Постанова 4873 № 910/17376/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" листопада 2021 р. Справа№ 910/17376/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Кропивної Л.В. Хрипуна О.О. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 (суддя Бойко Р.В., повний текст рішення складено 02.07.2021 року) за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" до Акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Одеської міської ради про стягнення шкоди у розмірі 123 531,42 грн. ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Укрпошта» в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення шкоди у розмірі 123 531,42 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 28.09.2019 представниками відповідача було здійснене захоплення частини території та ємностей і виробничих приміщень Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта», розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, які в послідуючому були знищені у зв`язку з чим позивачу завдано матеріальну шкоду в розмірі 123 531,43 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 позовні вимоги Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» на користь Акціонерного товариства «Укрпошта» шкоду у розмірі 123 531 грн 42 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп. Вказане рішення мотивоване наступним: - в даному випадку з урахуванням приписів ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України за завдану внаслідок проведення підготовчих робіт шляхом демонтажу існуючих будівель та споруд на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, шкоду відповідає саме АТ «Концерн Галнафтогаз», адже такі дії вчинялися за його вказівкою на підставі договору підряду №КУНТ/125-08-19 від 20.08.2019; - рішенняv Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35, яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2009 було залишено без змін, встановлено, що нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, які складаються з будівель під літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за №1 - мостіння, як і земельна ділянка, на якій вони розташовані, є власністю Держави в особі Міністерства транспорту та зв`язку України; також встановлено відсутність у вказаної нерухомості (в т.ч. земельної ділянки) статусу комунального майна в силу приналежності її до державної власності; - досліджені в своїй сукупності обставини справи дають обґрунтовані підстави для висновку, що ініційована Одеською міською радою протиправна ланка перебігу прав власності на спірне майно мала цілеспрямованість вказаних порушень з метою незаконного заволодіння спірним нерухомим майном задля послідуючого виділення земельної ділянки, на якій воно розміщувалося; - у даному випадку спірна нерухомість вибула за відсутності волі її дійсного власника - держави, з порушенням публічного порядку, що в силу приписів ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України, що виключає наявність правових підстав для визнання АТ «Концерн Галнафтогаз» добросовісним набувачем права власності на спірну нерухомість; - суд вказав, що за будь-яких обставин перебігу прав власності на спірне нерухоме майно відповідач, встановивши перебування його у користуванні інших осіб та будучи добросовісним власником, в силу положень ст.ст. 3, 12, 13 Цивільного кодексу України першочергово був зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на виселення таких осіб в порядку, визначеному законом (звернутися до поліції, ініціювати судовий спір тощо), а не здійснювати подальший демонтаж відповідного майна, створюючи загрозу завдання шкоди життю та майну інших осіб, однак, доказів вчинення дій, спрямованих на це матеріали справи не містять, що і вказує на наявність протиправної поведінки відповідача; - суд встановив, що посилання відповідача на здійснення огляду спірного майна при його набутті у власність не підтверджується матеріалами справи; - обставинами справи та наявними в ній доказами підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення в діях АТ «Концерн Галнафтогаз», необхідних для покладення на нього обов`язку з відшкодування завданих встановленими протиправними діями збитків АТ «Укрпошта», що свідчить про правомірність та обґрунтованість заявлених ним вимог про стягнення збитків у розмірі 123 531,43 грн - суд визнав належним чином доведеним позивачем наявність завданої йому шкоди у визначеному в позові розмірі (123 531,42 грн.); - також суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту за таких обставин шляхом відшкодування збитків відповідає приписам ст.ст. 16, 1192 Цивільного кодексу України та спрямований на реальне відновлення порушених прав і інтересів шляхом отримання компенсації вартості знищеного внаслідок неправомірних дій майна, тобто, є ефективним. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Концерн Галнафтогаз» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким в позові Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» до Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» про стягнення шкоди у розмірі 123 531,42 грн. відмовити повністю. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - судом було неправильно застосовано норми статті 1166 ЦК України; - в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розміру завданих позивачу збитків; - суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та неправильно застосував приписи статті 228 ЦК України, яка на переконання апелянта не підлягала застосуванню у спірних правовідносинах; - висновки суду щодо прав відповідача на нерухоме майно та земельну ділянку апелянт вважає неправомірними та зазначає про порушення судом норми статті 204 ЦК України; - скаржник вказує на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими щодо ідентичності майна; - судом порушено вимоги ст.1 Першого протоколу Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 04.08.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 04.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Кропивна Л.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 поновлено Акціонерному товариству «Концерн Галнафтогаз» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 до розгляду її в апеляційній інстанції. 27.08.2021 електронною поштою до канцелярії суду та 31.08.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому наведено заперечення щодо доводів апеляційної скарги, яку заявник просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Позивач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, зазначаючи наступне: - щодо доведеності позивачем розміру завданих йому збитків останній вказує, що в нього наявні докази, що підтверджують право власності на зруйноване майно та його вартість, надані ним до матеріалів справи, а тому висновок суду про вартість знищеного майна ґрунтується на матеріалах справи, у той час як відповідач проти заявленої суми не заперечував; - на переконання позивача, висновок суду про відсутність огляду майна при його набутті відповідачем у власність має значення для підтвердження обізнаності відповідача про існування права позивача на зруйноване майно та входить в предмет доказування у даній справі; - позивач вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам ст.14 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа розглянута за зверненням позивача в межах позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи; - обставини щодо існування переддоговірних відносин між Одеською міською радою, ПП «Вира», ТОВ «АРЕС-ІВ» та ПАТ «Концерн Галнафтогаз» судом були ретельно досліджені на підставі наявних в матеріалах справи доказів; - твердження відповідача про різність об`єктів нерухомості ґрунтується лише на різних номерах реєстраційних справ, а інших доказів на підтвердження власної позиції відповідачем не надано; - позивач наголошує, що ним було доведено позовні вимоги, а судом дотримано принцип диспозитивності, досліджено всі обставини справи та надані докази, а тому ухвалено законне та обґрунтоване рішення. 30.09.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» надійшли додаткові пояснення, у яких апелянт наводить свої доводи щодо недоведеності позовних вимог в частині порушеного права позивача на майно. Зокрема, апелянт вважає, що судом безпідставно застосовано приписи статті 1166 ЦК України, наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів незалежної оцінки збитків та на недоведеності позивачем розміру матеріальної шкоди, яку він просить стягнути з відповідача, а також скаржник вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог. З метою ухвалення рішення складом суду визначеного ст. 32 ГПК України та у зв`язку з перебуванням членів колегії суддів у відпустках та лікарняних, постанова ухвалюється в «розумні строки» відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих №71 від 02.02.1953, затвердженим рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №209 від 21.02.1953, відведено Одеському обласному управлінню Міністерства зв`язку вільну земельну ділянку площею до 1 га в районі Слобідки за дитячою лікарнею під будівництво автогаражу. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №402 від 21.05.1959 відведено Транспортній конторі Одеського обласного управління зв`язку додаткову земельну ділянку площею 0,51 га, в районі Червоної Слобідки за радіостанцією, по межі відведеної ділянки Транспортній конторі Управління зв`язку; зобов`язано керівника Транспортної контори обласного управління зв`язку: скласти проект забудови ділянки на підставі Архітектурно-планувального завдання Управління Головного архітектора міста; погодити генплан ділянки, проект будівель і благоустрою із зацікавленими відомствами у встановленому порядку; надати на погодження технічну документацію: почати будівництво в ІІІ-му кварталі 1959 року, закінчити будівництво у встановлені строки; здійснити будівництво міських підземних та надземних інженерних мереж у відповідності до технічних вимог, які будуть видані Управлінням Головного архітектора міста. На підставі вказаного рішення Управлінням Головного архітектора міста було здійснено відведення відповідної земельної ділянки Транспортній конторі Одеського обласного управління зв`язку, про що складено акт від 18.07.1959. Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2008, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2009, у справі №16/5-08-35 за позовом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» в особі Одеської дирекції до Одеської міської ради про визнання права власності та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства транспорту та зв`язку України до Одеської міської ради про визнання права власності, зокрема, задоволено позов Міністерства транспорту та зв`язку України і визнано право власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв`язку України на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, які складаються з будівель під літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за №1 - мостіння. Листом від 14.12.2009 Приватне підприємство «ВИРА» звернулося до начальника представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради з проханням розпочати оформлення документації, необхідної для викупу ПП «ВИРА» у територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради індивідуально визначеного нерухомого майна, що перебуває в комунальній власності, а саме: нежитлових будівель загальною площею 218,6 кв.м. та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля,

2. Рішенням Одеської міської ради №4961-V від 22.01.2010 «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішення Одеської міської ради» внесено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, зокрема, нежитлові будівлі загальною площею 218,6 кв.м та споруди, вул. Пестеля, 2, з визначенням способу та умов продажу - викуп ПП «ВИРА» за грошові кошти. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №474 від 24.09.2010 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» затверджено перелік об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, згідно якого за №21 було визначено будівлі, загальною площею 218,6 кв.м., та споруди, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля,

2. На підставі вказаного рішення 25.10.2010 Одеською міською радою було видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, відповідно до якого посвідчено, що об`єкт, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, який складається з будівель літ. «Д» - котельної, літ. «Е» - боксу, загальною площею 218,6 кв.м., ІІ - авто-заправної станції, відображених у технічному паспорті від 18.11.2009, в цілому, дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. 25.10.2010 згідно вказаного свідоцтва Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» здійснено реєстрацію прав власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, про що здійснено запис №2544 в книзі: 12ог-35. 02.11.2010 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та Приватним підприємством «ВИРА» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П. за реєстраційним №706, (надалі - «Договір купівлі-продажу №706»), у відповідності до якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових будівель та авто-заправної станції, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, та в цілому складаються з будівель літ. «Д» - котельної, літ. «Е» - боксу, загальною полщею 218,6 кв.м., основною площею 196,2 кв.м., ІІ - авто-заправної станції, №1, 2, 8 - огорожа, відображених у технічному паспорті від 18.11.2009, та розташовані на земельній ділянці, площею 5112 кв.м., яка знаходиться у фактичному користуванні та належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, документи на яку не оформлені, сформовано кадастровий номер 5110137300:07:003:0030. Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу №706 об`єкт купівлі-продажу відчужено за ціною у розмірі 868 028,40 грн. 08.11.2010 між ПП «ВИРА» (продавець) та ТОВ «АРЕС-ІВ» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. за реєстраційним №4918, (надалі - «Договір купівлі-продажу №4918»), у відповідності до якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, та в цілому складаються з будівель літ. «Д» - котельної, літ. «Е» - боксу, загальною полщею 218,6 кв.м., основною площею 196,2 кв.м., ІІ - авто-заправної станції, №1, 2, 8 - огорожа, та розташовані на земельній ділянці, площею 5112 кв.м., яка знаходиться у фактичному користуванні ПП «ВИРА» та належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, документи на яку не оформлені, сформовано кадастровий номер 5110137300:07:003:0030. Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу №4918 об`єкт купівлі-продажу відчужено за ціною у розмірі 920 000,00 грн. 18.11.2010 між ТОВ «АРЕС-ІВ» (продавець) та ПАТ «Концерн Галнафтогаз» було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель та авто-заправної станції, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Красовською А.В. за реєстраційним №9658, (надалі - Договір купівлі-продажу №9658), згідно якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, буд. 2, загальною площею 218,6 кв.м., до складу яких входять: котельня, позначена за планом земельної ділянки - «Д», площею 108,4 кв.м.; бокс, позначений за планом земельної ділянки - «Е», площею 110,2 кв.м.; авто-заправна станція, позначена за планом земельної ділянки - «ІІ»; огорожа, позначена за планом земельної ділянки - «№1, 2, 8», та знаходяться на земельній ділянці площею 5112 кв.м., якій присвоєно кадастровий номер 5110137300:07:003:0030. Відповідно до п. 2.1 Договору купівлі-продажу №9658 об`єкт купівлі-продажу відчужено за ціною у розмірі 11 520 000,00 грн. 03.07.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області проведено реєстрацію права власності Держави в особі Міністерства транспорту та зв`язку України на об`єкт нерухомого майна - автобаза зв`язку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 682448351101, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, що складаються з: літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс. Рішенням Одеської міської ради від 10.09.2015 №7057-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5112 га, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та авто-заправної станції та надання її в оренду публічному акціонерному товариству «Концерн Галнафтогаз» вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:07:003:0033), площею 0,5112 га, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2; надати ПАТ «Концерн Галнафтогаз» вказану земельну ділянку в оренду терміном на 10 років. 21.10.2015 державним реєстратором Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012, здійснено реєстрацію комунальної власності територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, земельна ділянка 2. 01.04.2016 між Одеською міською радою (орендодавець) та ПАТ «Концерн Галнафтогаз» (орендар) було укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим №709, (надалі - «Договір оренди землі»), у відповідності до якого передано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2. 12.06.2018 державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», на підставі наказів Міністерства інфраструктури України №56 від 16.02.2017 «Про припинення УДППЗ «Укрпошта» в результаті його перетворення у ПАТ «Укрпошта» та створення ПАТ «Укрпошта» та №240 від 05.07.2017 «Про затвердження Акта передавання майна до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укрпошта», проведено реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Укрпошта» на об`єкт нерухомого майна - автобаза зв`язку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 682448351101, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, що складаються з: літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за №1 - мостіння. 20.08.2019 між ПАТ «Концерн Галнафтогаз» (замовник) та ТОВ «Креатив-Інжиніринг» (підрядник) було укладено договір підряду №КГНГ/125-08-19, у відповідності до якого підрядник зобов`язався на свій ризик виконати увесь комплекс підготовчих робіт (демонтаж існуючих будівель та споруд) для спорудження АЗК з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів, авто мийкою самообслуговування та АГЗП за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2. 28.09.2019 за заявою директора Центра управління нерухомістю та інфраструктурою Одеської дирекції АТ «Укрпошта» про те, що невстановлені особи самовільно демонтують огорожу та нежилі споруди на території, яка розташована на вул. Пестеля, 2 в м. Одесі, було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за №12019161470001310. 30.09.2019 за №20-173/19 директор Одеської дирекції АТ «Укрпошта» Дрозда С.Я. звернувся до Хмільницького відділення поліції Малиновського ВП ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 194, 1971, 2062 ККК України, у відповідності до якої повідомляв про те, що 28.09.2019 біля 8 години ранку групою невідомих осіб було здійснене захоплення частини території та двох виробничих приміщень (літери Д та Е) Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (автобаза зв`язку) за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, При цьому було зруйновано огорожу території та об`єкти під літерами Д та Е. Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій АТ «Концерн Галфантогаз» було знищено належне йому майно, яке перебувало на балансі Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта», розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, а тому просить суд стягнути вартість знищеного майна в якості відшкодування збитків. Щодо заявлених позовних вимог про стягнення вартості знищення майна в якості відшкодування збитків місцевий господарський суд вірно зазначив наступне. За змістом частин першої-третьої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України). Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Частинами 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. З викладених приписів випливає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина заподіювача презюмується та не підлягає доведенню постраждалим, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. З наявних у матеріалах справи документів, зокрема договору підряду №КУНТ/125-08-19 від 20.08.2019 та матеріалів кримінального провадження №12019161470001310, в т.ч. відібраних поясненнях представників АТ «Концерн Галнафтогаз» Брильова О.С. та Кисіля К.С. від 28.09.2019, вбачається, що проведення 28.09.2019 на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, підготовчих робіт шляхом демонтажу існуючих будівель та споруд здійснювалося саме на замовлення АТ «Концерн Галнафтогаз» з метою подальшого спорудження на відповідній земельній ділянці АЗК з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів, автомийкою самообслуговування та АГЗП. Відповідно до ч. 2 ст. 1172 Цивільного кодексу України замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. Тобто, з огляду на заявлені позовні вимоги, у даному випадку за завдану внаслідок проведення підготовчих робіт шляхом демонтажу існуючих будівель та споруд на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, шкоду відповідає саме АТ «Концерн Галнафтогаз» - відповідач у справі, адже такі дії вчинялися за його вказівкою на підставі договору підряду №КУНТ/125-08-19 від 20.08.2019. Водночас, заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач вказував на те, що проведення за його вказівкою відповідних робіт (демонтажу) було виключно реалізацією наявних у АТ «Концерн Галнафтогаз» прав користування відповідною земельною ділянкою, наданою йому в оренду Одеською міською радою, та прав власності на нерухомість, яка була демонтована, на підтвердження чого посилається на Договір оренди землі та Договір купівлі-продажу №9658, з посиланням на те, що останні є чинними та не оскаржувалися в судовому порядку. Оцінюючи вищеописані обставини, а також беручи до уваги вказані заперечення відповідача з урахуванням заявлених позовних вимог, суд звертає увагу на наступне. З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що укладенню Договору оренди землі та Договору купівлі-продажу №9658 передувала реєстрація Одеською міською радою за собою в якості органу управління майном територіальної громади міста Одеси прав власності на спірні об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, буд. 2 (земельну ділянку, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га та розташовані на ній будівлі і споруд, до складу яких входили: котельня, позначена за планом земельної ділянки - «Д», площею 108,4 кв.м.; бокс, позначений за планом земельної ділянки - «Е», площею 110,2 кв.м.; авто-заправна станція, позначена за планом земельної ділянки - «ІІ»; огорожа, позначена за планом земельної ділянки - «№1, 2, 8»). При цьому, набуття АТ «Концерн Галнафтогаз» оформлених Договором оренди землі та Договором купівлі-продажу №9658 прав на спірну нерухомість в даному випадку обґрунтовується відповідачем та третьою особою як наслідок реалізації Одеською міською радою прав власника (діючи від імені територіальної громади міста Одеси) такого майна. Судом враховано, що рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35 за позовом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» в особі Одеської дирекції до Одеської міської ради про визнання права власності та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства транспорту та зв`язку України до Одеської міської ради про визнання права власності, було зокрема, задоволено позов Міністерства транспорту та зв`язку України і визнано право власності за Державою в особі Міністерства транспорту та зв`язку України на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, які складаються з будівель під літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за №1 - мостіння. Водночас, в межах справи №16/5-08-35 Одеська міська рада заперечувала проти заявлених вимог як з боку Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта», так із боку Міністерства транспорту та зв`язку України, посилаючись на відсутність у позивачів правовстановлюючих документів на спірні об`єкти нерухомості, відсутність оформлених у встановленому законом порядку документів на земельні ділянки, на яких розташовані дані об`єкти та наголошувала на статусі цього майна як комунального. У вказаній справі суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову Міністерства транспорту та зв`язку України з огляду на те, що керуючись приписами ст. 84, п. 12 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких знаходяться окремі об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: вул. Пестеля 2, належать до державної власності, що свідчить про відсутність у Одеської міської ради будь-яких повноважень щодо розпорядження вказаними земельними ділянками, що, в тому числі, свідчить про відсутність порушення прав зазначеної особи при оформленні правовстановлюючих документів на дане майно за державою, а відтак суду не зрозуміла позиція Одеської міської ради, якою заперечується позовні вимоги з підстав порушення майнових прав територіальної громади на вказані земельні ділянки. Такий висновок було підтримано в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 30.09.2008 та постанові Вищого господарського суду України від 20.01.2009, якими рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35 було залишено без змін. Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Частиною 1 статті 1291 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Суд наголошує, що судовим рішенням у справі №16/5-08-35, яке набрало законної сили, було встановлено наступне: - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля 2, які складаються з будівель під літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за №1 - мостіння, як і земельна ділянка, на якій вони розташовані, є власністю Держави в особі Міністерства транспорту та зв`язку України; - відсутність у вказаної нерухомості (в т.ч. земельної ділянки) статусу комунального майна в силу приналежності її до державної власності. Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35 набрало законної сили та набуло статусу остаточного, то встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню. Отже, обставини приналежності станом на 2008 рік нерухомості за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, у вигляді нежитлових будівель і споруд та земельної ділянки на якій вони розташовані, до державної власності є преюдиційними, що свідчить про відсутність підстав для їх повторного доказування. При цьому, судом враховано реорганізацію Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» в Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» та Міністерства транспорту та зв`язку України в Міністерство інфраструктури України, що свідчить про те, що відповідні особи є їх правонаступниками, а тому встановлені щодо них преюдиційні обставини в межах справи №16/5-08-35 продовжують свою силу. Відтак, суд констатує, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено та не може бути поставлено під сумнів, що станом на 2008 рік на спірній земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, знаходилося нерухоме майно, яке належало державі Україна та складалося з будівель під: літ «А» площею 995,7 кв.м., літ. «В» площею 52,5 кв.м., літ. «Г» площею 409,5 кв.м., літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., літ. «Ж» площею 1456,0 кв.м., літ. «З» площею 22,3 кв.м., літ. «И» площею 14,6 кв.м., літ. «К» площею 93,2 кв.м, літ. «Б» - навіс, літ. «Л» - навіс та майно, позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за №1 - мостіння. При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що станом на 2008 рік на відповідній земельній ділянці знаходилося будь-які інші будівлі та споруди, відмінних від тих, на які рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35 було визнано право власності за державою. Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано її учасниками в подальшому (05.07.2017) відповідне нерухоме майно (розташовані на спірній земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, будівлі та споруди) в процесі корпоратизації було передано у власність створеного в результаті перетворення УДППЗ «Укрпошта» ПАТ «Укрпошта», власником 100% акцій якого є держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України. Водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що з 01.07.2008 (винесення рішення у справі №16/5-08-35) по 28.09.2019 (день початку демонтажу на замовлення АТ «Концерн Галнафтогаз» існуючих на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, будівель та споруд) на спірній земельній ділянці проводилися будь-які будівельні роботи як із знесення існуючих на ній будівель та споруд, так і щодо зведення нових, або ж вчинення протягом вказаного періоду дійсним власником - державою, дій, спрямованих на приватизацію (продаж) існуючої нерухомості. З наведеного вбачається, що існуючі станом на 28.09.2019 на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, об`єкти нерухомого майна, зокрема, будівлі під літ. «Д» площею 108,4 кв.м., літ. «Е» площею 110,2 кв.м., майно позначене в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, перебували у власності саме АТ «Укрпошта», оскільки жодних доказів передачі державою Україна (зокрема, у період з 01.07.2008 по 04.07.2017) чи АТ «Укрпошта» (у період з 05.07.2017 по сьогоднішній день) в комунальну власність територіальної громади міста Одеси або відчуження будь-яким іншим особам такого майна матеріали справи не містять. Натомість, на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №474 від 24.09.2010 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» Одеською міською радою 25.10.2010 було видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, відповідно до якого посвідчено, що об`єкт, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, який складається з будівель літ. «Д» - котельної, літ. «Е» - боксу, загальною площею 218,6 кв.м., ІІ - авто-заправної станції, відображених у технічному паспорті від 18.11.2009, в цілому, дійсно належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Доводів та належних доказів в обґрунтування правомірності вчинення таких дій Одеською міською радою не надано. Разом з тим, учасниками справи не доведено наявність будь - яких інших спорів, які б стосувались питання власності зазначеного майна після винесення рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35, яке після його оскарження в апеляційному та касаційному порядку набрало статусу остаточного. Натомість у подальшому, незважаючи на вказане судове рішення про визнання права власності держави на зазначене майно, Одеською міською радою за відсутності будь-яких правових підстав здійснюється реєстрація прав власності на таке майно за територіальною громадою міста Одеси. Тобто, незважаючи на те, що Одеській міській раді як активному учаснику судової справи №16/5-08-35 достеменно було відомо, що спірна нерухомість є державної власністю, проте, незважаючи на це прийнято рішення №474 від 24.09.2010 про реєстрацію за територіальною громадою міста Одеси прав власності на нього. Відтак, оскільки за відсутності будь-яких правових підстав 25.10.2010 була здійснена державна реєстрація права власності на таке майно за територіальною громадою міста Одеси, то з огляду на приписи ст.ст. 1, 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст.ст. 181, 182, 316, 317, 334 Цивільного кодексу України, вбачається заволодіння всупереч чинному судовому рішенню державною власністю у вигляді нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, (зокрема, будівель літ. «Д» - котельної, літ. «Е» - боксу, загальною площею 218,6 кв.м.). Виходячи з викладених обставин у їх сукупності колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що така реєстрація свідчить про суперечність відповідних дій Одеської міської ради фундаментальним положенням Конституції України (ст.ст. 8, 19, 41, 1291) та Цивільного кодексу України (ст.ст. 182, 316, 317, 321, 326, 328, 334), адже їх вчинення було здійснено всупереч рішенню Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35, яке набрало законної сили та статусу остаточного, і за відсутності волі чинного власника такої нерухомості - держави. Описані вище дії зумовили дві ланки перебігу прав власності на спірне майно: - законна: пов`язана зі створенням з 1953 та 1959 років на відведених земельних ділянках комплексу будівель і споруд - автобази Цеху перевезення пошти Укрпошти, право власності держави України на які було підтверджено судовим рішенням у справі №16/5-08-35 та подальшим розпорядженням таким майном державою в особі уповноваженого органу шляхом його передачі до АТ «Укрпошта», що супроводжувалося відповідними державними реєстраціями прав власності (03.07.2015 - за державою в особі Міністерства транспорту та зв`язку України; 12.06.2018 - за ПАТ «Укрпошта»); - нікчемна: ініційована діями Одеської міської ради, вчинена всупереч закріплених в Конституції України принципів верховенства права, обов`язковості судового рішення та непорушності прав власності. Разом з цим, той факт, що Одеська міська рада достеменно була обізнана відносно належності спірної нерухомості до державної власності, однак відповідне право за державою було вперше зареєстровано в державному реєстрі лише 03.07.2015, свідчить про умисне використання обставин відсутності реєстрації відповідних прав як в органах БТІ, так і відповідних державних реєстрах станом на 2010 рік з метою вчинення дій, спрямованих на породження нікчемної ланки перебігу прав власності на спірне майно. Одночасно з цим, відповідній реєстрації за територіальною громадою міста Одеси прав власності на спірне майно передувало звернення до Одеської міської ради Приватного підприємства «ВИРА» з проханням розпочати оформлення документації, необхідної для викупу таких будівель (лист від 14.12.2009), у зв`язку з чим спірне майно рішенням Одеської міської ради №4961-V від 22.01.2010 було включено до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, а в подальшому Одеською міською радою прийнято рішення №474 від 24.09.2010 про реєстрацію прав власності територіальної громади міста Одеси на таке майно, здійснено таку реєстрацію (25.10.2010) та відчужено його на користь ПП «ВИРА» згідно Договору купівлі-продажу №706 (02.11.2010). Тобто, рішення про приватизацію спірного майна було прийнято ще за 8 місяців до вчинення Одеською міською радою реєстрації відповідних прав власності на нього за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, а відтак, за щонайменше за відсутності визначених п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та положеннями Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» прав для цього. В подальшому, протягом 16 днів право власності на спірне майно було відчужено від ПП «ВИРА» на користь ТОВ «АРЕС-ІВ» (08.11.2010 за Договором купівлі-продажу №4918), а від останнього на користь ПАТ «Концерн Галнафтогаз» (18.11.2010 за Договором купівлі-продажу №9658). Судом першої інстанції в контексті досліджуваних обставин перевірено відомості Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з яких випливає пов`язаність всіх трьох послідуючих власників спірного майна - ПП «ВИРА», ТОВ «АРЕС-ІВ» та ПАТ «Концерн Галнафтогаз», оскільки бенефіціарними власниками ПП «ВИРА» через ТОВ «Укрсервіс» значилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; бенефіціарними власниками ТОВ «АРЕС-ІВ» значилися ОСОБА_3 та через ТОВ «Укрсервіс» - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які одночасно є засновниками та керівниками низки юридичних осіб, що входять до холдингу Української інвестиційної групи, в структуру якої у свою чергу входить ПАТ «Концерн Галнафтогаз». Заперечуючи проти вказаного, апелянт вважає, що судом при цьому порушено принцип диспозитивності, оскільки позивачем таких аргументів не заявлялось, а ініціатива дослідження такого питання виходила від суду. Однак колегія суддів сприймає критично такі доводи скаржника, оскільки в силу приписів Господарського процесуального кодексу України суд повинен всебічно оцінити обставини справи в контексті спірних правовідносин для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Резюмуючи викладене, судова колегія визнає обґрунтованим твердження суду першої інстанції про те, що наведені в своїй сукупності обставини: а) звернення до Одеської міської ради ПП «ВИРА» з проханням підготувати приватизацію спірного майна, доказів перебування якого на момент такого звернення в жодних загальнодоступних джерелах не існувало; б) здійснення Одеською міською радою всупереч судових рішень у справі №16/5-08-35 та за відсутності волі власника (держави), користуючись відсутність факту реєстрації відповідних прав за державою дій щодо реєстрації прав власності на спірне майно; в) швидка перереєстрація прав власності на спірне майно між фактично пов`язаними особами; г) послідуюче припинення ПП «ВИРА» та ТОВ «АРЕС-ІВ» за рішенням власників; д) демонтаж в послідуючому всіх будівель та споруд, розміщених на спірній земельній ділянці - дають обґрунтовані підстави для висновку, що ініційована Одеською міською радою протиправна ланка перебігу прав власності на спірне майно мала цілеспрямованість вказаних порушень з метою незаконного заволодіння спірним нерухомим майном задля подальшого виділення земельної ділянки, на якій воно розміщувалося. Суд також наголошує що на підтвердження наведеного вказує те, що як вбачається із матеріалів справи за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, розміщувалася автобаза Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта», складові будівлі та споруди якої і було визнано державною власністю рішенням суду у справі №16/5-08-35 з висновками про те, що земельна ділянка, на якій розміщено такі об`єкти нерухомого майна належить до державної власності. Згідно зібраних в матеріалах кримінального провадження №12019161470001310 документів, копії яких долучено до матеріалів даної справи, вбачається, що такі будівлі та споруди були зведені та розташовані на земельних ділянках виділених Одеському обласному Управлінню Міністерства зв`язку в 1953 році згідно рішення виконкому Ленінської райради депутатів трудящих №71 від 02.02.1953, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №209 від 21.02.1953, площею до 1 га, та Транспортній конторі Одеського обласного управління зв`язку згідно рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №402 від 21.05.1959, площею 0,51 га, а відповідно до схематичного плану земельної ділянки в м. Одеса, вул. Пестеля, 2, складеного станом 27.10.2006, загальна площа займаної земельної ділянки становила 16977 кв.м. та під забудовою - 3321 кв.м. На вказаному плані відображено всі визначені в п. 9 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35 будівлі та споруди, загальна площа яких за вирахуванням літ. «Б» - навіс, літ. «Д» - навіс та майна, позначеного в технічному паспорті за №№ 1-8 - огорожа, за № 1 - мостіння, (не визначено площі в рішенні) становить 3262,40 кв.м., що фактично відповідає визначені в наведеному плані станом на 2006 рік площі під забудовою. Отже, за рахунок відведення в 1953 та 1959 роках двох земельних ділянок шляхом їх забудови було сформовано фактичну єдину земельну ділянку загальною площею 16977 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, на якій і розміщено нинішню автобазу Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта», будівлі та споруди якої до 2017 року перебували в державній власності. При цьому, суд першої інстанції, здійснюючи співставлення наведеного плану (2006 рік), наданих Одеською міською радою планів земельної ділянки, виготовлених станом на 03.11.2010, та наявних в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:07:003:0033) в оренду ПАТ «Концерн Галнафтогаз» схем, планів, експлікацій (2014 рік), встановив, що земельна ділянка, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, була сформована саме за рахунок її виділення із земельної ділянки загальною площею 16977 кв.м., яка була надана для зведення та розміщення нинішньої автобази Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» на підставі рішення виконкому Ленінської райради депутатів трудящих №71 від 02.02.1953, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №209 від 21.02.1953, та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №402 від 21.05.1959. Посилання третьої особи на те, що після винесення рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35 05.09.2011 Міністерство інфраструктури України зверталося до Господарського суду Одеської області із заявою про виправлення допущених у рішенні суду від 01.07.2008 описок, мотивуючи її тим, що визначене в п. 9 резолютивної частин такого рішення описання нерухомого майна містить істотні розбіжності з кількістю та технічними характеристиками спірних об`єктів нерухомості, - як на підтвердження того, що зареєстроване ним за територіальною громадою міста Одеси на праві власності майно не було державною власністю, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено, оскільки будь-яких доказів на обґрунтування обставин вчинення таких дій (в т.ч. підтвердження дійсної зміни кількісних та технічних показників майна) матеріали справи не містять, а ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.09.2011 у справі №16/5-08-35 було відмовлено в задоволені такої заяви. Крім того, схематичне відображення будівель та споруд на наявних в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:07:003:0033) в оренду ПАТ «Концерн Галнафтогаз» схемах, планах, експлікаціях (2014 рік) та їх площі відповідають їх розміщенню і площам на схематичному плані земельної ділянки в м. Одеса, вул. Пестеля, 2, складеному станом 27.10.2006, що свідчить про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що після 01.07.2008 кількісні та технічні показники спірного нерухомого майна змінилися, а самі матеріали справи вказують на незмінність таких показників. Наведені обставини свідчать про те, що вчинення Одеською міською радою дій з реєстрації за собою (територіальною громадою міста Одеси) прав власності на частину наявного за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, нерухомого майна, було здійснено з метою подальшого виділення частини відведеної рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящих №71 від 02.02.1953, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №209 від 21.02.1953, та рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №402 від 21.05.1959 земельної ділянки під формування нинішньої автобази Цеху перевезення пошти Одеської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта», будівлі та споруди якої до 2017 року перебували в державній власності. Разом з тим, із наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №56685668 від 05.04.2016 вбачається, що в процесі відведення спірної земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:07:003:0033) в оренду відповідачу 21.10.2015 Одеською міською радою було зареєстровано право комунальної власності на таку землю за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, правовою підставою проведення чого визначено положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012. Так, відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу. Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу. Тобто, ініціюючи всупереч закріплених в Конституції України принципів верховенства права, обов`язковості судового рішення та непорушності прав власності протиправну ланку перебігу прав власності на спірне нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, Одеською міською радою фактично було створено умови за яких, користуючись відсутність реєстрації прав власності на землю за дійсним власником - державою, стало можливим здійснення реєстрації на підставі приписів п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» прав комунальної власності. Однак, за встановлених судом дійних обставин перебігу прав власності на таке майно (законна ланка - перебування його у власності держави до 2017 року) відповідна земельна ділянка залишилася в державній власності в силу приписів п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», оскільки на ній було розташоване майно, що належало до державної власності (зокрема, до липня 2017 року). Водночас, як правильно наголосив суд першої інстанції, що за будь-яких обставин в силу приписів ст. 123 Земельного кодексу України передача спірної земельної ділянки в користування ПАТ «Концерн Галнафтогаз» могла бути здійснена не інакше як за наслідками отримання письмової згоди АТ «Укрпошта» на її вилучення, адже така особа у відповідності до рішення виконкому Ленінської райради депутатів трудящих №71 від 02.02.1953, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №209 від 21.02.1953, та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №402 від 21.05.1959 є діючим користувачем відповідної землі, натомість доказів отримання такої згоди чи навіть належного повідомлення АТ «Укрпошта» про відведення відповідної земельної ділянки АТ «Концерн Галнафтогаз» матеріали справи не містять. Посилання відповідача на наявний в проекті землеустрою лист №951, датований 26.10.2010, за підписом директора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» Гуркова В.Г. на адресу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, відповідно до змісту якого вказувалось, що Одеська дирекція УДППЗ «Укрпошта» погоджує встановлення меж земельної ділянки, площею 0,5112 га, в натурі (на місцевості), за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, що належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, жодним чином не може підтверджувати як існування згоди на відведення спірної земельної ділянки відповідачу, адже такий лист датований 2010 роком, в той час як розроблення проекту землеустрою здійснювалося протягом 2013-2015 років. Більш того, сам по собі зміст такого листа є нікчемним, адже посилання на віднесення земельної площею 0,5112 га, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, до власності територіальної громади міста Одеси щонайменше суперечить рішенню Господарського суду Одеської області від 01.07.2008 у справі №16/5-08-35, а тим більше надане ним погодження здійснено з перевищення відповідних повноважень, адже дійсним власником відповідної землі (в т.ч. так званої суміжної) станом на 2010 рік була держава. Підсумовуючи викладене вбачається, що вчинені Одеською міською радою дії, які породили протиправну ланку перебігу відносин права власності на розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, об`єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі та авто-заправну станцію, загальною площею 218,6 кв.м., до складу яких входять: котельня, позначена за планом земельної ділянки - «Д», площею 108,4 кв.м.; бокс, позначений за планом земельної ділянки - «Е», площею 110,2 кв.м.; авто-заправна станція, позначена за планом земельної ділянки - «ІІ»; огорожа, позначена за планом земельної ділянки - «№1, 2, 8») були вчинені як з порушенням фундаментальних положень +4 посилання основами правового регулювання земельних відносин, що мало своїм наслідком безпідставне заволодіння державним майном та подальше його знищення. Щодо вчинених правочинів суд звертає увагу на наступне. Вчинення за наявності викладених обставин реєстрації в державних реєстрах прав власності на спірне майно як за територіальною громадою міста Одеси, так і за послідуючими набувачами є прямим порушення публічних основ державної реєстрації прав, закріплених в положеннях ст. 182 Цивільного кодексу України та Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», адже порушують таку основну засаду провадження відповідної діяльності як гарантія держави щодо достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно. За приписами частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України). Відповідно до цієї статті, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому, категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Суд першої інстанції правильно зауважив, що встановлені дії третьої особи не викликають жодних сумнівів у тому, що остання, реєструючи за територіальної громадою міста Одеси права власності на спірну земельну ділянку та розташоване на ній майно і вчиняючи в подальшому правочини, на підставі яких відбувся перехід права власності та права користування на спірну нерухомість, що на той час належала державі, а Одеська міська рада достеменно знала про це, що підтверджується її участю у справі №16/5-08-35, мала намір незаконно заволодіти нею, свідомо нехтуючи імперативними приписами Конституції України та Цивільного кодексу України (зокрема, в частині обов`язковості остаточного судового рішення та непорушності прав власності), що, в свою чергу, на переконання суду може свідчити про наявність ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 191, 364 Кримінального кодексу України, відносно чого судом було вирішено повідомити Національне антикорупційне бюро України про виявлення в діях посадових осіб Одеської міської ради та інших осіб можливих ознак кримінальних правопорушень шляхом постановлення окремої ухвали. Отже, вчинення порушень приписів +4 посилання, що безумовно посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, адже в першу чергу нівелює такий основний принципу існування держави України в цілому як верховенство права, є неспростовною ознакою порушення публічного порядку в розумінні положень ст. 228 Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок щодо ознак порушення публічного порядку як підстави для нікчемності правочину викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, в положеннях п.п. 83 - 85 якої Велика Палата, погоджуючись з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №577/5321/17, який звертав увагу на те, що правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту, вказала, що оскільки договір оренди землі, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спрямовані в даному випадку на заволодіння державним майном дії та акти, зокрема: - рішення Одеської міської ради №4961-V від 22.01.2010 «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішення Одеської міської ради», в частині внесення до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню нежитлових будівель загальною площею 218,6 кв.м та споруд, вул. Пестеля, 2, з визначенням способу та умов продажу - викуп ПП «ВИРА» за грошові кошти; - рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №474 від 24.09.2010 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» в частині внесення до переліку об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси будівель, загальною площею 218,6 кв.м., та споруд, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2; - свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію серії САС №914510, видане 25.10.2010 виконавчим комітетом Одеської міської ради; реєстрація 25.10.2010 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» прав власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові будівлі та авто-заправну станцію за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, про що здійснено запис №2544 в книзі: 12ог-35; - Договір купівлі-продажу №706; - рішення Одеської міської ради від 10.09.2015 №7057-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5112 га, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та авто-заправної станції та надання її в оренду публічному акціонерному товариству «Концерн Галнафтогаз»; - реєстрація 21.10.2015 державним реєстратором Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області комунальної власності територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, земельна ділянка 2 (рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) №25438088 від 21.10.2015; номер запису про право власності: 11682825); - Договір оренди землі; - реєстрація 01.04.2016 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:07:003:0033, площею 0,5112 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, земельна ділянка 2, за ПАТ «Концерн Галнафтогаз» (рішення про державну реєстрацію прав №29104947 від 05.04.2016; номер запису про інше речове прав: 14024294), - є нікчемними, адже є наслідком протиправних дій, вчинених всупереч публічному порядку (зокрема, внаслідок нехтування обов`язковістю судового рішення, яке набрало законної сили та статусу остаточного) за відсутності жодних доказів на підтвердження припинення відповідних прав у держави після винесення судових рішень у справі №16/5-08/35. Згідно з ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Отже, у даному випадку спірна нерухомість вибула за відсутності волі її дійсного власника - держави, з порушенням публічного порядку, що в силу приписів ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України виключає наявність правових підстав для визнання АТ «Концерн Галнафтогаз» добросовісним набувачем права власності на спірну нерухомість. Тому встановлені судом першої інстанції обставини незаконності первинної реєстрації права власності на нерухомість - земельну ділянку, площею 5112 кв.м., якій присвоєно кадастровий номер 5110137300:07:003:0030, за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, та розташоване на ній нерухоме майно у вигляді будівель і споруд, які складаються, до складу яких входять: котельня, позначена за планом земельної ділянки - «Д», площею 108,4 кв.м.; бокс, позначений за планом земельної ділянки - «Е», площею 110,2 кв.м.; авто-заправна станція, позначена за планом земельної ділянки - «ІІ»; огорожа, позначена за планом земельної ділянки - «№1, 2, 8», за територіальною громадою міста Києва в особі Одеської міської ради, та відчуження останньою такого майна на користь ПП «ВИРА» згідно Договору купівлі-продажу №706, що визнані судом нікчемними, свідчать про нікчемність і наступних укладених як наслідок такої протиправної поведінки Договору купівлі-продажу №4918 та Договору купівлі-продажу №9658 та вчинених на підставі них записів в державних реєстрах (№2544 в книзі: 99неж-143, здійснений 04.11.2010 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості»; №2544 в книзі: 99неж-166, здійснений 12.11.2010 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості»; №2544 в книзі: 99неж-197, здійснений 14.12.2010 Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості»; №29753169, внесений 27.12.2018 державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Корсуном О.В., рішення про державну реєстрацію прав №44941944 від 03.01.2019), оскільки їх предмети (право власності) виникли за наслідками комплексу визнаних судом нікчемними дії та актів (правочинів). Разом з цим, судом першої інстанції враховано, що встановлюючи нікчемність Договору купівлі-продажу №706, Договору купівлі-продажу №4918 та Договору купівлі-продажу №9658 є необхідним залучення до участі у справі всіх сторін таких правочинів, однак, в силу факту припинення ПП «ВИРА» та ТОВ «АРЕС-ІВ» здійснення цього є неможливим. Щодо доводів апелянта стосовно виходу суду за межі позовних вимог судова колегія звертає увагу на наступне. Скаржник вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вийшов за межі позовних вимог, встановивши при цьому нікчемність ряду правочинів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Перевіривши наведені доводи, судом апеляційної інстанції не встановлено факту виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки суд першої інстанції розглянув вимоги, які були предметом судового розгляду, резолютивна частина рішення в повній мірі відповідає заявленим позовним вимогам позивача, а тому відповідні твердження апелянта судом відхиляються. Досліджуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення вартості знищення майна в якості відшкодування збитків суд зазначає наступне. Оцінюючи встановлені обставини вибуття з власності держави та послідуючого набуття АТ «Концерн Галнафтогаз» прав користування та власності на спірну нерухомість в контексті існування в діях останнього такого елементу цивільного правопорушення як протиправна поведінка, що призвела до знищення належного станом на 28.09.2019 майна позивача, суд відзначає, що його існування вбачається із сукупності встановлених обставин виникнення та перебігу нікчемної ланки прав власності та користування спірною нерухомістю, адже першочерговим чинником її виникнення є саме здійснення за відсутності будь-якого правового обґрунтування звернення ПП «ВИРА» до Одеської міської ради в грудні 2009 року з наміром викупити нерухоме майно, розміщене за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, яке як встановлено судом є пов`язаним з АТ «Концерн Галнафтогаз», що набуло таку нерухомість у власність всього через 16 днів після його придбання ПП «ВИРА» та відчуження на користь ТОВ «АРЕС-ІВ», що також через своїх бенефіціарних власників було пов`язаним з відповідачем. Із матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:07:003:0033) в оренду ПАТ «Концерн Галнафтогаз», виконаного на замовлення останнього, вбачається, що у висновку Управління архітектури та містобудування від 17.01.2014 №01-11/4987-4 про встановлення сервітутів та обмежень щодо права оренди земельної ділянки і умов надання земельної ділянки, в графі: «Правовстановлюючі документи на землекористування», було зазначено про те, що така земельна ділянка розташована на частині земельної ділянки наданої в користування Одеському обласному управлінню Міністерства зв`язку рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №209 від 21.02.1953. Тобто, як правильно зауважив суд першої інстанції, за наявності дійсних добросовісних намірів набуття у користування спірної земельної ділянки, з метою попередження виникнення можливих претензій третіх осіб в подальшому, відповідач мав можливість врахувати наведену інформацію та перевірити обставини перебігу права користування відповідною землею і як наслідок встановити дійсного його власника, доказів здійснення чого не надано. Щодо здійснення огляду відповідачем спірного майна при набутті прав власності на спірне нерухоме майно за Договором купівлі-продажу №9658. Судом першої інстанції було зазначено, що представниками відповідача здійснювалися посилання на те, що при набутті прав власності на спірне нерухоме майно за Договором купівлі-продажу №9658, зокрема, при складенні та підписанні акту приймання-передачі такого майна до вказаного договору, представниками відповідача було його оглянуто та не виявлено користування таким майном будь-якими особами. Такі твердження поставлено судом під сумнів, оскільки як вбачається із матеріалів справи зазначений акт приймання-передачі було складено та підписано в той же день, що і укладено Договір купівлі-продажу №9658, та тими ж представниками, при цьому, місцем укладення договору є м. Львів, що підтверджується посвідченням його нотаріусом відповідного нотаріального округу, а місцем складення акту визначено м. Одеса. Тобто, здійснення реальної перевірки нерухомого майна, яке складало предмет Договору купівлі-продажу №9658, в день укладення такого правочину було обумовлено необхідністю витрачання часу на посвідчення відповідного правочину у нотаріуса, подальше переміщення представників сторін з м. Львова до м. Одеси, відстань між якими становить близько 800 км. автомобільними шляхами, та безпосереднє здійснення огляду нерухомості з послідуючим складеннями і підписанням зазначеного акту. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається суперечність відповідей представників відповідача щодо забезпечення вчинення всіх визначених дій в один день (посвідчення договору у нотаріуса, переміщення представників з м. Львова до м. Одеси, здійснення огляду нерухомості та складення після цього акту приймання-передачі), а тому судом правильно зауважено про малоймовірність можливості вчинення всіх визначених дій в один день. Водночас, суд звертає увагу, що відповідний акт приймання-передачі від 18.11.2010 не містить жодних посилань на проведення сторонами огляду предмету Договору купівлі-продажу №9658, а тому доводи скаржника про огляд спірного майна при його набутті у власність не підтверджується матеріалами справи. Апелянт зазначає про безпідставність таких висновків суду першої інстанції, зазначаючи, що такі обставини не стосуються предмета доказування даної справи та не можуть бути покладені в основу оскаржуваного рішення. Суд апеляційної інстанції у свою чергу наголошує на безпідставності таких доводів, оскільки відповідні обставини, дослідження яких заперечується скаржником, досліджувались судом у сукупності з іншими обставинами з метою всебічного з`ясування всіх обставин справи, зважаючи на заявлені позовні вимоги про стягнення збитків. Крім того, дослідження питання щодо огляду спірного майна має значення для підтвердження обізнаності відповідача про існування права позивача на зруйноване майно в контексті дослідження наявності протиправної поведінки відповідача як необхідного елементу збитків. Водночас, із наявних в матеріалах справи документів (в т.ч. планів забудови землі за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2) вбачається, що до заходження АТ «Концерн Галнафтогаз» на спірну земельну ділянку, розташоване на ній нерухоме майно (будівлі під літ «Д» та «Е», авто-заправна станція літ. «ІІ») не було відокремлено окремою огорожею з іншим майном, розташованим за такою адресою, що становило комплекс будівель та споруд автобази Цеху перевезення пошти, яка є діючою по сьогоднішній день. Суд правильно зауважив, що з моменту набуття АТ «Концерн Галнафтогаз» у власність спірного нерухомого майна (2010), будучи добросовісним власником такого майна в повній мірі за дев`ять років міг дізнатися, що за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, перебуває АТ «Укрпошта» (до корпоратизації - УДППЗ «Укрпошта»), більш того в силу єдності території здійснює використання та утримування в т.ч. будівель під літ «Д» та «Е», авто-заправна станція літ. «ІІ». У матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки відповідачу наявні акти погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та/або землекористувачами та приймання-передачі межових знаків на зберігання від 09.02.2015, у відповідності до якого визначено необхідність його підписання в т.ч. представниками АТ «Укрпошта», однак такі акти не містить відповідних підписів з приміткою, що представники останнього не з`явилися та посиланням на здійснення повідомлення АТ «Укрпошта» листом №984 від 20.08.2014, листом №1/19 від 19.08.2014 та оголошенням в пресів (повідомлення в газеті Aviso №4 від 02.02.2015). Відповідно до такого оголошення повідомлялося, що 09.02.2015 о 14:00 год. будуть проводитися землевпорядні роботи з встановлення та закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, у зв`язку з чим висловлювалося прохання бути присутніми суміжних землевласників та землекористувачів при проведенні землевпорядних робіт щодо встановлення межових знаків. Тобто, у випадку дійсного прибуття 09.02.2015 о 14:00 год. на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, представники відповідача в повній мірі могли встановити знаходження придбаного ними за Договором купівлі-продажу №9658 майна на єдиній території автобази Цеху перевезення пошти та будучи добросовісним власником вирішити щонайменше майнові питання охорони такого майна, що беззаперечно забезпечувалося на той момент Укрпоштою як утримувачем єдиної огорожі всієї земельної ділянки за вказаною адресою. В підтвердження викладеного суд також звертає увагу на те, що при здійсненні безпосереднього входження на спірну земельну ділянку 28.09.2019 на ній знаходилися працівники АТ «Укрпошта», що зафіксовано в матеріалах кримінального провадження №12019161470001310, якими і було викликано працівників поліції, що також цілком обґрунтовано мало викликати питання відносно правових підстав їх знаходження на такій земельній ділянці. Доказів вчинення будь-яких дій, спрямованих на вирішення з Укрпоштою майнових таких питань, пов`язаних з перебування його працівників в т.ч. на території набутою в оренду відповідачем земельній ділянці чи охороною розташованого на ній майна, матеріали справи не містять. Разом з цим, із наявних в матеріалах кримінальної справи №12019161470001310 поясненнями представників АТ «Концерн Галнафтогаз» Брильова О.С. та Кисіля К.С. від 28.09.2019 вбачається, що при входженні на територію АТ «Укрпошта» (спірну земельну ділянку) близько 7:00 - 8:00 такі представники були присутніми разом з працівниками та технікою залученої підрядної організації. Вказане свідчить про те, що через своїх уповноважених представників АТ «Концерн Галнафтогаз» при заходженні на територію спірної земельної та вчиненні дії з демонтажу існуючих будівель і споруд в повній мірі було обізнано про перебування працівників АТ «Укрпошта» за такою адресою, що могло викликати сумніви відносно правомірності здійснення відповідного монтажу. Також суд звернув увагу, що представники АТ «Концерн Галнафтогаз» Брильов О.С. та Кисіля К.С. є адвокатами, які надавали свої послуг останньому саме на підставі договорів про надання правової допомоги, однак обґрунтованих пояснень необхідності залучення двох адвокатів для проведення підготовчих робіт з демонтажу «належних замовнику таких робіт на праві власності» будівель та споруд представниками відповідача надано не було. Натомість, залучення таких осіб для присутності при проведенні робіт з демонтажу існуючих на спірній земельній ділянці будівель та споруд, цілком обґрунтовано вказує на обізнаність АТ «Концерн Галнафтогаз» про щонайменше існування інтересів третіх осіб відносно такого майна та можливого вчинення ними супротиву при його демонтажі, що за встановлених обставин спірних правовідносин виключає будь-яку ймовірність вважати такими третіми особами будь-кого окрім працівників АТ «Укрпошта». Судом першої інстанції також враховано, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що за період з 2010 по 2019 рік АТ «Концерн Галнафтогаз» здійснювало будь-які витрати на утримання спірного майна (оплату охорони, комунальних платежів тощо). Водночас, наявним в матеріалах справи листом ПрАТ «ВФ Україна» на адресу Одеської дирекції АТ «Укрпошта» від 01.10.2019 №ТВ-19-11111 підтверджується, що останнім здійснювалося повноцінне розпорядження майном, розташованим за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, зокрема: за наслідками проведення тендеру (електронного аукціону в системі ProZorro.Продажі, протокол UA-PS-2019-07-26-000002-3) було укладено договір оренди №38-1015 від 30.08.2019 для встановлення вишки зв`язку. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені в своїй сукупності обставини, підтверджують обізнаність АТ «Концерн Галнафтогаз» про існування щонайменше певного інтересу у АТ «Укрпошта» відносно розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, нерухомого майна, що за належного дотримання закріплених в ст.ст. 3, 12, 13 Цивільного кодексу України принципів добросовісності при реалізації своїх прав та недопущення завдання шкоди могло попередити послідуюче знищення майна позивача, однак відповідачем було знехтувано наведеними принципами, що і є підтвердженням його протиправної поведінки та як наслідок вини відповідача у завданні відповідної шкоди позивачу і причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і завданими збитками, адже за встановлених обставин відповідачем не спростовано вчинення дій на знищення (демонтаж) такого майна умисно та цілеспрямовано. Досліджуючи протиправну поведінку відповідача судом також враховано, що за будь-яких обставин перебігу прав власності на спірне нерухоме майно відповідач, встановивши перебування його у користуванні інших осіб та будучи добросовісним власником, в силу положень ст.ст. 3, 12, 13 Цивільного кодексу України першочергово був зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на виселення таких осіб в порядку, визначеному законом (звернутися до поліції, ініціювати судовий спір тощо), а не здійснювати подальший демонтаж відповідного майна, створюючи загрозу завдання шкоди життю та майну інших осіб, натомість доказів вчинення дій, спрямованих на це матеріали справи не містять, що і вказує на наявність протиправної поведінки відповідача. Щодо розміру завданих збитків суд зазначає наступне. Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. На підтвердження розміру матеріальної шкоди (збитку), позивачем було додано до позову довідку, відповідно до якої було визначено залишкову балансову вартість, розміщених на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Пестеля, 2, будівель та споруд, загальний розмір якої становить 123 531,43 грн. У відповідності до приписів ст. 1192 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, при знищенні майна підлягають відшкодуванню завдані цим збитки у розмірі, що відповідає саме реальній вартості такого майна на момент розгляду справи. Суд першої інстанції, враховуючи надані позивачем докази на підтвердження розміру збитків наголосив, що реальній вартості майна відповідає саме ринковій його вартості, тобто, вартості за якою таке майно могло бути відчужено на ринку з отримання реальних коштів в замін такого майна, в той час, як визначення балансової вартості майна підприємства не ґрунтується на принципах попиту, а тому не може відповідати реальній вартості, а тому суд дійшов висновку про недоцільність застосовування визначену позивачем на підставі балансової відомості вартість демонтованого спірного майна. Разом з цим, із наявного в матеріалах справи Договору купівлі-продажу №9658 вбачається, що відповідне майно було придбано АТ «Концерн Галнафтогаз» за ціною у загальному розмірі 11 520 000,00 грн., з яких: котельня, позначена за планом земельної ділянки - «Д», площею 108,4 кв.м. - 4 661 300,00 грн.; бокс, позначений за планом земельної ділянки - «Е», площею 110,2 кв.м. - 4 738 633,33 грн.; авто-заправна станція, позначена за планом земельної ділянки - «ІІ» - 160 066,67 грн.; огорожа, позначена за планом земельної ділянки - «№1, 2, 8» - 40 000,00 грн, а згідно з п. 2.1 Договору купівлі-продажу №9658 вказана ціна встановлена за згодою сторін цього договору. Отже, в матеріалах справи наявні документи, що вказують на реальну вартість знищеного майна АТ «Укрпошта», адже саме вільне визначення двома приватними суб`єктами вартості такого майна вказує на його дійсну ринкову вартість. При цьому, будь-яких доказів на зміну такої вартості майна станом на момент розгляду справи матеріали справи не містять, а тому, визначаючи розмір збитків, що підлягає відшкодуванню позивачу внаслідок знищення його майна за наслідком протиправних дій АТ «Концерн Галнафтогаз», суд вважає за необхідне виходити саме з останньої відомої реальної ринкової вартості такого майна, що становить 11 520 000,00 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в силу приписів ст.ст. 13, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України належним чином є доведеним позивачем наявність завданої йому шкоди у визначеному в позові розмірі (123 531,42 грн.), оскільки в дійсності розмір таких збитків становить щонайменше 11 520 000,00 грн. Судом апеляційної інстанції також враховано доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо недоведення позивачем розміру збитків, однак такі твердження суд вважає безпідставними, оскільки висновки суду щодо розміру збитків ґрунтуються на матеріалах справи. Водночас, судова колегія не вбачає при цьому порушення судом приписів законодавства, зокрема ст. 1192 ЦК України, на що вказує скаржник. Колегія суддів наголошує, що викладеними вище обставинами та наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення в діях АТ «Концерн Галнафтогаз», необхідних для покладення на нього обов`язку з відшкодування завданих встановленими протиправними діями збитків АТ «Укрпошта», що свідчить про правомірність та обґрунтованість заявлених ним вимог про стягнення збитків у розмірі 123 531,43 грн. Також як правильно зауважив суд першої інстанції, що обраний спосіб захисту за таких обставин шляхом відшкодування збитків відповідає приписам ст.ст. 16, 1192 Цивільного кодексу України та спрямований на реальне відновлення порушених прав і інтересів шляхом отримання компенсації вартості знищеного внаслідок неправомірних дій майна, тобто, є ефективним, оскільки в межах встановлених обставин спірних правовідносин є неможливим відновлення порушених прав позивача шляхом пред`явлення віндикаційного позову, адже спірне майно було знищено, а відтак, не може бути витребувано. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Усі інші доводи та аргументи скаржника судом враховано, однак колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Колегія суддів наголошує, що в апеляційній скарзі скаржник не наводить обґрунтованих доводів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення, у той час як переважна більшість аргументів судом першої інстанції оцінювалася при винесенні оскаржуваного рішення. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду 09.08.2021 дія оскаржуваного рішення була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2021 у справі №910/17376/19.

5. Матеріали справи № 910/17376/19 повернути до суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді Л.В. Кропивна О.О. Хрипун