Постанова Львівський апеляційний суд № 466/5414/20

Справа № 466/5414/20 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В. Провадження № 22-ц/811/3270/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:82 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2021 року, ухвалене в складі головуючого-судді Свірідової В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» про захист прав споживачів, В С Т А Н О В И В: в липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ «Таліон плюс», в якому просила стягнути з останнього кошти в розмірі 23 000,00 грн та всі судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що нею, як споживачем, було сплачено відповідачу грошові кошти в розмірі 23 000 грн, назва послуги: «оплата за товари/послуги». Після проведення оплати, представник відповідача надав їй пояснення, що на даний час вони повинні перевірити надходження коштів на їх рахунок, тому необхідно зачекати. Однак, жодних товарів чи послуг від відповідача вона так і не отримала. Тільки з часом зрозуміла, що її ввели в оману, а тому змушена звернутись до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 23 000,00 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. Не погоджуючись з даним рішенням відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» оскаржив таке в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначає, що 09 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 435417978, відповідно до якого Фінансова установа надала позичальнику Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 8 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.4. Договору. Договір було підписано позивачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Строк платежу за Договором сплинув, а Позичальник не повернув грошові кошти, відповідно до умов кредитного Договору. У зв`язку з невиконанням позивачкою умов Договору, відповідно до п. 2.1.1.6 Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги до позивачки за кредитним договором № 435417978 від 09 листопада 2019 року на підставі Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та реєстру прав вимоги № 66 від 18 лютого 2020 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс». Таким чином, до Товариства правомірно та в рамках чинного законодавства перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 (Боржника). Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що позивачкою до позовної заяви в якості доказу додано копію квитанції № 0.0.1621165218.1 від 18 лютого 2020 року. Відповідно до зазначеної квитанції ОСОБА_1 перерахувала відповідачу грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за Договором в розмірі 23 000 грн 00 коп. Зокрема, в призначені платежу, позивач зазначила: прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП та номер кредитного Договору: НОМЕР_1 , який повністю співпадає з кредитним договором укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», право вимоги за яким правомірно перейшло до Товариства. На даний час заборгованість за договором у позивача відсутня, остання сплатила грошові кошти в рахунок погашення заборгованості. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2021 року, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В листопаді 2021 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кавецького А.Ф. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Покликаючись на те, що апеляційна скарга є необгрунтованою, безпідставною, не відповідає нормам матеріального права та реальним обставинам справи, вважає, що таку слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 23 000 гривень, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд перший інстанції вважав, що відносини між позивачем ОСОБА_1 та ТзОВ «Таліон Плюс» регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Оскільки ОСОБА_1 як споживач, сплатила грошові кошти відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс», в сумі 23 000,00 грн , назва послуги: « Оплата за товар», а в подальшому виявила намір повернути внесені на рахунок кошти та розірвати всі договори, в тому числі усні (а.с. 8), однак кошти їй не повернули, прийшов до висновку, що позов є підставним та обґрунтованим і підлягає до задоволення. Проте, колегія суддів з такими висновками суду погодитись не може. З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язується відступити ТзОВ «Таліон плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, останній зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2 підпункт 2.1. договору (а.с. 46). В подальшому, між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 09 листопада 2019 року укладено Договір № 435417978, відповідно до пункту 1.1. якого товариство надало ОСОБА_1 кредитні кошти без конкретної споживчої мети, на суму 8 000 грн. Даним договором погоджено в тому числі і відповідальність сторін у зв`язку із не виконанням умов такого (а.с. 33 -34). Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 9А75 NF7E відповідно до статті 12 Закону України « Про електронну комерцію». Факт укладення даного договору позивачем ОСОБА_1 не заперечується. Строк платежу за договором сплинув, а позичальник ОСОБА_1 грошові кошти не повернула, відповідно до умов кредитного договору. У зв`язку з невиконанням позивачем умов договору, відповідно до пункту 2.1.1. 6 договору, ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги до позивача ОСОБА_1 за Кредитним договором № 435417978 від 09 листопада 2019 року на підставі Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та реєстру прав вимоги № 66 від 18 лютого 2020 року. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 66 від 18 лютого 2020 року під номером 420 зазначена ОСОБА_1 , в якої заборгованість за Договором № 435417978 на загальну суму 22 048,00 грн, що складається із основної суми заборгованості - 8 000,00 грн, та заборгованості по відсотках 14 048,00 грн (а.с. 52 зворот). З копії квитанції № 0.0 1621165218.1 від 18 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 зазначила в такій номер кредитного договору: 435417978 , який повністю співпадає з кредитним договором укладеним з ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 7). Таким чином, слід вважати, що ОСОБА_1 виконала зобов`язання за кредитним договором № 435417978 від 09 листопада 2019 року, укладеним між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , і така обставина також підтверджується Довідкою про відсутність заборгованості від 19 лютого 2020 року вихідний номер МВ435417978 (а.с.163). Вимог про визнання недійсним договору № 435417978 та/або договору факторингу № 28/1118-01, позивачкою не заявлено. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Пунктом 7 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що у цьому Законі термін «договір» вживаються в такому значенні: «договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ)». Безспірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме, що між сторонами у справі укладено договір, у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів», а також його розірвання споживачем, з боку позивача не надано, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції, що в силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, про задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції про задоволення позову не відповідають обставинам справи, що привело до неправильного застосування норм матеріального права, то таке слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. З врахуванням звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» витрати на судовий збір, пов`язані з розглядом апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 18 листопада 2021 року. Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 травня 2021 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» про захист прав споживачів - відмовити. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судовий збір в сумі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн 40 коп. за подання апеляційної скарги, за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 18 листопада 2021 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич