Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/7288/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8967/21 Справа № 211/7288/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Рибаєв О.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачаОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2014 року, ухваленого суддею Рибаєвим О.А. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про дату ухвалення повного повний тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2013 року позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (даліПАТ КБ «ПриватБанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначив, що 18.01.2008 року банк згідно договору б/н надав відповідачеві кредит у розмірі 6 000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до умов договору, відповідач зобов`язаний щомісяця в строки, визначені правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, сплачувати відсотки та інші платежі. Відповідач не виконує належним чином умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 18.01.2008 рік у розмірі 21 058,22 грн., з яких: 5 522,46 грн. заборгованість за кредитом, 11 770,26 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 286,54 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 978,96 грн. штраф (процентна складова). Просив суд стягнути заборгованість по кредиту у сумі 21 058,22 грн. та понесені судові витрати у розмірі 229,40 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору б/н від 18.01.2008 року у розмірі 21 058 (двадцять одна тисяча п`ятдесят вісім) гривень 22 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 229,40 грн. Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ухваленого при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві в задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що судових повісток про призначення справи до розгляду на 07 квітня 2014 року він не отримував і не міг отримати, оскільки на той час перебував в місцях позбавлення волі, так як був засуджений 08.06.2012 року за вироком Керчинського міського суду АР Крим за ч.3 ст.199 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років та відбував призначене покарання з 20.09.2011 по 22.12.2018 року. Вважає, що суд порушив вимоги ст.ст.128,223 ЦПК України, оскільки повісток він не отримував, позовної заяви не отримував, був позбавлений можливості знати про час і місце розгляду справи, подати відзив на позов, оскільки не був належним чином повідомлений, що є підставою для скасування судового рішення. Відповідач не погоджується з висновками суду викладеними у судовому рішенні та вказує на те, що позивач ввів суд в оману та наголошує на тому, що 18.01.2008 року Банк надав йому кредит в сумі 6000 грн., шляхом перерахування коштів до магазину за покупку товару. Кредитна лінія була відкрита строком на 12 місяців, а саме до 18.01.2009 року, посилаючись на норми ч.4 ст.267 ЦК України, вказує на те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що позивач пропустив строк позовної давності, тому суд повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог. Окрім того, відповідач зазначає, що вимоги Банку про стягнення з нього процентів та пені після січня 2009 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, вказує, що після закінчення строку кредитування позивач мав право на вимогу про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, однак вимог, визначених ч.2 ст.625 ЦК України Банком не було заявлено. Скаржник вважає, що, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду не відповідає положенням ст.263 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, тому відповідно до норм ст..376 ЦПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню. 12.10.2021 року від представника позивача АТ КБ «Приватбанк» - Бродька А.І. надійшли пояснення, в яких зазначено про виконання рішення в повному обсязі, відповідач не має перед Банком боргів, строк дії карти -2011, карта вже закрита та відкритим картам боргів також не має. 12.10.2021 року від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді державної виконавчої служби Довгинцівського ВДВС у місті Кривому Розі від 07.10.2021 за №85424/9 та Довідки Приватбанку від 24.09.2021 року. Так, з наданої відповідачем Довідки Приватбанку вбачається, станом на 24.09.2021 року ОСОБА_1 не має заборгованості перед Банком. З відповіді начальника Довгинцівського ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області І. Яськевич від 07.10.2021 за №85424/9 вбачається, що 30.09.2021рокк в порядку ч.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з його повним фактичним виконанням (сплатою боргу в сумі 21058,22 грн.). Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку, з огляду на таке. Судом встановлено, що 18.01.2008 р. між Закритим акціонерним товариством КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, на теперішній час назву змінено на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно умов, якого банк надав відповідачеві кредит на суму 6 000 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно умов договору, договір складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с.6-10). Згідно п. 8.6 про відповідальність сторін при порушенні Клієнтом строків платежу по будь якому з грошових обов`язків, передбачених договором більш ніж на 120 днів, Клієнт зобов`язаний виплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Відповідач зобов`язання перед позивачем не виконав, заборгованість станом на 18.01.2013 рік становить 21 058,22 грн. (а.с.3-5 розрахунок заборгованості), з яких: 5 522,46 грн. заборгованість за кредитом, 11 770,26 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 286,54 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 978,96 грн. штраф (процентна складова). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повне задоволення, заявлених позивачем позовних вимог, виходив з того, що Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді, як відповідач умови договору не виконав, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Проте, колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції, як і частково погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладеними у скарзі з огляду на таке. Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення виходив з того, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.23,27 повідомлення, а.с. 30 повідомлення в газету «Вісті Придніпров`я»), про причини неявки в судове засідання заяв не надавав, тому відповідно до ст.169 ЦПК України можливо розглянути справу за відсутності відповідача на підставі матеріалів справи. Перевіряючи доводи відповідача щодо його неналежного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів встановила, що вони підтверджуються наявними в справі матеріалами. Так, матеріали справи містять ухвалу про відкриття провадження від 19 грудня 2013 року, якою справу призначено до розгляду на 10:00 годин 31 січня 2013 року (а.с.20). Копія зазначеної ухвали разом з копією позову та додатками до нього надіслана судом на адресу відповідача (б-р Кірова, 11/30, м.Кривий Ріг) 08.01.2014 за вихідним №120/14 (а.с.21). На а.с. 23 наявний поштовий конверт надісланий судом на адресу відповідача в якому наявна копія ухвали про відкриття провадження, копія позову з додатками до нього, з відміткою поштового відділення про повернення поштового відправлення за закінченням строку зберігання. На а.с. 24 наявна довідка про відкладення розгляду справи на 11 березня 2014 року на 09:00 годин. На а.с. 26-28а наявні повістка про виклик відповідача на 11.03.2014, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, без відмітки пошти про вручення адресату поштового відправлення та конверт, в якому направлявся виклик відповідача до суду, на якому працівником поштового відділення зроблено запис: « не мєшкає». На а.с. 28 наявна довідка про відкладення розгляду справи на 07 квітня 2014 року на 09:05 годин. На а.с.30 наявна газета «Вісті Придніпров`я» №12 (1505) від 18.02.2014, де у викликах до суду розміщено оголошення про виклик ОСОБА_1 в судове засідання на 11 березня на 09:00 годин. Наведені вище документи підтверджують той факт, що суд першої інстанції тричі призначав справу до судового розгляду (31.01.2014, 11.03.2014 та 07.04.2014 день ухвалення рішення), при цьому суд надсилав відповідачеві копію позову з додатками, повістку про виклик до суду на 11.03.2014 та давав оголошення в газеті «Вісті Придніпров`я» про виклик ОСОБА_1 до суду також на 11.03.2014, однак відомостей про виклик відповідача на 07 квітня 2014 будь-яким шляхом матеріали справи не містять. За нормами ч.4 ст.169 ЦК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції про належне повідомлення відповідача і його повторну неявку в судове засідання, оскільки в судове засідання на 07 квітня 2014 року відповідач взагалі не викликався, а повернутий конверт з ухвалою про відкриття провадження та позовом з додатками з відміткою поштового відділення про повернення за спливом строку зберігання, тобто без вручення адресату, не є доказом належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи і не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду стороною, що узгоджується із правовою позицією висловленою у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17-ц та від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц. Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції з наданих відповідачем до апеляційної скарги доказів, на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 з 20.09.2011 перебував під вартою у зв`язку з порушеною щодо нього кримінальною справою ч.3 ст.199 КК України, в подальшому був засуджений 08.06.2012 року за вироком Керчинського міського суду АР Крим та відбував покарання в місцях позбавлення волі - 10 років, звільнився 22.12.2018 року на підставі ухвали Рівненського районного суду Рівненської області від 14.12.2018 про заміну не відбутого терміну покарання (1 рік 08 місяців 24 дні) на інше покарання у виді виправних робіт, що підтверджено ухвалою суду та довідкою про звільнення (а.с.62-63). Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставляння судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права (неналежне повідомлення), що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення. Проте колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що 18.01.2008 року Банк надав йому кредит в сумі 6000 грн., шляхом перерахування коштів до магазину за покупку товару, що кредитна лінія була відкрита строком на 12 місяців, а саме до 18.01.2009 року, що позивач пропустив строк позовної давності у зв`язку з чим суд першої інстанції повинен був застосувати положення ч.4 ст.267 ЦК України та відмовити позивачеві в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі, як і не погоджується з його доводами що вимоги Банку про стягнення з нього процентів та пені після січня 2009 року не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, виходячи з наступних підстав. Так, з наявної в матеріалах справи заяви від 18.01.2008, яка особисто підписана відповідачем вбачається, що Банк видав останньому 30.01.2008 року кредитну карту «Універсальна» № НОМЕР_1 , строк дії карти - 01/11 (31 січня 2011 року), кредитний ліміт 6000 грн., базова процентна ставка по кредитному ліміту на час підписання договору 2,5% в місяць з розрахунку 360 днів у році (30% на рік) (а.с.6-зворот). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування. Оскільки строк дії виданої відповідачу картки закінчився 31 січня 2011, а позов позивачем подано до суду 25 листопада 2013 року, відповідно строк позовної давності останнім не пропущено. За змістом норм ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Апеляційним переглядом встановлено, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, справа розглянута судом за відсутності відповідача, який не заявляв вимогу суду про застосування спливу позовної давності, відповідно у суду першої інстанції не було підстав відмовляти у позові, як вважає відповідач, тому у цій частині доводи ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє. Доводи відповідача про те, що кредитна лінія була відкрита строком на 12 місяців та закінчилася 18.01.2009 року спростовуються наданими позивачем доказами, зокрема заявою про видачу кредитної картки «Універсальна» №4149625323241057, строк дії карти, якої визначено - 01/11 (а.с.6-зворот). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч.ч. 1,2 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлену законом, розмір та підстави стягнення якоих визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Позивач, звертаючись до суду з позовом просив стягнути з відповідача у зв`язку з невиконанням останнім кредитного зобов`язання, окрім тіла кредиту в розмірі 5 522,46 грн., ще й інші складові, такі, як: заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 11 770,26 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі- 2 286,54 грн., а також штрафи: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 978,96 грн. штраф (процентна складова). На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано суду наступні докази: розрахунок заборгованості станом на 30 вересня 2013 року (а.с.3-5); заява позичальника (а.с.6); Умови та правила надання банківських послуг (а.с.7-10); копію паспорта позичальника ОСОБА_2 (а.с.11), які підтверджують наявність кредитних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем. Отже,оскільки грошові кошти використовувались відповідачем та на час розгляду справи не були повернуті позивачу, кредитор має право на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тому колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредита. Як на підставу своїх позовних вимог про погашення заборгованості за договором та його складових (процентів, комісії та штрафів), позивач посилався на витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (п.6.6; п.6.6; п.8.6), які не підписані ОСОБА_1 . При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» розумів ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника. Витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Так, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже, сама по собі підписана заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Проте, вимога позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягає частковому задоволенню, оскільки сторонами кредитного договору була узгоджена базова процентна ставка по кредитному ліміту, яка на час підписання договору становила 2,5% в місяць з розрахунку 360 днів у році (30% на рік), що підтверджено заявою від 18.01.2008, яка особисто підписана відповідачем, вимоги ж про стягнення заборгованості по комісії та штрафам не можуть бути задоволені, оскільки вони не узгоджені сторонами при підписанні кредитного договору. Вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитними коштами в розмірі 11 770,26 грн. не може бути задоволена в повному обсязі, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що ця заборгованість нарахована відповідачу станом на 30 вересня 2013 року, тобто вже після закінчення строку дії кредитної картки (31 січня 2011). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені статтею 625 ЦК України. Банком вимоги про стягнення процентів в порядку ст.625 ЦК не заявлялися, отже позивач має право на стягнення процентів з ОСОБА_3 станом на 31 січня 2011, розмір, яких відповідно розрахунку заборгованості становить 5252,05 грн. (а.с.4). Інші вимоги позивача з наведених вище підстав задоволенню не підлягають. Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення тіла кредиту в розмірі 5522,46 грн., а також заборгованості по процентам за користування кредитом станом на 31 січня 2011 в розмірі 5252,05 грн., що разом становить 10 774,51 грн., відповідно перерозподілу підлягає і судовий збір, сплачений сторонами під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанцій. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, відповідно здійснюється розподіл судових витрат. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у сумі 229,40 грн. ціна позову становила 21058,22 грн., суд апеляційної інстанції частково задовольнив позовні вимоги на суму 10 774,51 грн., що становить 51,2% від заявленої суми, відповідно 51,2% від сплаченого позивачем судового збору за подачу позову до суду - 229,40 грн. становить 117,45 грн. (229,40х51,2/1000), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 117,45 грн. Відповідачем за подачу апеляційної скарги на оскаржуване судове рішення було сплачено судовий збір в розмірі 345 грн., відповідно 51,2% від цієї суми становить 176,64 грн., тому стягненню з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий в розмірі 168,36 грн., відповідно до задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог (48,8 %). Відповідно до положень ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином, на позивача після перегляду рішення в апеляційному порядку покладено більшу частину судового збору - 168,36 грн., а на відповідача меншу - 117,45 грн., різниця в розмірі 50,91 грн. (168,36- 117,45= 50,91) підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України Дніпровський апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2014 року рокув частині повного задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредитному договору б/н від 18.01.2008 року станом на 30.09.2013 у розмірі 10 774,51 грн. (десять тисяч сімсот сімдесят чотири гривні п`ятдесят одна копійка), яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі -5522,46 грн. (п`ять тисяч п`ятсот двадцять дві гривні сорок шість копійок) та заборгованості за процентами, станом на 31.01.2011 року, яка становить 5252,05 грн. (п`ять тисяч двісті п`ятдесят дві гривні п`ять копійок). В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 різницю судового збору в розмірі 50,91 грн. (п`ятдесят гривень дев`яносто одну копійку). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 25 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: