Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/12153/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/12153/19 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В. Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/12153/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про встановлення посадового окладу та надбавки, визнання дій неправомірними та зобов`язання нарахувати та виплатити недоотриману заробітну плату та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 червня 2021 року, яке ухвалене під головуванням судді Шалоти К.В. у м.Житомирі, в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (далі - управління). Просив: визнати незаконним та скасувати наказ управління від 22 листопада 2019 №01-134-к про звільнення його за ст.38 КЗпП України (за власним бажанням); визнати незаконним та скасувати наказ управління від 05 листопада 2019 року №01-124-к про встановлення йому посадового окладу та надбавки за вислугу років; поновити його на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 22 листопада 2019 року; стягнути з управління на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2019 року до дня ухвалення судом рішення; визнати неправомірними дії управління щодо не нарахування та не виплати йому частини заробітної плати за листопад 2019 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік; зобов`язати управління нарахувати та виплатити йому частину заробітну плати за листопад 2019 року в сумі 2 002,62 грн.; зобов`язати управління нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі посадового окладу в розмірі 7 200 грн. Свій позов обґрунтовував тим, що на підставі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2019 року він був поновлений на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області поза штатом та йому встановлений посадовий оклад і надбавка за вислугу років у меншому розмірі, ніж іншим головним спеціалістам, а також відмовлено у наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, яку інші працівники отримали. 21 листопада 2019 року він подав заяву про звільнення у зв`язку з невиконанням управлінням законодавства про працю, умов трудового договору та колективного договору, відповідно до частини третьої ст.38 КЗпП України. Проте, наказом управління від 22 листопада 2019 року №01-134-к він звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, тобто з іншої підстави, ніж просив. Переконаний у незаконності свого звільнення, у зв`язку із чим наполягає на поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також просить зобов`язати роботодавця нарахувати і виплатити частину заробітної плати за листопад 2019 року та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29 червня 2021 року позов задоволений частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 із посади головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту з 22 листопада 2019 року за власним бажанням згідно з ст.38 КЗпП України на підставі наказу начальника управління від 22 листопада 2019 року №01-134-к. Зобов`язано управління змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зі ст.38 КЗпП України на частину третю ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов трудового та колективного договору шляхом внесення змін щодо формулювання причин звільнення в наказ про звільнення та трудову книжку позивача. Визнано незаконним та скасовано наказ управління від 05 листопада 2019 року №01-124-к у частині встановлення ОСОБА_1 посадового окладу та надбавки за вислугу років у розмірі, нижчому ніж встановлено постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №51,52. Визнано незаконними дії управління щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопад 2019 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №51,52 та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі, передбаченому колективним договором управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 18 квітня 2018 року. Зобов`язано Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину недоотриманої заробітної плати за листопад 2019 року в сумі 2 002,62 грн. (обчислений без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів) та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі посадового окладу головного спеціаліста управління у розмірі 7 200 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції і посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області подали апеляційні скарги. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача змінити формулювання причин його звільнення за ст.38 КЗпП України на частину третю ст.38 КЗпП України шляхом внесення змін щодо формулювання причин звільнення в наказ про звільнення і трудову книжку та відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким визнати наказ про звільнення незаконним і скасувати, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що питання зобов`язання відповідача змінити формулювання причини звільнення з ст.38 КЗпП України на частину третю ст.38 КЗпП України не є предметом даного позову. Суд не врахував, що він просив у позовній заяві саме поновити його на посаді, оскільки мав бажання працювати в управлінні, а не змінити формулювання причини його звільнення, чим не додержані норми ст.235 КЗпП України та ст.264 ЦПК України. Суд самостійно та безпідставно змінив спосіб захисту його прав, при цьому вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип диспозитивності. Відповідач звільнив його за власним бажанням без законної підстави, враховуючи, що він не писав заяви про звільнення за власним бажанням, а тому управління не мало права застосовувати до нього підстави звільнення, з яких він не просив розірвати трудовий договір. Зазначає, що судом не було враховано висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції у частині визнання звільнення незаконним, визнання незаконним та скасування наказу №01-124-к про встановлення посадового окладу та надбавки за вислугу років, визнання незаконними дії управління щодо не нарахування та не виплати частини заробітної плати за листопад 2019 року в сумі 2 002,62 грн., зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі посадового окладу головного спеціаліста управління у розмірі 7 200 грн. скасувати, залишивши без змін рішення суду першої інстанції лише в частині зміни формулювання причини звільнення. Посилається на те, що висновок суду про визнання звільнення незаконним не відповідає фактичним обставинам справи. На думку скаржника, суд мав дослідити відсутність порушень з боку роботодавця та визнати звільнення таким, що не відповідає законодавству в частині формулювання причин звільнення. Крім того, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. Виходячи із такого положення, наполягає на тому, що суд неправильно надав оцінку наказу від 05 листопада 2019 року №01-124-к, яким встановлено поновленому на роботі позивачу посадовий оклад на рівні 4 700 грн. Вважає, що до нового окладу позивач не має відношення, а тому обставина поновлення позивача на роботі під час дії нового штатного розпису та структури не породило для роботодавця обов`язку встановити поновленому працівнику оклад на рівні 7 200 грн. Постанови Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№51 та 52 на дату поновлення ОСОБА_1 на роботі не діяли і набули чинності на момент винесення судом рішення про поновлення звільненого та із позовом про неправильне виконання рішення суду від 05 листопада 2019 року позивач не звертався. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань це вид допомоги, який не є обов`язковим і може надаватися за рішенням керівника в межах затвердженого фонду оплати праці. У випадку недостатності коштів фонду оплати праці матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може не виплачуватися. Надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення за попередні роки в разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду законодавством не передбачено. Сторони скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. У своєму відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог - без змін та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення, поновити його роботі та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. У відзиві на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 про скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання управління змінити формулювання причини звільненні, відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу №01-134-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення, а рішення суду у цій частині - без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 01 серпня 2017 року №68-к позивач був прийнятий на роботу в порядку переведення з виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 01 серпня 2017 року з посадовим окладом згідно штатного розпису 4 700 грн. на місяць (а.с.35 т.1). Цим же наказом була встановлена щомісячна надбавка за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу (705 грн). Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 21 грудня 2017 року №466-к позивач був звільнений з посади 29 грудня 2017 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.36 т.1). Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2019 року, яке постановою Житомирського апеляційного суду від 04 березня 2020 року залишено без змін, наказ управління від 21 грудня 2017 року №466-к про звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України визнано незаконним та скасовано; ОСОБА_1 поновлено на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 29 грудня 2017 року та стягнуто з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу до 05 листопада 2019 року (а.с.168-172 т.1). На виконання вищевказаного судового рішення, наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 05 листопада 2019 року №01-123-к скасований наказ від 21 грудня 2017 року №466-к про звільнення позивача та останнього поновлено на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 29 грудня 2017 року (а.с.173 т.1). Відповідно до вищевказаного наказу управління від 05 листопада 2019 року №01-123-к та штатного розпису управління, затвердженого наказом виконавчої дирекції Фонду від 29 вересня 2017 року №505, наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 05 листопада 2019 року №01-124-к ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, встановлений посадовий оклад у розмірі 4 700 грн на місяць та щомісячна надбавка за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу (705 грн) (а.с.174 т.1). 06 листопада 2019 року роботодавець (Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області) вручив ОСОБА_1 попередження про те, що він підлягає звільненню згідно з п.1 ст.40 КЗпП України 09 січня 2020 року у зв`язку з тим, що посада головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області відсутня у штатному розписі управління, затвердженому наказом управління від 24 січня 2019 року №01-5-к (а.с.39 т.1). Також позивача поінформовано про відсутність вакантних посад відповідно до його фаху на час попередження. 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області заяву з вимогою звільнити його 22 листопада 2019 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов трудового договору та діючого колективного договору Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області відповідно до частини третьої ст.38 КЗпП України, перелічивши на його погляд випадки невиконання управлінням законодавства про працю (зокрема, ст.2-1, частини третьої ст.32, частини третьої ст.38, п.1 частини першої ст.40, ст.74, частини першої ст.83, частин другої та четвертої ст.97 частини першої ст.116 КЗпП України тощо), умов трудового та колективного договору (а.с.32 т.1). Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 22 листопада 2019 року №01-134-к ОСОБА_1 , головний спеціаліст відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, звільнений з роботи 22 листопада 2019 року за власним бажанням згідно з ст.38 КЗпП України (а.с.33 т.1). За таких обставин, позивач просив звільнити його за власним бажанням на тій підставі, що відповідач не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору, тобто за частиною третьою ст.38 КЗпП України, та не просив звільнити його за власним бажанням за частиною першою ст.38 КЗпП України, а роботодавець самостійно змінив правову підставу розірвання трудового договору з частини третьої ст.38 КЗпП України на ст.38 КЗпП України. Водночас розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст.38 КЗпП України. Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. За приписами частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові від 17 квітня 2019 року в справі №216/7189/14-ц Верховний Суд, посилаючись на аналогічні висновки, зазначені у постановах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року в справі №6-120цс12, від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, висловив наступний висновок щодо застосування норм статті 38 КЗпП України. За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Отже, відсутність волевиявлення працівника на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника згідно зі ст.38 КЗпП України без зазначення частини третьої цієї статті. При цьому істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною третьою ст.38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою, не передбачені. Факти порушення законодавства про працю, що спонукали позивача до розірвання трудового договору за частиною третьою ст.38 КЗпП України, підтверджені актом інспекційного відвідування роботодавця Управлінням Держпраці у Житомирській області від 18 грудня 2019 року №ЖТ 2606/91/АВ (а.с.218-221 т.1). Зокрема, головному спеціалісту відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Харитонюку Р.М. із 05 листопада 2019 року був встановлений посадовий оклад в розмірі 4 700 грн. без додержання нормативно-правових актів із цього приводу, тоді як посадовий оклад для головного спеціаліста з 01 січня 2018 року становив 7 200 грн. Окрім того, листом від 06 листопада 2019 року відповідач попередив позивача про те, що ОСОБА_1 підлягає звільненню з роботи з 09 січня 2020 року за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з тим, що його посада відсутня в штатному розписі. Разом із тим, у ході інспектування не встановлено документального підтвердження наявності змін в організації виробництва і праці, що передує попередженню працівника про наступне його звільнення з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України. Якщо відповідач не погоджувався з фактами порушення ним законодавства про працю, він мав відмовити позивачу в звільненні за частиною третьою ст.38 КЗпП України, а не самостійно у односторонньому порядку змінювати правову підставу звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, з якої позивач звільнити його не просив, а тому наказ управління про звільнення позивача від 22 листопада 2019 року №01-134-к є незаконним, оскільки звільнення працівника за частиною першою ст.38 КЗпП України та частиною третьою ст.38 КЗпП України за своєю природою є різними, а позивач звільнений без законної підстави. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55,124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша ст.13 ЦПК України). Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст.8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечить цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги на зміст позовних вимог. ОСОБА_1 же порушує перед судом питання про поновлення його роботі. Право на вибір способу захисту належить позивачу. Суд не має повноважень на зміну формулювання причин звільнення, зазначених працівником у заяві про звільнення. Отже, у даному випадку йдеться про визнання звільнення незаконним, а не про визнання формулювання причин звільнення неправильними, як помилково вважав суд першої інстанції, коли безпідставно зобов`язав відповідача змінити формулювання причини звільнення позивача зі ст.38 КЗпП України на частину третю ст.38 КЗпП України. Частиною першою ст.235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За змістом частини другої ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже скасування наказу про звільнення працівника автоматично передбачає поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Оскільки позивач звільнений без законної підстави (незаконно) та у разі його бажання останній має бути поновлений на роботі, то суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 має бути поновлений на попередній роботі судом із виплатою йому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Окрім того, відповідно до частини третьої ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року в справі №465/8060/15-ц висловлена правова позиція про те, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови, що підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника. При розгляді цього спору також не враховано, що підстава, за якою звільнений позивач, є незаконною і така обставина, як зазначалося вище, знаходиться у наслідковому зв`язку та передбачає автоматичне поновлення позивача на роботі (одна із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог), а тому суд першої інстанції не мав законних підстав змінювати формулювання причини звільнення позивача та відповідно зобов`язувати управління змінити формулювання причини звільнення зі ст.38 КЗпП України на частину третю ст.38 КЗпП України шляхом внесення змін щодо формулювання причин звільнення в наказ про звільнення та трудову книжку позивача. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (статті 38 КЗпП України) передбачає відповідно до положень ст.376 ЦПК України скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким наказ про звільнення позивача визнається незаконним, а позивач поновлюється на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 23 листопада 2019 року, враховуючи, що 22 листопада 2019 року є днем звільнення, а день звільнення є останнім днем роботи. Стягується й середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 листопада 2019 року по день ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі у сумі 210 872,41 грн. із розрахунку: 422,59 грн. (середньоденний заробіток) х 499 (кількість робочих днів) = 210 872,41 грн, що відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. У рішенні Корольовського районного суду м. Житомира від 05 листопада 2019 року в справі №296/897/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно довідки про середню заробітну плату від 19 січня 2018 року №05-189 середньоденний заробіток позивача становить 422,59 грн. Обставини, встановлені рішення суду в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина четверта ст.82 ЦПК України). Приєднані до апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2020 року в справі №240/14425/20 за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання дій протиправними, визнання незаконною, скасування постанови та акт Управління Держпраці у Житомирській області від 09 лютого 2021 року не змінюють вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції, приймаючи до уваги те, що вони стосуються питання усунення встановлених порушень законодавства про працю, які вказані у приписі про усунення виявлених порушень Управління Держпраці у Житомирській області від 02 січня 2020 року №ЖТ2606/91/АВ/П. Наразі розглядається питання оплати праці позивача за виконану ним у листопаді 2019 року роботу за 13 робочих днів. Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №51 затверджені схеми посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та її робочих органів, за додатком №2 до якої посадовий оклад головного спеціаліста складає 7 200 грн (а.с.52-53 т.1). Окрім того, постановою Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №52 затверджено Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, за пунктом 3.1 якого щомісячна надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу в залежності від стажу роботи у виконавчій дирекції Фонду, її робочих органах встановлюється працівникам, в таких розмірах: від 1 року до 3 років 5%, від 3 років до 5 років 10%, від 5 років до 7 років 15%, від 7 років і більше 20% (а.с.49-51, 227 т.1). Постанови набули чинності з 01 січня 2018 року, тобто на час поновлення позивача на посаді головного спеціаліста рішенням суду від 05 листопада 2019 року відповідні постанови діяли. Також 31 жовтня 2017 року директором виконавчої дирекції Фонду затверджений штатний розпис Управління з 01 січня 2018 року, відповідно до якого посадовий оклад головного спеціаліста будь-якого з відділів управління становить 7 200 грн (а.с.229 т.1). Окрім того, в.о. директора виконавчої дирекції Фонду 20 січня 2019 року затверджений штатний розпис Управління з 01 квітня 2019 року, відповідно до якого посадовий оклад головного спеціаліста будь-якого з відділів Управління становить 7 200 грн. Всупереч вищевикладеним локальним нормативним документам позивачу за 13 робочих днів листопада 2019 року нараховано та виплачено заробітну плату у сумі 3 570,83 грн. (2 909,52 грн. оплати за окладом (4 700 :21 х 13) + 436,43 грн. надбавки за вислугу років (2 909,52 х 15%) + 224,88 грн. індексації), хоча належало виплатити 5 573,45 грн. (4 457,14 грн. оплати за окладом (7 200 :21 х 13) + 891,43 грн. надбавки за вислугу років (4 457,14 х 20%) + 224,88 грн. індексації) (а.с.34 т.1). Стаж роботи позивача у відповідача станом на 06 листопада 2019 року згідно з записами трудової книжки перевищує 7 років та складає 8 років 2 місяці 4 дні (а.с.27-28 т.1). Отже, недоплата становить у сумі 2 002,62 грн (5 573,45 3 570,83), а тому дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу частини заробітної плати за листопад 2019 року є неправомірними та вимоги з цього приводу щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити частину заробітної плати за листопад 2019 року в сумі 2 002,62 грн. підлягають до задоволення, оскільки порушене право підлягає поновленню у спосіб, який просить позивач. Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів (ст.10 КЗпП України). У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. У пункті 10 колективного договору управління та відділень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, який схвалений загальними зборами трудового колективу 18 квітня 2018 року (протокол №1), передбачено, що він укладений на п`ять років та набуває чинності з дня його підписання представниками сторін та діє до укладення нового договору (а.с.40-45 т.1). Положення колективного договору поширюються на всіх працівників установи незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівника установи. Так, змістом пунктів 15 та 16 розділу 4 «Оплата праці» вищевказаного колективного договору його сторони (адміністрація Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області та трудовий колектив Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області) врегулювали, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення працівникам управління та відділень управління виконавчої дирекції Фонду надається в розмірі не більше середньомісячної заробітної плати, але не менше посадового (місячного окладу). Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається працівникам після шести місяців безперервної роботи в управлінні або відділенні управління виконавчої дирекції Фонду на підставі відповідної заяви працівника. Позивач 13 листопада 2019 року подав заяву про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, але така матеріальна допомога ОСОБА_1 виплачена не була, що сторонами не оспорюється. Приймаючи до уваги, що позивач вважається працюючим безперервно в управлінні більше шести місяців (з 2017 року), звернувся із заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, але останньому така надана не була, хоча інші працівники таку допомогу отримали (заступник начальника відділу перевірки обгрунтування видачі листків непрацездатності ОСОБА_2 наказ від 18 листопада 2019 року №01-133-к, заступник начальника управління начальник відділу організаційної роботи та документообігу Спірідонова О.А. наказ від 13 листопада 2019 року №01-131-к, начальник відділу страхових виплат та матеріального забезпечення ОСОБА_3 наказ від 08 листопада 2019 року №01-125-к тощо), що можна розглядати, як дискримінацію прав позивача у сфері праці, порушення принципу рівності прав і можливостей. Оскільки підстав для ненадання матеріальної допомоги позивачу для вирішення соціально-побутових питань не було, то дії відповідача щодо ненадання та невиплати такої матеріальної допомоги є неправомірними, а тому відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі посадового окладу головного спеціаліста Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у сумі 7 200 грн, що є мінімальним розміром. Разом із тим, вимога про визнання незаконним та скасування наказу від 05 листопада 2019 року №01-124-к, яким позивачу встановлювався посадовий оклад та надбавка за вислугу років, не забезпечує поновлення порушеного права з огляду на задоволення вимог про визнання дій відповідача неправомірними щодо ненарахування та невиплати частини заробітної плати за листопад 2019 року і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 року та зобов`язання відповідача здійснити такі виплати, а тому не може вважатися ефективним способом захисту порушеного права. Спосіб захист має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, а тому в задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасуванні наказу від 05 листопада 2019 року №01-124-к слід відмовити. Решта доводів апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області спростовується вищевикладеним та додаткового правового обгрунтування не потребує. Обгрунтування рішення не може сприйматися як вимога надати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Судовий збір у сумі 1 921 грн. покладається на відповідача, оскільки з його вини справа доведена до суду. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 22 листопада 2019 року №01-134-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 23 листопада 2019 року. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (10014, м. Житомир, майдан Корольова, 2, код ЄДРПОУ 41313540) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 210 872 грн.41 коп. Визнати незаконними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини заробітної плати за листопада 2019 року в розмірі, встановленому постановами Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №№51,52 та матеріальної допомоги для вирішення соціального-побутових питань за 2019 рік у розмірі, передбаченому колективним договором управління та відділень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 18 квітня 2018 року. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину неотриманої заробітної плати за листопад 2019 року в сумі 2 002 грн. 62 коп. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік у розмірі посадового окладу головного спеціаліста Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області у сумі 7 200 грн. Суд визначив вищевказані суми без урахування податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області в дохід держави судовий збір у сумі 1 921 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 29 листопада 2021 року.