LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855620/5667/21

від 25.11.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року - без змін.

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року Справа № 620/5667/21 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області (далі - Відповідач), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати з 15.12.2020 їй підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити їй з 15.12.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду № 6-р/2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, Постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 та враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду по справі 240/4937/18, Позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Відповідач зазначає, що виплата підвищення до пенсії здійснювалася, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахування постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, у межах наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України на відповідний рік. Крім того, Апелянт зазначає, що Позивачка зареєстрована в м. Чернігові, яке з 1998 року не належить до зони гарантованого добровільного відселення, а не в с. Губичі. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження з 09.11.2021. Позивачкою подано, відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції. При цьому, у своєму відзиві Позивачка наголошує, що з 26.04.1986 вона постійно проживає у с. Губичі Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до постанови КМУ від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивачка перебуває на обліку у ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» . Відповідно до посвідчення позивач є громадянином, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення (категорія 3). Позивачка є громадянкою, яка постійно проживає в селі Губичі Чернігівського району Чернігівської області, що підтверджується записами у національному паспорті, довідкою від 24.05.2021 №254. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 вказаний населений пункт відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Листом від 14.05.2021 Відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті вказаного підвищення до пенсії, оскільки Законом України від 04.02.2016 №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Зміни, внесені Законом №987-VIII, на предмет неконституційності Конституційним Судом України не розглядались та неконституційними не визнавались. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 у справі №1-11/2018 (3830/15) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII. Однак, частина 2 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Позивачка, вважаючи порушеним своє право на отримання вказаного підвищення до пенсії, звернулася до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-ХІІ (далі - Закон № 791а-ХІІ). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року та п.п. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07. 2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, п.п. 7 п. 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення п.п. 7 п. 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом ч.ч 2 і 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. При цьому, Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-ХІІ (далі - Закон № 791а-ХІІ), ст. 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення. Частина 1 цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення; 3) зона гарантованого (добровільного) відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №

106. Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у ст. 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абз. 5 ч. 2 ст. 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року. Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII. В свою чергу, зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ст. 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз наведених правових норм надає підстави стверджувати, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону, яка була чинною до 01.01.2015. Відтак з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право Позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, щодо якої ця справа №320/991/21 є типовою. Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону, а не Постановою №1210, яка є актом нижчої юридичної сили у порівнянні із Законом. Таким чином, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачка є непрацюючою пенсіонеркою, проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Тож, відповідні висновки суду першої інстанції засновуються на правильному застосуванні норм матеріального права та не спростовуються доводами апеляційної скарги, з огляду на вищезазначене. Доводи Апелянта про те, що Позивачка зареєстрована в м. Чернігові, яке з 1998 року не належить до зони гарантованого добровільного відселення, а не в с. Губичі, колегія суддів відхиляє, оскільки факт постійного місця проживання Позивачки саме в с. Губичі, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, підтверджується довідкою від 24.05.2021 № 254 /т.1 а.с.22/. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в цій справі. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на це, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року - без змін. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 25 листопада 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: І.О. Грибан О.В. Карпушова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»