Постанова 4873 № 910/395/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" жовтня 2021 р. Справа№ 910/395/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Яковлєва М.Л. Куксова В.В. при секретарі Токаревій А.Г. за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 05.10.2021. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 (суддя Сівакова В.В., повний текст рішення складено та підписано 12.07.2021) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" про стягнення 625 825,94 грн ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортбест» (надалі - виконавець, позивач)звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонда Групп» (надалі - відповідач, замовник) про стягнення 625 844,22 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі укладеного між сторонами договору про надання послуг з охорони об`єктів (магазинів) № 28/02-18 від 28.02.2018, позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 219 020,00 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання виконаних робіт № 4 від 29.02.2020. У зв`язку з тим, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за договором в частині своєчасної оплати, позивач просив стягнути з відповідача 625.844,22 грн, з яких 219.020,00 грн основного боргу, 288.236,42 грн пені, 92.307,23 грн інфляційних втрат та 26.280,11 грн - 3% річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортбест» 219 020 грн 00 коп. основного боргу, 17 564 грн 82 коп. пені, 25 788 грн 00 коп. - 3% річних, 57 264 грн 87 коп. інфляційних втрат, 4 794 грн 57 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена. Крім того скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що прострочення Відповідача викликано простроченням Позивача, Позивачем заявлено суми до розрахунку санкцій, які прийняті Позивачем без зауважень, у зв`язку з чим судом нараховано 3% річних та інфляційні втрати на зайві суми, крім того, заявленi Позивачем та частково задоволені судом санкції суттєво перевищують розмір збитків. Також вказує, що за таких умов рішення суду першої інстанції повинно бути частково скасовано та прийнято нове, щодо зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Пашкіна С.А., Хрипун О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 відкладено вирішення питань пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду. Зобов`язано Господарський суд міста Києва надіслати матеріали справи №910/395/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду. 05.08.2021 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов лист в якому вказано, що у зв`язку з технічною помилкою, в суд було направлено Апеляційну скаргу з попередньою назвою Київський апеляційний господарський суд в реквізитах апеляційної скарги та просять в реквізитах читати Північний апеляційний господарський суд, також додатково надано Апеляційну скаргу з правильними реквізитами. Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортбест" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат та ухвалити нове, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТБЕСТ» 91 949,66 грн інфляційних витрат, 26 337,33 грн - 3 % річних, 39 930,51 грн, а загалом - 158 217,50 грн, покласти судові витрати на Відповідача. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" вмотивована тим, що посилання суду першої інстанції на те, що Позивачем здійснено нарахування пені на суми перших платежів, які не відповідають ні рахункам, ні дорівнюють половині вартості фактично наданих послуг згідно актів є невірним та помилковим. Не відомо взагалі, чому суд брав за основу саме рахунки Позивача, які останній, не долучав до матеріалів справи так як будь яке нарахування здійснювалось на підставі умов договору та Додатку № 2, що закріплено в Договорі. Водночас, Позивач категорично не згоден з позицією суду першої інстанції щодо того, що у разі, якщо прострочення Відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до Відповідача відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦКУ. Також наголошує, що практика господарських судів говорить про те, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню навіть у тому разі, коли прострочення за спірним платежем відбулося за менший період, ніж місяць. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 відкладено вирішення питань пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду. Зобов`язано Господарський суд міста Києва надіслати матеріали справи №910/395/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду. 18.08.2021 від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/395/21. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" надійшло клопотання, до якого долучено докази про доплату судового збору в розмірі 1289,90 грн. Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у зв`язку перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, який не є головуючими суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/395/21. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 прийнято до провадження колегією суддів. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21. Призначено справу до розгляду на 05.10.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 прийнято до провадження колегією суддів. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21. Призначено справу до розгляду на 05.10.2021. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4898/21 від 04.10.2021, у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортбест» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі №910/395/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді: Куксов В.В., Яковлєв М.Л. 05.10.2021 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп» надійшов лист про розгляд справи №910/395/21, призначеної на 05.10.2021, без участі представника та проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортбест» заперечує в повному обсязі. В судовому засіданні 05.10.2021 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп», а також просив рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 скасувати в частині. Представник відповідача в судове засідання від 05.10.2021 не з`явився, проте судом враховано подане раніше клопотання про розгляд справи без його участі. Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, враховуючи клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп» про розгляд справи без участі представника, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 05.10.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 28.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортбест» укладено договір на надання послуг з охорони об`єктів (магазинів) № 28/02-18 (далі - договір). Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов`язується здійснювати охорону об`єктів (магазинів) замовника власними силами та засобами, а замовник зобов`язується приймати надані виконавцем послуги та оплачувати їх на умовах та у порядку, визначених договором. Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату наданих позивачем послуг охорони об`єкту за лютий 2020 року повністю не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 219.020,00 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню в розмірі 288.485,25 грн, інфляційні втрати в сумі 92.040,58 грн та 3% річних в сумі 26.280,11 грн. Розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд Групп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортбест» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі №910/395/21, колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з п. 1.2 договору об`єктами замовника, що охороняються за договором, є магазини ТМ «Бомонд», які розташовані в торгівельних центрах або в відокремлених приміщеннях (будівлях) та інші споруди (або їх сукупність), перелічені у Дислокації об`єктів, що охороняються за договором (додаток № 1), що є невід`ємною частиною договору та позначені на План-схемах об`єктів. Відповідно до п. 1.2 договору охорона об`єктів виконавцем полягає у забезпеченні їх цілісності та збереження товарно-матеріальних цінностей (майна) замовника, що на них знаходиться, шляхом здійснення на об`єктах перепускного та внутрішньооб`єктного режиму у період перебування об`єктів під охороною. Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг виконавця за договором визначається сторонами на підставі наданого виконавцем розрахунку вартості охорони об`єктів, що є невід`ємною частиною договору (додаток № 2) Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата за цим договором здійснюється на умовах передплати, а саме: 50% від суми договору до 7 числа поточного місяця, 50% від суми договору по факту виконаних робіт, до 7 числа наступного місяця. Згідно з п. 3.5 договору акт приймання виконаних робіт складається сторонами наступним порядком: 3.5.1 щомісяця, але не пізніше 3-го числа наступного місяця акт приймання виконаних робіт надається виконавцем замовнику для підписання. 3.5.2 замовник зобов`язаний підписати акт виконаних робіт протягом 3 (трьох) робочих днів з дати надання акту та здійснити оплату згідно з п. 3.4 в разі відсутності (усунення на момент підписання) зауважень та претензій згідно з п. 3.5.3 цього договору. Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто. Судом апеляційної інстанції перевірено, що в матеріалах справи наявні наступні акти надання послуг на загальну суму 8.399.770,00 грн, які підписано та скріплено печатками обох сторін: 1) № 26 від 31.03.2018 на суму 416.950,00 грн, 2) № 34 від 30.04.2018 на суму 371.750,00 грн, 3) № 42 від 31.05.2018 на суму 370.750,00 грн, 4) № 50 від 30.06.2018 на суму 368.350.00 грн, 5) № 58 від 31.07.2018 на суму 370.150,00 грн, 6) № 61 від 31.08.2018 на суму 366.950,00 грн, 7) № 63 від 30.09.2018 на суму 330.450,00 грн, 8) № 66 від 31.10.2018 на суму 358.500,00 грн, 9) № 69 від 30.11.2018 на суму 362.700,00 грн, 10) № 71 від 31.12.2018 на суму 411.600,00 грн, 11) № 5 від 31.01.2019 на суму 387.900,00 грн, 12) № 9 від 28.02.2019 на суму 394.000,00 грн, 13) № 16 від 31.03.2019 на суму 407.150,00 грн, 14) № 20 від 30.04.2019 на суму 324.150,00 грн, 15) № 22 від 31.05.2019 на суму 329.320,00 грн, 16) № 26 від 30.06.2019 на суму 328.620,00 грн, 17) № 29 від 31.07.2019 на суму 331.420,00 грн, 18) № 32 від 30.08.2019 на суму 337.020,00 грн, 19) № 35 від 30.09.2019 на суму 329.320,00 грн, 20) № 38 від 31.10.2019 на суму 330.020,00 грн, 21) № 41 від 30.11.2019 на суму 344.120,00 грн, 22) № 44 від 31.12.2019 на суму 316.620,00 грн, 23) № 2 від 31.01.2020 на суму 292.940,00 грн, 24) № 4 від 29.02.2020 на суму 219.020,00 грн. Судом першої інстанції вірно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено оплату наданих послуг на загальну суму 8.180.750,00 грн, наступним чином згідно таких платіжних доручень: № 28899 від 26.03.2018 на суму 125.000,00 грн (за березень 2018 року), № 29119 від 11.04.2018 на суму 125.000,00 грн (за березень 2018 року), № 29232 від 20.04.2018 на суму 83.475,00 грн (за березень 2018 року), № 29339 від 27.04.2018 на суму 83.475,00 грн (за березень 2018 року), № 29340 від 27.04.2018 на суму 50.000,00 грн (за квітень 2018 року), № 29487 від 11.05.2018 на суму 100.000,00 грн (за квітень 2018 року), № 29567 від 18.05.2018 на суму 100.000,00 грн (за квітень 2018 року), № 29766 від 01.06.2018 на суму 121.750,00 грн (за квітень 2018 року), № 30037 від 22.06.2018 на суму 120.750,00 грн (за травень 2018 року), № 30194 від 06.07.2018 на суму 125.000,00 грн (за травень 2018 року), № 30387 від 23.07.2018 на суму 125.000,00 грн (за травень 2018 року) № 30388 від 23.07.2018 на суму 125.000,00 грн (за червень 2018 року), № 30521 від 03.08.2018 на суму 125.000,00 грн (за червень 2018 року), № 30951 від 07.09.2018 на суму 118.350,00 грн (за червень 2018 року), № 31204 від 28.09.2018 на суму 125.000,00 грн (за липень 2018 року), № 31339 від 05.10.2018 на суму 80.000,00 грн (за липень 2018 року), № 31370 від 08.10.2018 на суму 45.000,00 грн (за липень 2018 року), № 31529 від 22.10.2018 на суму 120.150,00 грн (за липень 2018 року), № 31790 від 12.11.2018 на суму 125.000,00 грн (за серпень 2018 року), № 31978 від 26.11.2018 на суму 125.000,00 грн (за серпень 2018 року), № 32067 від 30.11.2018 на суму 116.950,00 грн (за серпень 2018 року), № 32212 від 07.12.2018 на суму 250.000,00 грн (за вересень 2018 року), № 32367 від 19.12.2018 на суму 80.450,00 грн (за вересень 2018 року), № 32368 від 19.12.2018 на суму 108.500,00 грн (за жовтень 2018 року), № 32417 від 26.12.2018 на суму 250.000,00 грн (за жовтень 2018 року), № 32636 від 11.01.2019 на суму 250.000,00 грн (за листопад 2018 року), № 32735 від 23.01.2019 на суму 112.700.00 грн (за листопад 2018 року), № 32812 від 30.01.2019 на суму 125.000,00 грн (за грудень 2018 року), № 32888 від 06.02.2019 на суму 125.000,00 грн (за грудень 2018 року), № 33014 від 13.02.2019 на суму 161.600,00 грн (за грудень 2018 року), № 33171 від 22.01.2019 на суму 125.000,00 грн (за січень 2019 року), № 33204 від 27.02.2019 на суму 125.000,00 грн (за січень 2019 року), № 33347 від 06.03.2019 на суму 137.900,00 грн (за січень 2019 року), № 33476 від 15.03.2019 на суму 125.000,00 грн (за лютий 2019 року), № 33606 від 22.03.2019 на суму 125.000,00 грн (за лютий 2019 року), № 33673 від 29.03.2019 на суму 144.000,00 грн (за лютий 2019 року), № 33798 від 05.04.2019 на суму 125.000,00 грн (за березень 2019 року), № 34042 від 24.04.2019 на суму 125.000,00 грн (за березень 2019 року), № 34081 від 02.05.2019 на суму 157.150,00 грн (за березень 2019 року), № 34193 від 10.12.2019 на суму 150.000,00 грн (за квітень 2019 року), № 34308 від 17.05.2019 на суму 100.000,00 грн (за квітень 2019 року), № 34407 від 24.05.2019 на суму 74.150,00 грн (за квітень 2019 року), № 34471 від 31.05.2019 на суму 250.000,00 грн (за травень 2019 року), № 34573 від 07.06.2019 на суму 79.320,00 грн (за травень 2019 року), № 34787 від 24.06.2019 на суму 250.000,00 грн (за червень 2019 року), № 34998 від 10.07.2019 на суму 78.620,00 грн (за червень 2019 року), № 35138 від 19.07.2019 на суму 250.000,00 грн (за липень 2019 року), № 35474 від 14.08.2019 на суму 81.420,00 грн (за липень 2019 року), № 35687 від 30.08.2019 на суму 125.000,00 грн (за серпень 2019 року), № 35688 від 03.09.2019 на суму 125.000,00 грн (за серпень 2019 року), № 35992 від 19.09.2019 на суму 87.020,00 грн (за серпень 2019 року), № 36125 від 25.09.2019 на суму 125.000,00 грн (за вересень 2019 року), № 36312 від 07.10.2019 на суму 125.000,00 грн (за вересень 2019 року), № 36423 від 15.10.2019 на суму 79.320,00 грн (за вересень 2019 року), № 36566 від 23.10.2019 на суму 250.000,00 грн (за жовтень 2019 року), № 36823 від 08.11.2019 на суму 80.020,00 грн (за жовтень 2019 року), № 37161 від 02.12.2019 на суму 125.000,00 грн (за листопад 2019 року), № 37280 від 11.12.2019 на суму 125.000,00 грн (за листопад 2019 року), № 37463 від 20.12.2019 на суму 94.120,00 грн (за листопад 2019 року), № 37524 від 24.12.2019 на суму 250.000,00 грн (за грудень 2019 року), № 37650 від 08.01.2020 на суму 66.620,00 грн (за грудень 2019 року), № 37959 від 27.01.2020 на суму 125.000,00 грн (за січень 2020 року), № 38192 від 07.02.2020 на суму 125.000,00 грн (за січень 2020 року), № 38172 від 25.02.2020 на суму 42.940,00 грн (за січень 2020 року). Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 22.07.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 22 від 22.07.2020 про сплату боргу в розмірі 219.020,00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 22.07.2020. Дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Згідно з п. 4.2.2 договору замовник зобов`язаний своєчасно здійснювати розрахунки з виконавцем за надані охоронні послуги на умовах та у порядку, викладених у п.п. 3.1-3.5 договору. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором вартість наданих послуг за спірний період у визначений строк не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка підтверджена відповідачем та складає 219.020,00 грн. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті наданих позивачем послуг за договором в повному обсязі не подано. З урахуванням викладеного, Господарський суд міста Києва дійшов правомірного висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг в розмірі 219.020,00 грн. Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Господарський суд першої інстанції вірно вказав та матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання. Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою. При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань вчиняється у письмовій формі. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пунктом 5.1.2 договору передбачено, що у разі порушення строку оплати наданих виконавцем послуг замовник за кожний день прострочення зобов`язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості. Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Колегією суддів перевірено, що при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо сплати платежів. Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Господарський суд міста Києва вірно вказав, що необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за надані послуги, проте не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом. Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно п. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік (п. 2 згаданої статті). Пеня може бути розрахована та стягнена за рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою. Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи, що в силу умов п. 3.4 договору відповідач зобов`язаний був вносити платежі двома частинами, то момент прострочення виконання зобов`язання слід встановлювати щодо кожного платежу місяця наданих послуг охорони, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг за кожним платежем окремо. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що оскільки за умовами договору оплата наданих послуг повинна здійснюватись двічі, початок позовної давності для нарахування пені необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання замовником кожного із цих зобов`язань. З матеріалів справи вбачається та перевірено колегією суддів апеляційної інстанції те, що позивачем нараховано пеню за порушення відповідачем строків внесення плати за березень 2018 року - лютий 2020 року. Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позов поданий до суду 11.01.2021. Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Заперечуючи проти позову, відповідач просив суд першої інстанції застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення пені. Згідно з п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З урахуванням викладеного Господарський суд першої інстанції приходить до вірного висновку, що строк позовної давності для пред`явлення позивачем вимог про стягнення 268.775,61 грн пені, нарахованої на суми боргу за період з березня 2018 року по грудень 2019 року станом на день звернення з позовом до суду позивачем пропущено, в зв`язку з чим в позові в цій частині відмовив. Господарським судом міста Києва вірно встановлено та перевірено колегією суддів апеляційної інстанції, що строк позовної давності для пред`явлення вимог про стягнення 515,08 грн пені нарахованої на суму боргу за надані послуги у січні 2020 року до 10.01.2020 включно також станом на день звернення з позовом до суду першої інстанції позивачем пропущено, в зв`язку з чим в позові в цій частині Господарський суд міста Києва відмовив. Місцевий господарський суд вірно не погодився з розрахунками пені здійсненими позивачем на суми боргу за січень та лютий 2020 року, оскільки позивачем застосовано невірні суми платежів, на які має бути нарахована пеня. Так за умовами п.п. 3.1, 3.4 договору платежі мають вноситись двома рівними частинами від суми договору, вартість якої визначається на підставі виставленого рахунку. Наявні у справі рахунки на оплату першого платежу за надані послуги виставлені на суму 250.000,00 грн та датовані після дати визначеної договором для сплати такого платежу (зокрема датовані 13, 14 та 15 числами). Рахунки на сплату другого платежу виставлені на суми, що є різницею між сумою першого платежу та фактичним розміром вартості наданих послуг згідно актів надання послуг. При цьому позивачем здійснено нарахування пені на суми перших платежів, які не відповідають ні рахункам ні дорівнюють половині вартості фактично наданих послуг згідно актів. Господарський суд міста Києва приходить до вірного висновку, що оскільки згідно актів надання послуг відомо фактичний розмір вартості наданих послуг та враховуючи п. 3.4 договору нарахування пені слід здійснювати на суми платежів, що дорівнюють половині розміру вартості послуг, вказаних в актах. В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по оплаті наданих послуг відповідач не виконав у повному обсязі, він повинен сплатити, пеню відповідно до умов договору, розмір якої за розрахунками суду першої інстанції, який перевірено судом апеляційної інстанції становить 17.564,82 грн. Суд апеляційної інтонації погоджується з висновком суду першої про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені обґрунтовані і підлягають задоволенню в розмірі 17.564,82 грн. В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за надані послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 92.040,58 грн інфляційних втрат та 26.280,11 грн - 3% річних. Місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про невірність розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, які здійснені відповідачем, оскільки останні також здійснено позивачем на невірні суми платежів. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Умовами договору інший розмір процентів не визначений. За розрахунками суду першої інстанції, які перевірені судом апеляційної інстанції, розмір 3% річних становить 25.788,00 грн та підлягає задоволенню в цій частині. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Судом першої інстанції, з огляду на викладене вище та проведені відповідачем оплати, здійснено вірний розрахунок інфляційних втрат на суми боргу, прострочення з оплати яких мало місце протягом місяця і більше. За розрахунком суду першої інстанції, який перевірено судом апеляційної інстанції, розмір інфляційних втрат становить 57.264,87 грн та підлягає задоволенню в цій чатсині. В іншій частині вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають, оскільки нараховані позивачем з порушенням чинного законодавства України, а саме не вірно визначено суми боргу, на які здійснюються нарахування, невірно визначено періоди прострочення та нарахування. Господарським судом міста Києва при здійсненні розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних також вірно враховано наступне Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Окрім того, за статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким чином, в даному випадку, день фактичної сплати суми заборгованості не включено судом в розрахунки. Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Колегією суддів апеляційної інстанції перевірено, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Зважаючи на вищевикладене, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортбест» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором у визначений строк не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка підтверджена відповідачем та складає 219 020,00 грн, також, матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання. Крім того, місцевим судом вірно встановлено та перевірено колегією суддів апеляційної інстанції, що строк позовної давності позивачем пропущено, в зв`язку з чим в позові в цій частині відмовлено. Також, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про незгоду з розрахунками пені, які здійснені позивачем на суми боргу за січень та лютий 2020 року, оскільки позивачем застосовано невірні суми платежів, на які має бути нарахована пеня. Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання за договором, що підтверджується належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 219.020 грн 00 коп. основного боргу, 17.564 грн 82 коп. пені, 25.788 грн 00 коп. - 3% річних, 57.264 грн 87 коп. Щодо посилання скаржника на те, що суд не врахував, що прострочення Відповідача викликано простроченням Позивача, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов`язання, проте відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про відсутність його вини у простроченні зобов`язань за договором. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Відповідачем не доведено, що санкції суттєво перевищують розмір збитків, а прохання щодо зменшення розміру штрафних санкцій вказує на наявність вини відповідача в утворення заборгованості, що прямо не заперечується представником останнього. Стосовно доводів Позивача відносно того, що є невірним та помилковим посилання суду першої інстанції на те, що останнім здійснено нарахування пені на суми перших платежів, які не відповідають ні рахункам, ні дорівнюють половині вартості фактично наданих послуг згідно актів, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновків щодо нарахування пені згідно актів надання послуг, з яких відомо фактичний розмір вартості наданих послуг та також враховано п. 3.4 договору. Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що скаржниками в апеляційних скаргах вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано. Аналізуючи вищенаведене в сукупності, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів. керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бомонд Групп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортбест" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі № 910/395/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи № 910/395/21 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 22.11.2021 після виходу суддів з відпустки та лікарняного. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді М.Л. Яковлєв В.В. Куксов