Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/1462/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1462/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Паламар П.Г., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідачі, МВС України) в якому просила: - визнати протиправними дії МВС України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду документів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням II групи інвалідності; - зобов`язати МВС України повторно розглянути матеріали для призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та прийняти рішення за результатами, відповідно до ст. 23 Закону України від 20.12.1990 «Про міліцію» та п. 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року значений позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, в особі Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення у встановленому порядку та спосіб з приводу документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у мотивувальній частині даного рішення. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, МВС України та ліквідаційна комісія управління МВС України в Черкаській області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги МВС України, ліквідаційної комісії управління МВС в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ Черкаської області з 17.04.2012 та звільнена з ОВС у відставку наказом Управління МВС України в Черкаській області № 313о/с від 06.11.2015 за п.64 «Г»(через скорочення штатів). Згідно довідки до акту огляду МСЕК №2 серії 12 ААБ № 430756 ОСОБА_1 , починаючи з 24.05.2019 встановлено ІІ групу інвалідності загального, безтерміново. Згідно довідки до акту огляду МСЕК №1 серії 12 ААА № 044367 ОСОБА_1 , починаючи з 19.11.2020 року встановлено ІІ групу інвалідності захворювання, Так пов`язане з проходженням служби ОВС, безтерміново. 13.01.2021 року позивачка звернулася із заявою до ліквідаційної комісії Управління МВС України в Черкаській області щодо виплати одноразової грошової допомоги встановленого зразка. 18.01.2021 року ліквідаційною комісією Управління МВС в Черкаській області складено висновок про призначення виплати одноразової грошової допомоги та направлено його до МВС України. Листом від 02.03.2021 року № К-34 ліквідаційна комісія управління МВС України в Черкаській області повідомила ОСОБА_1 , що у листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 18.02.2021 року № 6468/15-2021 зазначено, що під час розгляду матеріалів щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги виявлено, що медико-соціальна експертиза проведена з порушенням п.10 Положення про медико-соціальна експертизу, оскільки представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися. Наявність зазначених недоліків унеможливлює прийняття МВС України рішення за надісланими матеріалами згідно з Порядком, тому матеріали повернуті на доопрацювання. Вважаючи протиправними дії відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що а належним способом захисту порушених прав є зобов`язання МВС України повторно розглянути документи позивачки про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21 жовтня 2015 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у мотивувальній частині даного рішення. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Виплату одноразової грошової допомоги у разі каліцтва працівника міліції регламентував Закон України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон №565-ХІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону №565-XII, у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, 07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII). Згідно із п. 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон №565-XII. Водночас, за змістом п. 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII, право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом №565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №580-VIII. Згідно із ч. 2 ст. 97 Закону №580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Кабінет Міністрів України постановою від 21.10.2015 року №850 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції (далі по тексту - Порядок №850). Пунктом 1 Порядку № 850, встановлено, що даний порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Згідно з нормами п.2 Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 3 Порядку № 850, визначені окремі підстави, які надають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, однією із яких є установлення працівникові міліції інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. При цьому розмір такої допомоги залежить від встановленої групи інвалідності (200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи). Пунктом 7 Порядку № 850, визначено перелік документів, які подає за місцем служби працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності. Відповідно до пункту 8 Порядку № 850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Згідно з п. 9 Порядку № 850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що з аналізу викладених норм Порядку № 850, вбачається, що після надходження передбачених Порядком документів, МВС України зобов`язане прийняти одне з двох рішень: про призначення або про відмову в призначенні вказаної грошової допомоги. Як вбачається з матеріалів справи, МВС після отримання документів ОСОБА_1 , рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги позивачу не приймало. У даному випадку, відповідач - МВС, отримавши документи позивачки обмежився відмовою прийняти документи, викладеною у листі від 18.02.2021 року № 6468/15-2021, мотивуючи, що під час розгляду матеріалів щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги виявлено, що медико-соціальна експертиза проведена з порушенням п.10 Положення про медико-соціальна експертизу, оскільки представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися що унеможливлює прийняття рішення за надісланими матеріалами згідно з Порядком, та повернув документи ОСОБА_1 на доопрацювання (а.с.12). У свою чергу, вищезазначеними правовими положеннями п. 9 Порядку № 850 визначена безальтернативна поведінка МВС України в частині прийняття відповідного рішення. Натомість, відповідачем вказаного здійснено не було, що є порушенням вимог чинного законодавства та законних прав позивача, які підлягають захисту. Суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки відносинам в даній справі щодо наявності або відсутності у ОСОБА_1 права на отримання спірної одноразової грошової допомоги, оскільки з урахуванням вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції, МВС порушено порядок та не прийнято відповідного рішення. Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, в даному випадку, належним способом захисту порушеного права позивача є: - визнання протиправними дій МВС щодо неприйняття відповідного рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачці, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ; - зобов`язання МВС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та подані Ліквідаційною комісією документи останньої про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановлення ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та за результатами її розгляду, відповідно до пункту 9 Порядку № 850, прийняти відповідне рішення. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що судочинство, відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має містити гарантії справедливості і застосовуватися з без надзвичайного формалізму. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. З системного аналізу вказаних норм ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача. Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду. Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 29.11.2021 року