Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/580/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9598/21 Справа № 213/580/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Барильської А.П. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами,апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2021 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі, повний текст рішення суду складено 31 травня 2021 року,- В С Т А Н О В И В: В лютому 2021 року Фізична особа підприємець (надалі ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення завдатку, додаткової суми у розмірі завдатку та моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що 03 листопада 2020 року між сторонами було укладено Попередній договір купівлі-продажу нерухомості (договір завдатку) з метою продажу належного відповідачеві об`єкту нерухомості квартири за адресою: АДРЕСА_1 , але відповідач ОСОБА_2 , отримавши завдаток, відмовилась від виконання договору - від продажу об`єкту нерухомості та здійснила його дарування на користь третьої особи, завдаток не повернула, заподіявши, таким чином, позивачеві матеріальну та моральну шкоду. На підставі викладеного позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь завдаток, тобто додаткову суму завдатку за договором завдатку від 03 листопада 2020 року у розмірі 28 200 грн., моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень та судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу . Заочним рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 28 200 гривень завдатку та додаткової суми завдатку за договором завдатку від 03 листопада 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 гривень моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній сказі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового, яким у повному обсязі відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог. Апелянт посилається на те, що Попередній договір купівлі-продажу нерухомості (договір завдатку) від 03 листопада 2020 року, відповідно до вимог ст. 657 ЦК України, є нікчемним правочином і не має юридичної сили, оскільки він не посвідчений нотаріально. ОСОБА_2 зазначає про те, що за усною домовленістю, до підписання Договору купівлі продажу, позивач ФОП ОСОБА_1 та відповідач домовилися про те, що позивач повинна була сплачувати комунальні послуги за адресою розташування належної на праві спільної сумісної власності квартири відповідача за період з 01 листопада 2020 року по 03 лютого 2021 року, однак позивач знехтувала домовленостями, тому виникла заборгованість за комунальні послуги у розмірі 5 585 грн. При цьому, в квартирі, що належить відповідачу на праві спільної сумісної власності, мешкав ОСОБА_3 , якого неправомірно поселила позивач та який змінив замки на вхідних дверях квартири, здійснив незаконне втручання в роботу електролічильника, чим завдав відповідачу матеріальної шкоди у розмірі 2000 грн. Томі відповідач просить суд апеляційної інстанції стягнути з позивача на її користь у відшкодування матеріальної шкоди 10 585 грн. Також відповідач зазначає про те, що внаслідок протиправної поведінки позивача, ОСОБА_2 не змогла у визначений термін продати належну їй на праві спільної сумісної власності квартиру, так як довелось шукати нових покупців, нести додаткові незаплановані витрати на сплату комунальних послуг, здійснити зміну замків на вхідних дверях квартири та відновлювати пошкодженні системи електролічильника. Тому просила суд апеляційної інстанції стягнути з позивача на користь відповідача упущену вигоду у розмірі 9 000 грн. Крім того відповідачу довелося відновлювати свою ділову репутацію перед сусідами та знайомими, які скаржилися на проживання асоціальних осіб у належній їй квартирі, що завдало ОСОБА_2 нервових переживань, моральних страждань, тому відповідач просила суд апеляційної інстанції стягнути з позивача на її користь моральну шкоду у розмірі 7 000 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, вид діяльності: 68.31 Агентства нерухомості (основний) (а.с.9-10). 03 листопада 2020 року між позивачем та відповідачем укладено в письмовій формі Попередній договір купівлі продажу нерухомості (договір задатку), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21). Згідно п.1 Попереднього договору (договір задатку), предметом договору є належна відповідачу квартира,що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору відповідач взяла на себе зобов`язання продати позивачу квартиру за 169200 грн. у строк до 03 лютого 2021 року. Згідно п. 4 Попереднього договору (договір задатку), в момент його підписання позивач надала відповідачу завдаток у розмірі 14 100 грн., який входить у вартість об`єкту нерухомості (а.с. 21-зворот). Відповідно до п. 5.1 Попереднього договору (договір задатку), у разі невиконання цього Договору покупцем, сума, вказана у п. 2 даного Договору покупцю не повертається та залишається у продавця (а.с. 21-зворот) . Згідно п. 5.2 Попереднього договору (договір задатку), у разі невиконання цього договору продавцем, він зобов`язується повернути покупцю подвійну суму завдатку (а.с. 21-зворот). Відповідно до Додатку до Попереднього договору купівлі продажу нерухомості (договору задатку) від 05 лютого 2021 року, сторони продовжили термін продажу позивачу квартири у строк до 05 квітня 2021 року. Претензій один до одного продавець та покупець не мають. Інші пункти Попереднього договору купівлі продажу нерухомості (договір задатку) від 03 лютого 2021 року залишаються незмінними (а.с. 22). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача завдатку та додаткової суми у розмірі завдатку за Попереднім договором купівлі продажу нерухомості (договору задатку), від 03 лютого 2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила зобов`язання за Попереднім договором купівлі продажу нерухомості (договір задатку) від 03 лютого 2021 року, здійснила відчуження об`єкту нерухомості на користь третьої особи, завдаток не повернула, що згідно умов Попереднього договору купівлі продажу нерухомості (договір задатку) від 03 лютого 2020 року є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача завдатку у подвійному розмірі 28 200 грн. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що протиправна поведінка відповідача погіршила ділову репутацію позивача та завдала їй моральних страждань. Однак, колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з такими висновками суду, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України,недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Таким чином, при укладенні попереднього договору повинна має бути дотримана така форма договору, яка є аналогічною основному договору. Із системного аналізу наведених норм права випливає, що попередній договір купівлі-продажу мав укладатися у письмовій формі та підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Як вбачається з матеріалів справи, попередній договір за формою не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору, оскільки не був нотаріально посвідчений та не підданий державній реєстрації, отже в силу закону є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Саме такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18). Як вбачається з матеріалів справи, укладений між позивачем та відповідачем в письмовій формі Попередній договір купівлі продажу нерухомості (договір задатку), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21) не був нотаріально посвідчений. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача завдатку та додаткової суми у розмірі завдатку за договором завдатку від 03 листопада 2020 року,оскільки договір купівлі-продажу квартири, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана позивачем грошова сума в розмірі 14 100 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції, як на підставу для задоволення позову, що сплачена позивачем відповідачу грошової суми є завдатком, з огляду на наступне. Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів,а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому,для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. За статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Тобто, внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання, може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору, в даному випадку, договору купівлі-продажу. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року по справі №551/980/19. Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу, який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було. Оскільки договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який за своєю формою та змістом відповідав би вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то сплачені в рахунок виконання договору позивачем кошти в сумі 14 100 грн. є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що сума 28 200 гривень яка передана позивачем відповідачу є завдатком, і у зв`язку з порушенням відповідачем неналежного виконання умов Попереднього договору купівлі продажу нерухомості (договір задатку), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 03 листопада 2020 року, стягнув з відповідача на користь позивача подвійну суму завдатку, оскільки укладення основного договору купівлі-продажу не відбулось, а попередній Договір від 03 листопада 2020 року є нікчемним, у зв`язку з порушенням оформлення його укладання, тому відповідач повинна повернути позивачу сплачений нею аванс розмірі 14 100 грн. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача в цій частині. При цьому, колегія суддів вважає помилковим висновок суду щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 гривень моральної шкоди, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналогічний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц. Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 62 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України. На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За змістом ст. 76 ЦПК України,доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України,письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Натомість, як вбачається з матеріалів справи позивачем, відповідно до вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди протиправності діяння відповідача. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, суд першої інстанції на вище зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди з відповідача. При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про стягнення з позивача на її користь у відшкодування матеріальної шкоди 10 585 грн., упущену вигоду у розмірі 9 000 грн. та моральну шкоду у розмірі 7 000 грн., оскільки предметом розгляду даної цивільної справи є звернення позивача до відповідача про стягнення завдатку, додаткової суми у розмірі завдатку та моральної шкоди. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення завдатку, додаткової суми у розмірі завдатку та у відшкодуванні моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. з ухваленням нового рішення в цій частині. В іншій частині оскаржуваного рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2021 року скасувати в частині стягнення завдатку, додаткової суми у розмірі завдатку та відшкодування моральної шкоди та постановити нове рішення у цій частині. Позовні вимоги Фізичної особи підприємеця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завдатку, додаткової суми у розмірі завдатку та моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи підприємеця ОСОБА_1 у розмірі 14 100 (чотирнадцять тисяч сто) гривень. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи підприємеця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 10 000 гривень моральної шкоди відмовити. В іншій частині оскаржуваного рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 23 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: