Постанова 4855 № 320/6785/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6785/19 Головуючий у І інстанції - Лиска І.Г. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги і рішення про опис майна у податкову заставу, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просила: - визнати неузгодженим грошове зобов`язання з земельного податку у сумі 1526,20 грн. та прийняти рішення про відсутність податкового боргу; - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 22 жовтня 2019 року № 152774-56, видану ГУ ДПС у Київській області; - визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 30 жовтня 2019 року № 6701/ФОП/10-36-56-07, видане ГУ ДПС у Київській області. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивачка вказала, що податкова вимога та рішення є протиправними, оскільки дані рішення податковим органом не було надіслано Позивачу за місцем її реєстрації до 1 липня поточного року, що передбачено нормами чинного законодавства. Позивач стверджує, що оскільки податкове повідомлення-рішення не було нею отримано, тому суму грошового зобов`язання слід вважати неузгодженою. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у Київській області повторно подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Також Відповідачем вказано, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і є платником земельного податку. Податковим органом було виставлено податкове повідомлення-рішення від 22.08.2019 № 20043-5606, яким нараховано податкове зобов`язання на суму 1 526, 20 грн. Дане податкове повідомлення-рішення було направлено Позивачу, однак не отримане останньою та повернуте Відповідачу, що підтверджується поштовим конвертом. Відповідач стверджує, що податкове повідомлення-рішення було вручене належним чином Позивачу, тому в силу положень Податкового кодексу України, вважається узгодженим. Оскільки в добровільному порядку Позивач узгоджені податкові зобов`язання не сплатила, на виконання вимог ст. 59 ПК України Позивачу було направлено податкову вимогу. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (один) і згідно Податкового кодексу України є платником земельного податку. 22 серпня 2019 року ГУ ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 20043-5606, яким нараховано податкове зобов`язання у розмірі 1526,20 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення Відповідачем було направлено Позивачу за адресою АДРЕСА_2 , однак не отримане та повернуте Відповідачу. Оскільки у добровільному порядку Позивач узгоджені податкові зобов`язання не сплатив, на виконання вимог ст. 59 ПК України Позивачу було направлено податкову вимогу. Також Відповідачем було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 30.10.2019 № 6701/ФОП/10-36-56-07. Вважаючи податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Позивач звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сума податкового зобов`язання ОСОБА_1 по сплаті земельного податку не узгоджена, то у неї не виник податковий борг з чого випливає, що податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу контролюючим органом прийнято безпідставно. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі по тексту - ПК України). Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1. статті 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до п. 285.1. ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Пунктом 285.2. ст. 285 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1. ст. 286 ПК України). Як вже було зазначено, ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим згідно Податкового кодексу України є платником земельного податку. Ставка земельного податку встановлена на підставі рішення шістдесят п`ятої позачергової сесії шостого скликання Ірпінської міської ради Київської області від 15.01.2015 № 4588-65-VІ. Пунктом 286.5. ст. 286 ПК України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Відповідно до п. 287.5. ст. 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Статтею 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган (за місцем знаходження земельної ділянки) повідомляє платника податків про сплату земельного податку та виникнення податкового зобов`язання за місцем реєстрації до 01 липня поточного року шляхом направлення податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п.п. 14.1.157 п. 14.1. ст. 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності. Згідно з п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що факт отримання податкового повідомлення-рішення платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов`язує відлік певних строків. Вважається, що податкове повідомлення-рішення належним чином вручене, якщо воно надіслане за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. У свою чергу, у випадку неможливості вручення поштовою службою податкового повідомлення-рішення для визнання податкового повідомлення-рішення врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення, обов`язковому встановленню підлягають причини невручення, зазначені поштовою службою. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 640/23566/19. Позивач з 2013 року за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстрована і не проживає. Адреса місця її реєстрації і проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявним у матеріалах справи копією паспорта Позивача. Більш того, з наданої Відповідачем копії конверту не можливо встановити коли саме даний конверт був направлений за адресою зазначеною на ньому та причину повернення даного конверту до податкового органу, оскільки на ньому відсутнє повідомлення ДП «Укрпошта» про вручення із зазначенням причин невручення, та які саме документи були направлені в даному конверті, оскільки відсутній опис вкладення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Позивачу податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області належним чином не надсилалося, у зв`язку з чим грошове зобов`язання зі сплати земельного податку є неузгодженим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскаржувані Позивачем податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу є протиправними, та такими, що підлягають скасуванню. Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення адміністративного позову. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко