Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/5299/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10156/21 Справа № 214/5299/21 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О. І. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2021 року м.Кривий Ріг справа № 214/5299/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Російська Федерація, Акціонерне товариство «Сбербанк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2021 року яка постановлена суддею Євтушенко О.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст ухвали складено 07 жовтня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2021 року зазначена позовна заява залишена без руху, та вказано, що вона подана без додержання вимог, викладених в ст. 175 ЦПК України, а саме: позивачем у якості відповідача зазначено державу - Російську Федерацію, але не зазначено в особі кого саме. Як місцезнаходження відповідача, тобто держави Російська Федерація, зазначено Посольство Російської Федерації в Україні за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект,

27. Відповідно до ч.1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, у позовній заяві не викладені обставини та не зазначені докази про те, через які органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, здійснює цивільні обов`язки Російська Федерація, тобто в особі якого органу Російська Федерація може бути відповідачем. Також не викладені обставини та не зазначені докази про те, що Посольство Російської Федерації в Україні має повноваження на представництво інтересів Російської Федерації. Позивачу надано строк - десять днів з дня отримання ухвали, для усунення вказаних недоліків. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди заявнику визнано неподаною та повернуто позивачу. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання, відповідно до ЦПК України з тих підстав, що суд першої інстанції безпідставно залишив позовну заяву без руху через ненадання доказів, які обґрунтовують його позовні вимоги. Зазначає, що він в позовній заяві навів обґрунтування своїх вимог до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та окупації частини території України, які є загальновідомими і в силу ч. 3 ст. 83 ЦПК України не підлягають доведенню. При цьому зауважує на тому, що судом першої інстанції було порушено його право на вільний доступ до правосуддя, оскільки визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вважає, що Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації не може перешкоджати вчиненню судочинства у справі, а лише сприяє його як найшвидшому розгляді, так як Посольство Російської Федерації розташоване на території України і має можливість приймати участь у судових засіданнях при розгляді цієї справи. Звертає увагу, що Посольство Російської Федерації не заперечує приймати участь у судових засіданнях при розгляді цієї справи, а тому забезпечує представництво Російської Федерації в судах України. У зв`язку з чим, на думку позивача, висновок суду першої інстанції щодо невідповідності позовної заяви вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України є помилковим. У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Сбербанк» просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала, розгляд якої згідно п. 6 ст. 353 ЦПК України, здійснюється без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що копія ухвали Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2021 року була отримана позивачем 31 серпня 2021 року та станом на 07 жовтня 2021 року позивачем недоліки позовної заяви не усунуті. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених в ст. 175 ЦПК України, а саме: позивачем у якості відповідача зазначено державу - Російську Федерацію, але не зазначено в особі кого саме. Як місцезнаходження відповідача, тобто держави Російська Федерація, зазначено Посольство Російської Федерації в Україні за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект,

27. Крім того, в позовній заяві не викладені обставини та не зазначені докази про те, що Посольство Російської Федерації в Україні має повноваження на представництво інтересів Російської Федерації. З зазначеним висновком суду першої інстанції щодо залишення позовної заяви без руху з тих підстав, що позивачем невірно зазначено відповідача по справі та з підстав того, що в позовній заяві не викладені обставини та не зазначені докази про те, що Посольство Російської Федерації в Україні має повноваження на представництво інтересів Російської Федерації, колегія суддів погодитись не може. Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18, зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України). Згідно частини першої-другої статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача, або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача), не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18. Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Разом з тим, у рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп роз`яснено, що ч.1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Колегія суддів наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості. Суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув позовну заяву. При цьому, п.7 ч.2 ст.197 ЦПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Отже, питання оцінки обґрунтованості позову вирішується судом на наступних етапах судового розгляду. Тобто, суд не вправі з підстав ненадання доказів залишити позовну заяву без руху та повертати заявнику. В свою чергу, ч. 1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Зазначене свідчить про те, що суд не врахував положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо того, що кожна людина при визначенні її громадських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих ним доказів. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивача на вільний доступ до правосуддя, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381, 382 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2021 року - скасувати та направити матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк» про стягнення моральної шкоди заявнику до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 29 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: