Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/838/19

24.11.21 22-ц/812/1944/21 Провадження№22-ц/812/1944/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 листопада 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Бондаренко Т.З., суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання -Біляєвою В.М., за участю: позивачки ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/838/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 19 липня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Павлової Ж.П. в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицької Г.В. про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та зміна черговості одержання права на спадкування, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про зміну черговості одержання права на спадкування. Позивачка зазначала, що з листопада 2011 року вона проживала однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 за адресом АДРЕСА_1 . Були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, здійснювали поточний ремонт в квартирі, сплачували комунальні платежі. Починаючи з 2015 року ОСОБА_5 почав хворіти, перебував на диспансерному обліку в Миколаївському обласному центрі паліативної допомоги та інтегрованих послуг. З 2017 року вона разом з ОСОБА_5 проживала по АДРЕСА_2 . Її син, ОСОБА_6 02 липня 2006 року відвідував Христофорівську загальноосвітню школу починаючи з 2017 року. ОСОБА_5 потребував сторонньої допомоги, вона постійно здійснювала догляд за ним, купувала ліки, готувала їжу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла його бабуся, відповідачка у справі, просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з листопада 2011 року по день смерті та змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_5 з четвертої черги спадкоємців на першу чергу спадкоємців. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету з померлим, здійснення спільних витрат, або придбання майна в інтересах сім`ї, в зв`язку з чим вказані обставини не були встановлені, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Також суд дійшов висновку про відсутність дроказщів на підтвердження наявності у спадкодавця безпорадного стану в силу наявного захворювання, що унеможливлює зміну черговості у спадкуванні. Не погоджуючись з рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу в якій посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно не прийняв як достатні докази на підтвердження факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки позивачки з ОСОБА_5 , такі письмові докази як квитанції щодо сплати комунальних послуг, накладну на поховання, акт про фактичне проживання, фотографії та покази свідків, оскільки не навів будь-яких аргументів чому наведені докази не заслуговують на увагу. Також безпідставно судом не взято до уваги надані медичні документи про хворобу померлого та наданий позивачкою за ним догляд. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки вказувала на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки докази, на які посилається апелянт, суд правомірно не визнав достатніми, а також враховуючи, що відповідно до довідок медичних установ, ОСОБА_5 не звертався тривалий час до часу смерті за медичною допомогою, відсутні підстави вважати його таким, що перебував у безпорадному стані. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17 липня 2018 року. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням майна комунальної власності Миколаївської міської ради від 22 вересня 1997 року. З матеріалів спадкової справи відкритої 22 серпня 2018 року після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що 22 серпня 2018 року із заявою про прийняття спадщини, звернулася бабуся померлого ОСОБА_4 09 січня 2019 року також із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 . Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. За змістом ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка. Згідно вимог ч. 4 ст.3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з п. 5 ч.1 ст. 315 ЦПК України, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку. В позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те що з листопада 2011 року по день смерті ОСОБА_5 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з останнім однією сім`єю, як чоловік та жінка, спочатку в АДРЕСА_1 , а пізніше в 2017 році проживали також в АДРЕСА_2 . На підтвердження вказаних обставин позивачкою надано акти про фактичне проживання. Так в акті від 15 січня 2019 року зазначено, що сусіди ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , склали акт про те, що починаючи з листопада 2011 року ОСОБА_1 проживала постійно разом з ОСОБА_5 починаючи з листопада 2011 року по даний час у квартирі АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 17). Аналогічний акт складено 24 січня 2019 року сусідами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_1 з листопада 2011 року проживала постійно разом з ОСОБА_5 , як чоловік та дружина до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до його смерті. В літку 2016 року вони переїхали до с.Христофорівка, де син ОСОБА_1 відвідував школу. Знають родину тривалий час, останній рік ОСОБА_5 потребував сторонньої допомоги через тяжкі захворювання (т.1 а.с 18). Також позивачкою на підтвердження заявлених вимог надано дві довіреності від 02 березня 2016 року та 28 березня 2018 року ОСОБА_5 за якими останній довірив своїй дружині ОСОБА_1 всі його «посади в сім`ї» (т.1 а.с.25, 26). Однак, наведені докази не можна вважати належними, оскільки акти та доручення не містять будь якого посвідчення відповідних посадових осіб. В матеріалах справи також містяться копії фотографій, на яких зображені ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 , сином позивачки та іншими члени родини в домашній обстановці. ОСОБА_1 також надано до суду копії квитанцій про оплату комунальних послуг, в яких саме її зазначено платником за лютий, березень 2017 року, грудень 2018 року та накладну на поховання від 16 липень 2018 року. Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_4 вказувала на те, що її онук ОСОБА_5 був на її утриманні і дійсно в 2011 році він познайомився з позивачкою з якою проживав разом маючи намір утворити сім`ю, проте їх стосунки припинилися за чотири роки до його смерті. В 2014 році онук виїхав до сільської місцевості для ведення господарства в с. Грушівка Первомайського району Миколаївської області, а в 2016 році в с. Христофорівка Баштанського району Миколаївської області. Оскільки позивачка не мала свого житла, то він дозволив їй проживати в спірній квартирі та сплачувати спожиті комунальні послуги. В зв`язку з необхідністю позивачці виїхати за межі України на прохання останньої її сина було влаштовано до школи в с. Христофорівка де він деякий час проживав з ОСОБА_5 . Оскільки за комунальні послуги в квартирі, де мешкала позивачка мала місце заборгованість, то за домовленістю вона сплатила витрати на поховання ОСОБА_5 . Враховуючи вказані обставини, зазначені вище фотографії та копії квитанцій про оплату комунальних послуг не можуть бути достатнім доказом проживання позивачки із спадкодавцем однією сім`єю саме протягом п`яти років, оскільки фотографії не містять дати їх здійснення, а квитанції про оплату комунальних послуг датовані лише березнем 2017 року та груднем 2018 року, що вказує на окремі випадки таких дій, а не їх систему протягом заявленого позивачкою періоду. Допитані в судовому засіданні районного суду свідки показали наступне. Так, свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які є знайомими позивачки та ОСОБА_5 , підтвердили факт проживання останніх однією сім`єю, посилаючись на підтримання з ними дружніх стосунків. Такі ж факти були підтверджені і свідком ОСОБА_14 , який є батьком позивачки. В той час, допитана як свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона працює дільничною медсестрою в с.Христофорівка Баштанського району Миколаївської області. Вона знала померлого, який проживав у селі з 2016 року по день смерті. Протягом шести місяців з ним проживав хлопчик, який ходив до місцевої школи. Потім хлопчика вона більше не бачила. Але ніколи не бачила в селі разом із ОСОБА_5 позивачку. Стверджує, що померлий ОСОБА_5 проживав до самої смерті сам, без жінки і ніколи не розповідав, що в нього є дружина. За медичною допомогою померлий до лікарні ніколи не звертався. Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона являється сусідкою померлого за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 проживала у ОСОБА_5 разом зі своїм сином два роки. Коли ОСОБА_5 поїхав до с.Христофорівка Баштанського району Миколаївської області ОСОБА_1 залишилася проживати в цій квартирі і там проживала до його смерті. Зі слів померлого їй було відомо, що він розлучився із позивачкою і остання живе в його квартирі як квартирантка, переїзжджати до нього вона не хотіла, проте дитина якийсь час проживала з ОСОБА_18 . За півтора року до смерті, ОСОБА_5 їй казав, що ОСОБА_1 найближчим часом переїде, а ключі від квартири віддасть їй. Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що вона являється сусідкою ОСОБА_5 в с.Христофорівка Баштанського району Миколаївської області. В даному селі ОСОБА_5 проживав з 2016 року і по день смерті. Позивач приїжджала до померлого один раз, в 2016 році та поїхала через два тиждні. ЇЇ дитина проживала з померлим шість місяців в 2016 році. До померлого постійно приїжджали бабуся та тітка. Взагалі він жив сам, і ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_5 не проживала. Таким чином і покази свідків, які запрошені позивачкою, не є достатнім доказом спільного проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_5 , окільки спростовуються показами інших свідків. Отже оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності на підтвердження та спростування вимог позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю, а також вимоги нормативних актів якими врегульовані спірні правовідносини, районний суд дійшов обгрунтованого висновку, що надані позивачкою ОСОБА_1 докази не можна вважати достатніми на підтвердження факту спільного проживання її та померлого ОСОБА_5 яке пов`язане їхнім спільним побутом та взаємними правами та обов`язками між ними в період з листопада 2011 року і по день смерті ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Є вірним і посилання районного суду на висновки Верховного Суду викладені в Постанові у справі №522/25049/16-ц від 27 лютого 2019 року (касаційне провадження №61-11607св18). Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу. Згідно з вимогами ст. ст. 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу. За статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки. Відповідно до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. Відповідно до статті 1259 ЦК України черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину. Фізична особа, яка є спадкоємцем наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом з спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Таким, чином підставою для задоволення позовних вимог про зміну черговості спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем. Тобто надання йому нематеріальних послуг; 2) матеріальне забезпечення спадкодавця, 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири, 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3, 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин. Така правова позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 18 липня 2018 року у справі №713/1528/16-ц та Постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №200/21452/15- ц, Постанові від 30 травня 2019 року у справі №346/1178/17. Вирішуючи питання щодо зміни черговості одержання права на спадкування з четвертої черги на першу чергу спадкоємців райнний суд виходив із недоведеності позивачкою належними та допустимими доказами щодо наявності у померлого безпорадного стану, тобто такого стану, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликані тяжкою хворобою, про що позивач наголошувала у судовому засіданні. Померлий ОСОБА_5 був ВІЛ - інфікованим та страждав на гепатит С, що підверджуєтся довідкою ВІЛ центру. Проте, згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Центр первинної медико - санітарної допомоги №5» від 18 лютого 2019 року ОСОБА_5 за місцем проживання: АДРЕСА_1 перебував на медичному обслуговуванні КНПММР «ЦПМСД №5». В 2013 - 2014 роках звертався за допомогою до лікарів - спеціалістів. З 2014 року за меддопомогою не звертався (т.1 а.с.94). Відповідно до довідки Христофорівської лікарської амбулаторії від 2019 року ОСОБА_5 за медичною допомогою не звертався та не потребував сторонньої допомоги (т.1 а.с.95). Таким чином, документами, виданими медичними установами підтверджено факт того, що ОСОБА_5 не потребував сторонньої допомоги, а тому його не можна вважати таким, що він потребував сторонньої допомоги протягом тривалого часу. Сама по собі наявність факту захворювання не є достатнім підтвердженням знаходження ОСОБА_5 у такому стані. За вказаних обставин, районний суд дійшов правильного висновку про те, що факт опікування, надання щоденної допомоги в побуті та матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та його перебування в безпорадному стані, тобто стані, обумовленим тяжкою хворобою, коли спадкодавець не миг самостійно забезпечити умови свого життя, оскільки потребував стороннього догляду, позивачкою не доведено. Крім цього, районним судом вірно зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, тобто якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Враховуючи, що позивачем не доведено право на зміну черговості для спадкування разом із спадкоємицею за законом, то встановлення факту проживання однією сім`єю не породжує юридичних наслідків для позивача. Районниий суд правильно послався на правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №346/1178/17. Також є вірним висновок суду, що вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_5 з четвертої черги на першу, не можуть бути задоволені, через те, що положеннями ч. 2 ст. 1259 ЦК України передбачено зміну черговості прийняття спадщини разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, проте відповідачка, як бабуся спадкодавця, не має права спадкування в першу чергу. За правилами, встановленими ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. За змістом частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення Таким чином, районний суд повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального і процесуального права, які їх регулюють, належним чином оцінив докази, які надали сторони, дійшов правильного висновку про недоведеність порушеного права позивачки і тому відсутність підстав для її судового захисту, в зв`язку з чим обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Дововоди апеляційної скарги фактично відтворюють зміст позовної заяви та зводяться до незгоди з оцінкою доказів, яка надана судом, правильність якої підтверджена висновками даної постанови. Також, чисельні посилання на правові висновки ВС, хоча і стосуються спірних правовідносин, проте, не можуть бути релевантними до даної справи, оскільки вирізняються за доказовою базою. Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, не встановлено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому вказане рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 19 липня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 29 листопада 2021 року. Судді: Т.З. Бондаренко Т.В. Крамаренко В.І. Темнікова