Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/2758/19

Дата документу 17.11.2021 Справа № 337/2758/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/2758/19 Головуючий у 1 інстанції Бредун Д.С. Провадження № 22-ц/807/3419/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ювілейний 19-а» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСББ «Ювілейний 19-а» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позову зазначено, що вона працювала на посаді голови правління ОСББ «Ювілейний 19-А» з 2016 року (наказ №1-00001 від 30.12.2016 року) по 19 лютого 2018 року. На момент звільнення з нею не було проведено повний остаточний розрахунок. Просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути з відповідача: заборгованість із заробітної плати в сумі 1019,85 грн. та компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 120,53 гривень, середній заробіток за весь час затримки розрахунку на 18 липня 2019 року в розмірі 95991,48 грн., допустити негайне виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, але не більш ніж за 1 місяць. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСББ «Ювілейний 19-а» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 1019,85 грн. та компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 120,53 гривень, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 1140,38 гривень, витрати зі сплати судового збору в сумі 960,41 гривень, а всього 3241,17 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСББ «Ювілейний 19-а» на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду частково скасувати в частині зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, шляхом ухвалення нового рішення, яким позов в цій частині задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що зменшена судом першої інстанції не відображає лісний розмір її майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнені, з урахуванням порушення її права, як працівника щодо виплати при звільненні всіх належних їй сум, передбачених на день її звільнення протягом тривалого часу саме з вини відповідача, та відсутність її вини. ОСББ «Ювілейний 19-а» надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді голови правління ОСББ «Ювілейний 19-А» з 2016 року (наказ №1-00001 від 30.12.2016 року) по 19 лютого 2018 року. Дата і формулювання звільнення уточнювались ОСОБА_1 в судовому порядку. В силу приписів ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на момент звільнення з нею не було проведено повний остаточний розрахунок, і їй не була сплачена заборгованість із заробітної плати в сумі 1019,85 гривень та компенсація за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 120,53 гривень. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з урахуванням окладу позивача в сумі 5000 гривень (згідно штатного розкладу від 30.01.2017 року та від 05.01.2018 року), надбавки в розмірі 400 гривень (згідно наказів №5-ОД від 01.09.2017 року та №7-ОД від 01.10.2017 року), та індексації штатного окладу, розрахунку компенсації відпускних (2993,53 гривень за 17 календарних днів), на момент звільнення роботодавець повинен був спалити їй 5783,75 гривень, проте сплачено було лише 2012,50 гривень авансового платежу, та 2751,40 гривень в рахунок остаточного розрахунку. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не сплачена заборгованість із заробітної плати в сумі 1019,85 грн., а сума компенсації за втрату частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати повинна дорівнювати 120,53 грн. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, суд першої інстанції вірно виходив з приписів статей 116, 117 КЗпП України та встановив, що останніми місяцями роботи позивача, що передували її звільненню, були грудень 2017 року та січень 2018 року. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача повинна вираховуватися виходячи із даних нарахованої йому заробітної плати саме у цих місяцях. Тобто, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 дорівнює 273,48 гривні. Кількість робочих днів у період з дня звільнення позивачки по день ухвалення рішення суду становить 852 робочих днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку дорівнює 233004,96 гривень. Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказана сума в 204 рази перевищує суму, що не була виплачена працівнику. На момент звільнення ОСОБА_1 , з належних їй до виплати 5783,75 гривень, їй було сплачено 4763,9 гривень (2012,50 гривень + 2751,40 гривень). Тривалість судового розгляду ( з 03 липня 2019 року) обумовлена і поведінкою сторін, які заявляли численні клопотання про відкладення засідань, і всесвітньою пандемією викликаною гострою респіраторно-вірусною хворобою covid-19, у зв`язку чим в Україні застосовувались жорсткі карантинні заходи та обмеження, що в сукупності з іншими обставинами вплинуло на період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що утворена заборгованість виникла серед іншого із вини ОСОБА_1 , оскільки на той час вона була головою ОСББ «Ювілейний 19-а» та здійснювала нарахування. та виплати по заробітній платі. Зважаючи на ці обставини, для дотримання принципу верховенства права, недопущення застосування нерозумного обсягу відповідальності з огляду на його непропорційність розміру і наслідкам правопорушення, та прийняття у справі справедливого рішення, судом першої інстанції обґрунтовано зменшено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку до сукупного розміру заборгованості із заробітної плати та суми компенсації за втрату частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, що буде достатньою і справедливою сатисфакцією у справі. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржниками норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24 листопада 2021 року. Головуючий Судді: