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. В матеріалах даної справи наявні належним чином складені договори про надання правової допомоги від 26.02.2020р. та від 09.09.2020р., оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката, що не спростували апелянти. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. В іншій частині судове рішення не оскаржується. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-- ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 809/1649/15 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повне судове рішення складено 29.11.2021р.