Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/936/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2021 року м. Рівне Справа № 570/936/20 Провадження № 22-ц/4815/1460/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання Ковальчук Л.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Городищенська виправна колонія (№96), треті особи Міністерство юстиції України, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Городищенської виправної колонії (№96) на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 11 березня 2021 року (постановлену у складі судді Гнатущенко Ю.В.) про призначення судової експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до Городищенської виправної колонії (№96), треті особи Міністерство юстиції України, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про стягнення моральної шкоди,- в с т а н о в и в : У провадженні Рівненського районного суду Рівненської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Городищенської виправної колонії (№96), треті особи Міністерство юстиції України, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про стягнення моральної шкоди. Позивач звернувся до суду із клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи з метою об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, які мають важливе значення для визначення ступеня заподіяння йому моральної шкоди. Вважає можливим доручити проведення дослідження експертам Рівненського відділення Львівського НДІСЕ (м. Рівне, вул. Героїв Небесної сотні, буд.10) або КЗ «Рівненський обласний центр психологічного здоров`я населення» (м. Рівне, вул. Дубенська, 64). Пояснює про неможливість подачі такого доказу, як висновку експерта раніше, оскільки він позбавлений фінансової можливості оплатити проведення експертизи, у зв`язку з чим просить провести її за рахунок держави. На вирішення спеціаліста-психолога просить поставити такі питання:

1. Чи була систематична протиправна бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» психотравмуючою для ОСОБА_1 .?;

2. Якщо дана ситуація була психотравмуючою, то чи нанесено ОСОБА_1 , внаслідок зазначеного, моральна шкода, з психологічної точки зору?; 3.Якщо така ситуація була для ОСОБА_1 психотравмуючою, то який розмір моральної шкоди може бути обрахований у грошовому еквіваленті?. Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 11 березня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи задоволено. Призначено по справі за позовом ОСОБА_1 до Городищенської виправної колонії (№96), треті особи Міністерство юстиції України, Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про стягнення моральної шкоди судово-психологічну експертизу. Проведення експертизи доручено Рівненському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (м. Рівне, вулиця Небесної Сотні, будинок 10, 33013). Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК Україниза дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. На вирішення експерту поставлено питання:

1. Чи була систематична протиправна бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" психотравмуючою для ОСОБА_1 ?

2. Якщо дана ситуація була психотравмуючою, то чи нанесено ОСОБА_1 , внаслідок зазначеного, моральна шкода, з психологічної точки зору?

3. Якщо ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, то який можливий розмір має становити грошова компенсація за заподіяну шкоду? Оплату витрат за проведення експертизи віднесено на рахунок держави. У розпорядження експерта надано матеріали цивільної справи №570/936/20. На час проведення судово-психологічної експертизи провадження по справі зупинено. Не погоджуючись із ухвалою місцевого суду, Городищенська виправна колонія (№96) оскаржила її в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що за загальним правилом судова експертиза призначається коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи та поданих доказів, дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. При цьому, особа, яка заявляє клопотання про призначення експертизи, повинна обґрунтувати та довести необхідність її призначення. Однак, виходячи з предмету спору та враховуючи, що стягнення моральної шкоди є похідним від встановлення факту завдання шкоди, яка має бути встановлена в першу чергу, вважає, що відсутні обґрунтовані підстави для призначення судово-психологічної експертизи. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи. У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник позивача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу місцевого суду - без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про її задоволення, виходячи з наступного. Згідно ст. 143 ЦПК України, суд призначає експертизу для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Згідно пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», з метою усунення недоліків і роз`яснення питань, що виникають у судовій практиці при призначенні та проведенні експертиз, вказано судам на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з`ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду (зокрема щодо вини, неосудності чи недієздатності особи тощо). Судово-психологічну експертизу, яка є окремою формою застосування спеціальних психологічних знань, є потреба проводити у випадках необхідності вирішення наступних груп питань: питань, пов`язаних із психічними властивостями й особливостями особи; питань, що стосуються впливу на психіку різноманітних умов і пов`язаних з ними станів людини в момент певної події;питань, пов`язаних із особливостями перебігу психічних процесів у даної особи. Як зазначено в пункті 6.1 розділу IV Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (із змінами і доповненнями), об`єктом психологічної експертизи є психічно здорові особи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, виправданий, засуджений, свідок, потерпілий, позивач, відповідач, малолітні, неповнолітні, дорослого та похилого віку). Відповідно до пункту 6.3 вищезазначених рекомендацій психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Поряд з цим, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів статті 56 Конституції України та статті 1173 Цивільного кодексу України, потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; розміру шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою. За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інші негативних наслідків. При заявленні позову про відшкодування моральної шкоди потрібно звертати увагу на причетність особи відповідача до заподіяння шкоди. Тобто, потрібно встановити належного відповідача. У своїй постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на відшкодування будь-якою особою, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта відповідальності. Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також обставини, що мають значення для вирішення спору. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Відповідно до загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцем самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єкта владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єкта правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17. Як вбачається з оскаржуваної ухвали, питання, які поставлені перед експертом для проведення судово-психологічної експертизи, не направлені на встановлення вищевказаних елементів цивільної відповідальності. Виходячи із предмету спору та враховуючи, що стягнення моральної шкоди є похідним від встановлення факту завдання такої шкоди, яка має бути встановлена в першу чергу, відсутні обґрунтовані підстави для призначення судово-психологічної експертизи. Мета проведення у справі судово-психологічної експертизи зводиться до визначення розміру моральної шкоди без фактичного доведення її наявності, що призводить до штучного затягування процесу. При цьому, Європейський суд з прав людини наголошує: право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні пункт 1 статті 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»). Задовольняючи клопотання про призначення у справі судово-психологічної експертизи, суд першої інстанції виходив з того, що предметом доказування в межах цивільної справи є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю факту спричинення позивачу моральної шкоди у зв`язку з порушенням відповідачем за період відбування ним покарання у вигляді довічного позбавлення волі умов тримання, та розмір можливої грошової компенсації для відшкодування такої шкоди, що є оціночним поняттям, але їх детальне дослідження можливе лише шляхом вирішення питань, які потребують спеціальних знань в області психології, що, у свою чергу, сприятиме повноті, всебічності та об`єктивності вирішення спору. Проте такі висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи міститься достатньо доказів, необхідних для з`ясування обставин справи, а така експертиза не встановить особливостей психічної діяльності заявника та таких її проявів у поведінці останнього, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки, зважаючи на предмет спору. Призначення судово-психологічної експертизи з тими питаннями, що зазначені в оскаржуваній ухвалі суду, жодним чином не встановить ступень порушення. На наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з порушенням норм процесуального права, судом першої інстанції не у повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувана ухвала до скасування із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи у справі. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Городищенської виправної колонії (№96) задовольнити. Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 11 березня 2021 року скасувати. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає. Повний текст постанови виготовлений 26 листопада 2021 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М.